ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 521/11551/22
провадження № 61-14306св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року в складі судді Сегеди О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення невиплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи отримує щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, передбачену Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", яку було здійснено у 2020 році в розмірі, встановленому постановою Кабінетом Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" в розмірі 3 640 грн, що суперечить частині п`ятій статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в який зазначено, що грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та у 2020 році склала 13 104 грн (1 638 грн х 8).
04 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся в його інтересах до відповідача із запитом про надання інформації про можливість нарахування та виплати йому разової допомоги до 05 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум за 2020 рік у досудовому порядку, але йому було відмовлено з посиланням на те, що встановлена Урядом України грошова допомога у 2020 році була йому виплачена в установлених законом розмірах.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на його користь недосплачену частину разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі 9 464 грн та моральну шкоду в розмірі 474 937,66 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки подана позовна заява про виплату недосплаченої частини разової грошової допомоги не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 16 серпня 2022 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду питання про відкриття провадження.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у 2020 році позивачу нараховано щорічну разову грошову допомогу до 05 травня у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", і відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" мав право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснена виплата допомоги, проте із цим позовом звернувся до суду 12 серпня 2022 року, тобто з пропуском строку звернення до суду. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року в частині вимог про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про виплату невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу неправильного нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, а саме через те, що відповідач неправомірно не доплатив суму грошової допомоги, виплативши йому кошти у розмірі меншому, ніж встановлено частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На його звернення вказані порушення не усунені, у зв`язку із чим йому має бути відшкодовано майнову шкоду та моральну шкоду, яка спричинена неправомірними діями відповідача. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, указав, що позивач в установленому законом порядку не звертався до належного суду за вирішенням питання щодо протиправності дій відповідача щодо нарахування та виплати йому вказаної допомоги за 2020 рік, який мав би вирішити публічно-правовий спір з Державою Україна в особі органу державної влади - суб`єкта владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Заявник указує на те, що у суді касаційної інстанції відсутня єдина позиція щодо вирішення спору цієї категорії по суті.
При цьому суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18 (провадження № 14-434цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18 (провадження № 11-286апп19), а також у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 200/6104/21 (адміністративне провадження № К/9901/32187/21).
Суди повинні були задовольнити його позов, стягнути з відповідача невиплачену частину щорічної разової грошової допомоги та відшкодувати моральну шкоду з підстав, які викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі позивача.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у листопаді 2023 року, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Малиновського районного суду м. Одеси цивільну справу № 521/11551/22. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди установили, що позивач звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про стягнення невиплаченої частини щорічної разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди та обґрунтовував свої вимоги тим, що йому як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у 2020 році виплачено щорічну разову грошову допомогу до 05 травня, передбачену Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" із порушенням частини п`ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в якій зазначено, що така грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у 2020 році.
У 2020 році позивачу нараховано щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі 3 640 грн.
Після отримання указаної грошової допомоги позивач не оскаржував дії відповідача щодо не виплати йому щорічної разової допомоги у належному розмірі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є частково прийнятними з огляду на таке.
За доводами касаційної скарги заявник вважав помилковими висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій з підстав, які викладені в касаційній скарзі, і просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Згідно з вимогами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга у цій справі подана 02 жовтня 2023 року, а касаційне провадження відкрито 25 жовтня 2023 року.
Водночас після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 646/3412/23 (провадження № 61-18457св23) викладено висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які зводяться до такого.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.