ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Воробйової І. А.
у справі № 496/1059/18
провадження № 14-209цс21
1. 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - Товариство, ТОВ "ФК "Довіра та гарантія") про визнання недійсним договору іпотеки та вилучення реєстраційних записів щодо нерухомого майна.
2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі прийняла постанову, якою касаційну скаргу Товариства задовольнила частково, постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року в частині вимоги про визнання недійсним договору іпотеки скасувала й ухвалила в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову; в частині вимоги про вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно оскаржувані рішення змінила шляхом викладення резолютивної частини рішення в такій редакції: "Скасувати проведену на підставі договору іпотеки № 1-2716 від 30.06.2006 державну реєстрацію права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, поверх 6, оф. 32; код ЄДРПОУ 38750239) на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368), яка належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )"; вирішила питання розподілу судових витрат.
3. З результатами вирішення цієї справи не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.
Рух справи в судах
4. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства, ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним і вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
5. Позов мотивував тим, що йому на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368) у АДРЕСА_2 .
6. 24 жовтня 2002 року на підставі рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV ОСОБА_2 отримав державний акт серії Р1 № 452433 на право приватної власності
на ту саму земельну ділянку, яка належала позивачу з 10 березня 1994 року.
7. Заочним рішенням від 25 квітня 2008 року Біляївський районний суд Одеської області у цивільній справі № 2-65/2008 скасував рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки і визнав недійсним державний акт на право приватної власності на його ім`я від 24 жовтня 2002 року, серія Р1 № 452433.
8. У зазначеній цивільній справі суд установив, що з 2007 року спірна земельна ділянка на АДРЕСА_2 знаходиться під забороною / арештом у зв`язку з укладенням між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" договору іпотеки від 30 травня 2006 року, предметом якого є вказана земельна ділянка.
9. Після ухвалення судового рішення у справі № 2-65/2008 позивач був впевнений у відновленні свого порушеного права власності на земельну ділянку у повному обсязі, оскільки на час передачі ОСОБА_2 майна в іпотеку останній не був власником земельної ділянки позивача, а тому такий договір іпотеки не міг забезпечувати належного виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.
10. Під час підготовки документів для отримання кредиту для власних потреб позивач дізнався, що згаданий договір іпотеки досі є чинним, а іпотекодержателем у зв`язку з відступленням банком права вимоги є ТОВ "ФК "Довіра та гарантія".
11. ОСОБА_1 вважає договір іпотеки від 30 червня 2006 року недійсним з часу його укладення, тобто з 30 червня 2006 року, оскільки ОСОБА_2 на час укладення договору іпотеки не набув право власності та розпорядження цим майном за недійсним рішенням органу місцевого самоврядування і скасованим державним актом.
12. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 30 червня 2006 року між ОСОБА_2 і Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль";
- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, вчинений Біляївською районною державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки від 30 червня 2006 року, реєстраційний номер обтяження 3400567.
13. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 14 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
14. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач правильно визначився зі способом захисту порушеного права, оскільки оспорюваний договір іпотеки безпосередньо стосується його прав та охоронюваних законом інтересів. За оспорюваним правочином банк отримав в іпотеку майно, яке є власністю ОСОБА_1 . Водночас земельна ділянка передана в іпотеку особою, яка не була її власником, адже набула право власності на земельну ділянку за правовстановлюючими документами, які надалі суд визнав недійсними.
15. Суди дійшли висновку, що з часу укладення договору іпотеки від 30 червня 2006 року та внесення записів про обтяження у відповідні реєстри у ОСОБА_1 наявні перешкоди у здійсненні права власності, оскільки існуюче обтяження земельної ділянки перешкоджає йому в повному обсязі розпоряджатися майном і це порушення є триваючим. Суди вказали, що позов про усунення цього порушення є негаторним, а позовна давність на спірні правовідносини не поширюється.
16. У лютому 2020 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року й ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову.
17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили зміст правовідносин та дійшли помилкових висновків про неможливість застосування у цій справі положень ЦК України про наслідки спливу позовної давності. На переконання заявника, позивач також обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 496/1059/18, а ухвалою від 17 листопада 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, а саме для відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, про те, що оскільки наявність обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження нерухомим майном, то позов про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з реєстрів є негаторним як такий, що спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації повноважень розпорядження та користування належним йому майном, і позовна давність до таких позовних вимог не застосовується.
19. Передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що наведений вище висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду суперечить сталій практиці Верховного Суду та Верховного Суду України, які тривалий час дотримуються позиції, що в разі передання майна власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту є позов про визнання правочину недійсним та/або про застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочину.
20. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, така правова позиція поширюється і на спірні правовідносини, що виникли у зв`язку з укладенням договору особою, яка не була власником нерухомого майна.
21. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові
від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14, зокрема, про те, що до позовних вимог про визнання правочинів недійсними застосовуються правила про позовну давність.
22. На переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, без відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо незастосування положень ЦК України про позовну давність до позову про визнання недійсним договору іпотеки, які зроблені у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, неможливо правильно сформувати правову позицію у цій справі та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
23. Ухвалою від 30 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Постанова Великої Палати Верховного Суду
24. Постановою від 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Товариства задовольнила частково, постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року в частині вимоги про визнання недійсним договору іпотеки скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову; в частині вимоги про вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно оскаржувані рішення змінила шляхом викладення резолютивної частини рішення в такій редакції: "Скасувати проведену на підставі договору іпотеки № 1-2716 від 30.06.2006 державну реєстрацію права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, поверх 6, оф. 32; код ЄДРПОУ 38750239) на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368), яка належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )"; вирішила питання розподілу судових витрат.
25. Постанова мотивована тим, що в ситуації, коли майно передане власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту може бути, зокрема, позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас коли власник та особа, яка зареєструвала за собою право іпотеки на його нерухоме майно, не перебували у зобов`язальних відносинах, власник майна може скористатись речово-правовими способами захисту (пункти 109, 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
26. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що укладення договору іпотеки між ОСОБА_2 та банком не створило для ОСОБА_1 як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків. На переконання Великої Палати Верховного Суду, сам по собі договір іпотеки (на відміну від внесених до реєстру на його підставі записів) не створює для позивача перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою, а тому визнання його недійсним не приведе до відновлення порушених прав власника цієї нерухомості та є неефективним способом захисту порушеного права.
27. У пункті 8.39 своєї постанови Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне конкретизувати висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, та зазначити, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїм нерухомим майном. Водночас оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.
28. Велика Палата Верховного Суду також урахувала власні висновки, викладені у пункті 34 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, про те, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.
Мотиви окремої думки
29. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, а сторони не заперечували, що право ОСОБА_1 на володіння та розпорядження належною йому земельною ділянкою безумовно порушене укладенням ОСОБА_2 та банком оспорюваним у цій справі договору іпотеки, предметом якого було майно, яке належить позивачу.
30. Водночас перед судами в цілому та Великою Палатою Верховного Суду зокрема постало питання визначення ефективного способу захисту порушеного права позивача в спірних правовідносинах та дотримання ним строку звернення до суду за захистом такого права.
31. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що позов про визнання договору іпотеки недійсним є неефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1, з таких мотивів.
32. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
33. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
34. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).
36. Серед способів захисту порушеного права законодавець у пункті 2 частини другої статті 16 ЦК України визначає, зокрема, визнання правочину недійсним.
37. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).
38. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: 1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
39. За загальним правилом договір є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Тобто регулююча сила договору стосується його сторін. Проте законодавець в окремих випадках з урахуванням того, що інші особи (не сторони договору) не можуть ігнорувати існування договору між сторонами, а також фактичне та правове становище, яке є його результатом, передбачає спеціальні правила, за яких вказані особи можуть оспорювати дійсність такого правочину.
40. На рівні норм цивільного законодавства відсутня норма, яка б передбачала нікчемність договору іпотеки в разі, коли предмет іпотеки передано банку особою, законність прав якої на предмет іпотеки спростовано судовим рішенням після укладення оспореного правочину.
41. Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору (абзац одинадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020).
42. За змістом статей 3, 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нерухоме майно в іпотеку може передавати лише власник або особа, у якої це майно перебуває на праві господарського відання (якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація).