ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 201/7739/22
провадження № 61-8266св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про проведення державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 10 квітня 2006 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № DNHLGK00000526, відповідно до пункту 1.1 якого банк надав позивачу кредит у розмірі 308 600 доларів США на придбання нерухомості на строк до 08 квітня 2016 року.
10 квітня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач надав в іпотеку належне йому майно - домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 214,7 кв.м, на земельній ділянці площею 444,00 кв.м, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036.
Залишок боргу на момент закінчення строку кредитування складав 63 046,40 доларів США за тілом кредиту та 21 764,67 доларів США за процентами.
21 вересня 2022 року з деталізованої інформації з державних реєстрів позивачу стало відомо, що 08 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення 32862651 від 12 грудня 2016 року про реєстрацію права власності на належне позивачу домоволодіння за іпотекодержателем.
Позивач зазначав, що будь-яких повідомлень від банку про звернення стягнення на нерухоме майно шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку він не отримував.
При розгляді заяви банку про реєстрацію за останнім права власності на домоволодіння приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л. Л., як особа, що здійснює реєстрацію права власності, повинна була перевірити наявність підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком на підставі іпотечного застереження та відмовити банку у вчиненні зазначеної реєстраційної дії, оскільки реєстрація права власності на домоволодіння за банком здійснена з порушенням банком умов договору іпотеки про повідомлення іпотекодавця про намір звернути стягнення на іпотечне майно, а також без урахування заборон, установлених Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Ураховуючи викладене, позивач просив суд:
визнати протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки;
визнати протиправним та скасувати рішення № 17966390 від 08 грудня 2016 року приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на домоволодіння площею 214,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 444,00 кв.м, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведення державної реєстрації права власності № 17966390 від 08 грудня 2016 року про реєстрацію за ПАТ КБ "ПриватБанк" права власності на домоволодіння площею 214,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 444,00 кв.м, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036, здійсненої на підставі договору іпотеки від 10 квітня 2006 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння площею 214,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 444,00 кв.м, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036.
Визнано протиправним та скасовано рішення № 17966390 від 08 грудня 2016 року приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на спірне домоволодіння.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведення державної реєстрації права власності № 17966390 від 08 грудня 2016 року про реєстрацію за ПАТ КБ "ПриватБанк" права власності на спірне домоволодіння, здійснене на підставі договору іпотеки № DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006 року, виданого 10 квітня 2006 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач АТ КБ "ПриватБанк" не дотримався положень укладеного між сторонами договору іпотеки та вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Матеріали справи не містять відповідного листа банку до боржника та повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, а також інших доказів направлення позивачу та отримання ним листів, які містять вимоги про усунення порушень договірних зобов`язань та бажання іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки. Крім того, суд вказав, що звернення стягнення на іпотечне майно відбулося з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Суд констатував, що у державного реєстратора (в цьому випадку приватного нотаріуса) існували підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірний предмет іпотеки за АТ КБ "ПриватБанк", тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції указав, що представником відповідача у суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування до вимог позивача позовної давності, оскільки про перехід права власності на користь АТ КБ "ПриватБанк" на предмет іпотеки позивачу ОСОБА_1 достеменно було відомо у 2017 році. Після державної реєстрації права власності на спірне домоволодіння за банком, між сторонами був укладений договір оренди цього домоволодіння від 20 липня 2017 року. Місцевий суд дослідив фактичні обставини щодо обізнаності позивача про порушення його права та застосування до вирішення цього спору положень про позовну давність та дійшов висновку про те, що про реєстрацію права власності на спірне домоволодіння за банком ОСОБА_1 знав з липня 2017 року і з цього часу для нього почала збігати позовна давність для звернення до суду із цим позовом. Однак відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину (Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30 березня 2020 року). Карантин в Україні було продовжено до 30 квітня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236. У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції указав, що під час звернення до суду із цим позовом позивач позовну давність не пропустив.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи як по суті спору, так і щодо положень законодавства про позовну давність, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
31 травня 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у цій справі, та, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підстави касаційного оскарження судового рішення 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц.
Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
АТ КБ "Приватбанк" указує на те, що грошове зобов`язання за кредитним договором позивач у строки, визначені кредитним договором, повністю не виконав.
Укладений між сторонами договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодавця, а саме згідно з пунктом 29 договору іпотеки стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодателя.
Банк повідомляв позивача про бажання звернути стягнення на предмет іпотеки, докази чого є в реєстраційній справі щодо державної реєстрації права власності банку на спірне домоволодіння. Зазначене застереження у договорі іпотеки є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному і узгодженому сторонами договору порядку, а реєстратор здійснив лише дії, передбачені законодавством, на виконання умов договору іпотеки щодо реєстрації права власності за банком.
Зауважень чи застережень від позивача на момент укладання та підписання договору іпотеки висловлено не було, а підписання договору свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов`язки, зазначені у договорі. Банк як іпотекодержатель обрав передбачений положеннями договору іпотеки та статтями 35, 37 Закону України "Про іпотеку" спосіб захисту порушеного права - позасудове врегулювання спору шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, а правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Посилання позивача про те, що необхідно застосувати до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", заявник вважає безпідставними, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем, а тому здійснено не у примусовому порядку.
Доводів про незгоду із висновками судів попередніх інстанцій про застосування у цій справі позовної давності касаційна скарга не містить.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувати з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 201/7739/22, роз`яснено право учасників справи подати відзив на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди установили, що 10 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHLGK00000526, відповідно до пункту 1.1 якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 308 600 доларів США на придбання нерухомості на строк до 08 квітня 2016 року.
10 квітня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № DNHLGK00000526, за пунктом 7 якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 ), загальною площею 214,7 кв.м, на земельній ділянці, площею 444,00 кв.м, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036.
Суди установили і це не спростовано учасниками справи, що на момент закінчення строку дії кредитного договору кредитна заборгованість складала: тіло кредиту 63 046,40 доларів США та проценти 21 764,67 доларів США.
За умовами пункту 29 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
08 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення 32862651 від 12 грудня 2016 року про реєстрацію права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на домоволодіння АДРЕСА_1 ), на земельній ділянці, площею 444,00 кв.м, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036.
Суди також встановили, що АТ КБ "Приватбанк" не надав доказів письмового повідомлення іпотекодавцяпро звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, як це передбачено умовами договору іпотеки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - у редакції на момент укладення договору іпотеки) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із статтею статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.