ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 740/5778/21
провадження № 51- 4048 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 серпня 2021 року за № 12021270300000756, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Манвелівки Васильківського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2018 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 5 років; ч. 1 ст. 187 КК України - на строк 5 років 6 місяців.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 24 серпня 2021 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на протокол слідчого експерименту від 24 серпня 2021 року, як на доказ вини ОСОБА_6 .
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 24 серпня 2021 року приблизно о 09:00, будучи у стані алкогольного сп`яніння, поблизу будинку АДРЕСА_2, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, повторно, відкрито заволодів сумкою потерпілої ОСОБА_8, в якій знаходились грошові кошти в сумі 70 грн., спричинивши їй матеріальну шкоду на вказану суму.
Цього ж дня приблизно о 09:20 ОСОБА_6, будучи у стані алкогольного сп`яніння, поблизу будинку АДРЕСА_3, використав свою фізичну перевагу та вчинив напад на потерпілу ОСОБА_9 з метою заволодіння її майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, в результаті якого остання отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, та заволодів її сумкою, в якій знаходились грошові кошти в сумі 60 грн. та мобільний телефон "Lenovo", вартістю 433,33 грн., спричинивши потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 493,33 грн.
Крім того, 24 серпня 2021 року приблизно о 12:50 ОСОБА_6, будучи у стані алкогольного сп`яніння, поблизу будинку АДРЕСА_4, повторно, відкрито заволодів жіночою сумкою ОСОБА_10, в якій знаходились грошові кошти в сумі 116 грн. та мобільний телефон "Sigma", вартістю 1366,67 грн., спричинивши потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 1482,67 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вказує, що в основу вироку покладено недопустимі докази - показання потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції перед допитом попередив потерпілих про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань у порушення ст. 56 КПК України.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені місцевим судом порушення проігнорував та всупереч вимог ст. 404 КПК України, безпідставно в усній формі відмовив у клопотаннях сторони захисту про повторне дослідження доказів та допит нових свідків. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Крім того, захисник посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_6, покарання, за епізодом грабежу потерпілої ОСОБА_10, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, оскільки судами не враховано повною мірою дані про його особу, а також наявність пом`якшуючих покарання обставин.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення вимог касаційної скарги захисника, просила судові рішення залишити без зміни, а скаргу - без задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
Під час перегляду вироку судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
Місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_6 доведена поза розумним сумнівом.
Зокрема, судом взято до уваги показання самого ОСОБА_6, показання потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, а також дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, які підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України.
З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, переглянувши вирок в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції та проаналізувавши доводи апеляційної скарги захисника, які були, здебільшого, аналогічними до тих, що вже були предметом оцінки місцевого суду.
В ході перевірки тверджень захисника щодо недопустимості низки доказів, що покладені в основу обвинувачення, колегія суддів, з`ясувала, що в матеріалах кримінального провадження відсутній технічний носій з відеозаписом слідчого експерименту від 24 серпня 2021 року за участю засудженого, та, керуючись ст. 107, ч. 7 ст. 223 КПК України, обґрунтовано визнала протокол цієї слідчої дії недопустимим доказом, виключивши посилання на нього у вироку, як на доказ винуватості ОСОБА_6 .
Щодо решти доводів захисника, в тому числі і тих, що стосувалися недопустимості показань потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8, оскільки вони отримані з порушенням положень ст. 56 КПК України, то апеляційний суд їх ретельно перевірив, надав на них відповідь та з наведенням докладних мотивів, визнав їх необґрунтованими.