ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 759/18035/21
провадження № 61-1717св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство "Антонов",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Незалежна профспілка авіапрацівників Державного підприємства "Антонов",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Антонов" (далі - ДП "Антонов"), третя особа - Незалежна профспілка авіапрацівників ДП "Антонов", про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що його було незаконно звільнено з посади інженера 1 категорії бюро контролю та якості отримуваних послуг відділу наземного забезпечення ДП "Антонов". Як на підставу незаконності посилається на порушення вимог частини другої статті 49-4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки відповідач не провів консультацій з профспілкою перед звільненням працівників у зв`язку з реорганізацією підприємства. Його звільнено всупереч запереченням профспілки, яка не надала згоду на звільнення. Крім того, не надано можливість скористатися переважним правом на зайняття іншої посади. Підписання наказу про звільнення позивача здійснено неналежною особою. Також позивач зазначає, що звільнення було здійснено з особистих мотивів.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1,з урахуванням збільшення позовних вимог, просив суд визнати неправомірним та скасувати наказ директора з управління персоналом ДП "Антонов" від 29 червня 2021 року № 4322/ку "Про звільнення ОСОБА_2", поновити його на посаді інженера 1 категорії бюро контролю та якості отримуваних послуг відділу наземного забезпечення ДП "Антонов", стягнути з ДП "Антонов" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 469 512,34 грн та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, яку оцінює у 100 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року у складі судді Миколаєць І. Ю. частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .
Визнано неправомірним та скасовано наказ директора з управлінням з персоналом ДП "Антонов" від 29 червня 2021 року № 4322/ку "Про звільнення ОСОБА_2".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера 1 категорії бюро контролю та якості отримуваних послуг відділу наземного забезпечення ДП "Антонов".
Стягнуто з ДП "Антонов" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 469 512,34 грн.
Стягнуто з ДП "Антонов" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, місцевий суд виходив із незаконності звільнення позивача та порушення його трудових прав. ДП "Антонов" проігноровано рішення профспілкового органу під час звільнення працівника.
Виходячи з кількості днів вимушеного прогулу станом на дату ухвалення рішення (253 дні) та середньоденної заробітної плати за розрахунковий період (1855,78 грн), до стягнення підлягає 469512,34 грн (1855,78 * 253) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Врахувавши характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (зокрема: час необхідний для відновлення порушеного права, ряд дій необхідних для відновлення порушеного права, зазначені вище дії роботодавця спрямовані на порушення права позивача), місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково, у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ДП "Антонов".
Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення місцевого суду ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційний суд встановив, що на ДП "Антонов" відбулися зміни в організації виробництва і праці, змінено штатний розпис підприємства. ОСОБА_1 було повідомлено про наступне скорочення штату у передбачені законом строки, належним чином було повідомлено і Профспілкову організацію про наступне скорочення чисельності штату працівників. Позивачу запропоновані вакантні посади, на які він не погодився.
Висновки у рішенні Незалежної профспілки авіапрацівників ДП "Антонов" викладені таким чином, що фактично відмова у наданні дозволу на звільнення не містить відповідних мотивів та обґрунтувань. У своєму рішенні профспілка формально лише констатує, що стосовно ОСОБА_1 порушені норми КЗпП України під час вирішення питання про його звільнення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вказав про відсутність підстави вважати, що відповідач при звільненні позивача з роботи не дотримався норм трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми статей 40, 49-2 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, від 16 квітня 2020 року у справі № 760/25127/18-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 27 липня 2021 року у справі № 756/7222/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та постановах Верховного Суду України від 27 червня 2012 року у справі № 6-65цс12, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15.
Зокрема заявник вважає, що роботодавець під час його звільнення не дотримався положень статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", частини третьої статті 49-2 та частини другої статті 49-4 КЗпП України.
Провадження у суді касаційної інстанції
30 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ДП "Антонов" у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 березня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ДП "Антонов" на посаду інженера.
З 01 травня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до наказу від 28 квітня 2017 року переведений на посаду інженера 1 категорії у відділ наземного забезпечення.
Листом від 07 грудня 2020 року № UOP 6.2-12641 ДК "Укроборонпром" наголосив на необхідності забезпечити приведення штатного розпису ДП "Антонов" у відповідність до вимог, викладених у Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК "Укроборонпром", затвердженому наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, зокрема в частині, що стосується скорочення рівнів управління, оптимальної норми керованості для керівників та скасування інституту заступників у підрозділах.
24 грудня 2020 року ДП "Антонов" видано наказ № 6610к про оптимізацію штатного розпису та структури підприємства.
22 березня 2021 року ДП "Антонов" видано наказ № 2463к про зміни у структурній схемі та в штатному розписі підприємства.
Пунктом 3 наказу реорганізовано з 01 червня 2021 року відділ планування та керування польотами (В-255) шляхом приєднання до нього відділу наземного забезпечення (В-256), перетворення його у відділ організації та наземного забезпечення польотів.
