ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 216/4235/22
провадження № 61-10470св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державний вищий навчальний заклад "Криворізький національний університет",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу (далі - ДВНЗ) "Криворізький національний університет" про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 01 вересня 2007 року він був прийнятий на роботу до Криворізького технічного університету на посаду асистента кафедри менеджменту та ринкових відносин за контрактом згідно з наказом від 27 серпня 2007 року № 328к. 01 вересня 2008 року прийнятий на роботу до Криворізького технічного університету на посаду асистента кафедри менеджменту та ринкових відносин як обраний за конкурсом згідно з наказом від 29 серпня 2008 року № 339к. 01 вересня 2011 року прийнятий на роботу до Криворізького технічного університету на посаду асистента кафедри менеджменту та адміністрування за контрактом як обраний за конкурсом згідно з наказом від 01 вересня 2011 року № 123к.
31 серпня 2015 року відповідно до наказу № 134-к був звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 частина перша статті 36 КЗпП України) з ДВНЗ "Криворізький національний університет".
05 жовтня 2015 року фактично отримав трудову книжку із одночасним отриманням витягу з наказу від 31 серпня 2015 року № 134-к.
Позивач указував, що з 01 вересня 2015 року до 05 жовтня 2015 року постійно з`являвся на своє робоче місце до ДВНЗ "Криворізький економічний університет", фактично виконував доручені йому завдання.
Зазначав, що не отримував попередження про наступне вивільнення відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП України.
Вважав, що звільнений відповідачем незаконно, оскільки таке звільнення відбулося із порушенням чинного трудового законодавства.
Також позивач зазначав, що вказані дії з боку відповідача завдали йому моральних страждань, що полягають у позбавленні його права на працю та можливості заробітку для себе та своєї родини, що складається з малолітньої дитини та дружини, яка перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною. Також він має на утриманні рідну бабусю згідно з договором довічного утримання від 24 листопада 2004 року.
На підставі наведеного позивач просив суд:
- поновити його на посаді асистента кафедри менеджменту і адміністрування ДВНЗ "Криворізький національний університет";
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5 700 грн за кожен місяць, починаючи з 05 жовтня 2015 року до дня поновлення на роботі;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2023 року у складі судді Хомик І. І. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДВНЗ "Криворізький національний Університет" про поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звільнений у зв`язку із закінченням строку контракту 31 серпня 2015 року, трудову книжку отримав та ознайомився з наказом про звільнення під підпис і отримав з нього витяг 05 жовтня 2015 року, з позовною заявою у цій справі звернувся 10 жовтня 2022 року, тобто після 7 років з дня вручення копії наказу. Представник відповідача 01 листопада 2022 року у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, місцевий суд указав, що звільнення позивача з посади асистента кафедри менеджменту і адміністрування у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням чинного трудового законодавства. Розглядаючи клопотання позивача про поновлення пропущеного строку з поважних причин, суд зазначив, що це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки вказані ним причини пропуску не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи. Суд першої інстанції також указав, що відсутні підстави і для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, які є похідними від позовних вимог позивача про поновлення на роботі, у задоволенні яких відмовлено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2023 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДВНЗ "Криворізький національний університет" про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що викладені місцевим судом мотиви відмови у задоволенні вимог позову в цій справі є помилковими, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість позовних вимог. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Апеляційний суд зазначив, що в цій справі вимоги позову є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до пункту 6.3.1. укладеного між сторонами контракту від 29 серпня 2014 року (трудового договору) підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому цей пункт договору передбачав, що заклад і працівник повинні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку його дії досягнути згоди щодо його припинення чи переукладання на новий термін, проте така згода між позивачем і відповідачем досягнута не була. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи роботодавець або уповноважений ним орган. За такого волевиявлення однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
13 липня 2023 року ОСОБА_1 із використанням системи "Електронний суд" направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 463/3605/16-ц (провадження № 61-25816св18), за змістом якого у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову до договору, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
Крім того, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18 (провадження № 61-13597св21), відповідно до якого закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. За такого волевиявлення однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 липня 2023 року визначено склад суду для розгляду цієї справи: Погрібний С. О. (суддя-доповідач), Гулейков І. Ю., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу № 216/4235/22 із Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду, від 11 січня 2024 року № 57/0/226-24 у зв`язку із обранням судді Погрібного С. О. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 216/4235/22.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року визначено склад суду для розгляду цієї справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловська І. М.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди встановили, що 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Криворізького технічного університету на посаду асистента кафедри менеджменту та ринкових відносин за контрактом згідно з наказом від 27 серпня 2007 року № 328к.
01 вересня 2008 року внесено запис про те, щоб вважати позивача працюючим на посаді асистента кафедри менеджменту та ринкових відносин як обраного за конкурсом згідно з наказом від 29 серпня 2008 року № 339к.
01 вересня 2011 року позивач прийнятий на роботу до Криворізького технічного університету на посаду асистента кафедри менеджменту та адміністрування за контрактом як обраний за конкурсом згідно з наказом від 01 вересня 2011 року № 123к.
01 грудня 2011 року у зв`язку із реорганізацією змінена назва навчального закладу, в якому працював позивач, з Криворізький технічний університет на ДВНЗ "Криворізький національний університет".
29 серпня 2014 року між ДВНЗ "Криворізький національний університет" в особі в.о. ректора Ступніка М. І. та ОСОБА_1 укладено контракт, за яким позивача призначено на посаду асистента кафедри менеджменту і адміністрування на строк з 01 вересня 2014 року до 31 серпня 2015 року.
Відповідно до пункту 6.3 цього контракту підставами для розірвання контракту є, зокрема, закінчення строку його дії. При цьому заклад і працівник повинні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку його дії досягнути згоди щодо його припинення чи переукладання на новий строк.
Суди установили, що як заклад, так і працівник не вчиняли дій щодо згоди про припинення чи переукладання на новий строк цього контракту.
Наказом ДВНЗ "Криворізький національний університет" від 31 серпня 2015 року № 134к "Про звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору" ОСОБА_1 звільнено з посади асистента кафедри менеджменту і адміністрування на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
Позивач ознайомився з наказом про звільнення та отримав трудову книжку 05 жовтня 2015 року.
З квітня 2016 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовними заявами до ДВНЗ "Криворізький національний університет" про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Указані позовні заяви у всіх випадках залишалися судом без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом у цій справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.
Позивач подав клопотання про поновлення позовної давності з поважних причин.
Між учасниками справи укладено строковий трудовий договір (контракт), позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку цього трудового договору, а доказів вчинення відповідачем та/або позивачем дій щодо переукладання контракту на новий строк сторони не надали.
Позивач також не надав доказів того, що після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривали і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Засобом реалізації права на працю, що гарантовано Конституцією України, є трудовий договір.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частини перша, третя статті 21 КЗпП України).
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.