Наказом від 30 березня 2021 року № 2681к на виконання пунктів 3, 6 наказу від 22 березня 2021 року № 2463к внесено зміни до штатного розпису підприємства. Зокрема виведено зі штатного розпису підприємства посаду інженера 1 категорії відділу наземного забезпечення.
05 квітня 2021 року ДП "Антонов" видано наказ № 2879к, яким попереджено ОСОБА_1 про виключення зі штатного розпису з 01 червня 2021 року посади інженера 1 категорії відділу наземного забезпечення; запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу на вакантних посадах ДП "Антонов" станом на 05 квітня 2021 року в кількості 595 одиниць; повідомлено ОСОБА_1, що в разі його відмови від запропонованої іншої роботи, з ним буде розірвано трудовий договір на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
З наказом-попередженням та запропонованою іншою роботою на вакантних посадах ОСОБА_1 ознайомлений 27 квітня 2021 року.
Листом № 02-06/2021 від 23 червня 2021 року Незалежна профспілка авіапрацівників ДП "Антонов" повідомила про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1
29 червня 2021 року ДП "Антонов" видано наказ № 4322ку про звільнення ОСОБА_1, інженера 1 категорії бюро контролю ціни і якості отримуваних послуг відділу наземного забезпечення, з 29 червня 2021 року за скороченням чисельності та штату працівників з виплатою середнього місячного заробітку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частин другої, третьої статті 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після подання виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) повідомлення про заплановане масове вивільнення з відповідною інформацією (у письмовому вигляді) про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено що, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
За частинами першою, другою, третьою статті 49-2 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
У справі, яка переглядається, 27 квітня 2021 року позивача ознайомлено з наказом ДП "Антонов" від 05 квітня 2021 року № 2878к, яким його попереджено про виключення із штатного розпису з 01 червня 2021 року посади інженера 1 категорії відділу наземного забезпечення та одночасно ознайомлено з вакантними посадами ДП "Антонов" станом на 05 квітня 2021 року в кількості 595 одиниць і повідомлено ОСОБА_1, що в разі його відмови від запропонованої іншої роботи, з ним буде розірвано трудовий договір на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Отже, ДП "Антонов" попередило позивача про виключення із штатного розпису займаної ним посади, надало позивачуперелікіз найменуванням всіх наявних вакантних посад на ДП "Антонов", який також включав і ті вакантні посади, які ОСОБА_1 міг обіймати з огляду на його освіту, досвід роботи та кваліфікацію.
Матеріали справи не містять заяв ОСОБА_1 щодо обрання ним будь-яких запропонованих йому ДП "Антонов" вакантних посад.
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ДП "Антонов" як роботодавець з метою дотримання трудових прав ОСОБА_1 при вивільненні та можливого працевлаштування його на підприємстві, виконало вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки надало останньому можливість для реалізації працівником, посада якого підлягала скороченню, свого права щодо залишення на роботі.
Однак ОСОБА_1 такою можливістю не скористався з причин, які не залежать від ДП "Антонов", оскільки не надав своєї згоди на переведення його на вакантну посаду, кваліфікаційним вимогам якої він відповідав би.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до частин другої та третьої статті 42 КЗпП України за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, у сім`ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком; 3) працівникам із тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15 (провадження № 61-37686св18) зазначено, що "право на залишення на роботі, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах".
Суд апеляційної інстанції встановив і це не спростовано матеріалами справи та позивачем, що наказом ДП "Антонов" від 22 березня 2021 року № 2463к, у тому числі за погодженням з ДК "Укроборонпром", здійснено зміни у структурній схемі і у штатному розписі підприємства та реорганізовано відділ планування та керування польотами (В-255) шляхом приєднання до нього відділу наземного забезпечення (В-256), де працював ОСОБА_1 , перетворення його у відділ організації та наземного забезпечення польотів.
У результаті проведених змін новостворений відділ налічував 31 штатну одиницю (до змін в структурі підприємства кількість штатних одиниць відділу становила 36).
Наказом від 30 березня 2021 року № 2681к на виконання пунктів 3 та 6 наказу від 22 березня 2021 року № 2463к внесено зміни до штатного розпису підприємства, зокрема виведено зі штатного розпису підприємства посаду інженера 1 категорії відділу наземного забезпечення.
Отже, посада, яку раніше займав ОСОБА_1 була скорочена, а рівнозначна (аналогічна) посада не була введена.
Тобто реалізація переважного права залишення на роботі могла б мати місце лише за умови скорочення декількох аналогічних посад і за умови, що в новому штатному розписі передбачалася лише одна посада і на її зайняття претендували дві особи, які підпадали під скорочення штату.
Таким чином, передбачене статтею 42 КЗпП України переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі не могло бути реалізованим ДП "Антонов", оскільки відсутні ті умови, за яких застосовується переважне право на залишення на посаді.
Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Аналогічні положення містяться і у частині шостій статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.