П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2024 року
м. Київ
справа №726/776/17
провадження №51-8212км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
засудженого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8 на вирок Садгірського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Садгірського районного суду Чернівецької області від 15 травня 2018 року ОСОБА_8 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 3 ст. 368 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на строк 3 роки з конфіскацією майна (окрім житла).
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 липня 2018 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року вказані судові рішення скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Садгірського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 3 ст. 368 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на строк 3 роки з конфіскацією майна (окрім житла).
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_8 у тому, що він як завідувач сектору розслідування, аналізу і обліку аварій та виробничого травматизму Управління Держпраці у Чернівецькій області та голова комісії з проведення спеціального розслідування 18 липня 2016 року висловив вимогу, а 09 серпня 2016 року приблизно о 12:30 в АДРЕСА_2 отримав від ОСОБА_9 600 доларів США за підписання та видачу позитивного висновку комісії з проведення спеціального розслідування нещасного випадку смерті ОСОБА_10 як директора ДП "Берегометське лісомисливське господарство" та визнання його таким, що пов`язаний із виробництвом. Далі 08 вересня 2016 року вказану суму коштів ОСОБА_8 повернув через негативний висновок комісії. Надалі у Вижницькому районному суді Чернівецької області ОСОБА_8 названий висновок визнав передчасним, після чого було створено комісію з проведення додаткового спеціального розслідування на чолі зі ОСОБА_8 .
05 січня 2017 року ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_9, що його вимога про 1500 доларів США за позитивний висновок залишається дійсною. В подальшому 30 січня 2017 року приблизно о 17:00 ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_9 1500 доларів США.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах захисник та засуджений стверджують про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
На обґрунтування касаційних вимог захисник вказує, що:
- затримання ОСОБА_8 відбулося за відсутності захисника, а протокол затримання складено з порушеннями ст. 104 КПК;
- в діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 368 КК, оскільки наявність кваліфікуючої ознаки вимагання не підтверджується відповідними доказами;
- у ОСОБА_8 як голови комісії по спеціальних розслідуваннях були відсутні повноваження самостійно приймати рішення;
- суди не звернули увагу на постанову касаційного суду у справі № 243/1573/17, за якою кваліфікація дій за ст. 368 КК виключається, якщо прийняття рішення є компетенцією колегіального органу;
- ОСОБА_9 спровокував ОСОБА_8 на вчинення злочину, оскільки перебував у залежності від правоохоронного органу через пред`явлення йому підозри в іншому кримінальному провадженні, що також ставить під сумнів достовірність його показань;
- у матеріалах провадження відсутня згода ОСОБА_9 на конфіденційну співпрацю, а таке залучення відбулось неуповноваженим суб`єктом;
- всупереч ч. 4 ст. 271 КПК протокол про відкрите фіксування контролю за вчиненням злочину складено не було;
- протоколи НСРД були передані прокурору не в межах 24 годин після припинення їхнього проведення;
- матеріали кримінального провадження не містять згоди ОСОБА_8 на освідування;
- апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту у повторному дослідженні доказів;
- ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Доводи касаційної скарги засудженого аналогічні тим, які виклав захисник у своїй касаційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- сторона захисту підтримала вимоги касаційних скарг та просила їх задовольнити;
- прокурор заперечила касаційні скарги та просила відмовити у їх задоволенні.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Наведені у касаційних скаргах сторони захисту аргументи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, та щодо неповноти судового розгляду не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.
Щодо тверджень сторони захисту про істотні порушення вимог КПК під час проведення досудового розслідування
У касаційних скаргах захисник та засуджений стверджують про порушення права на захист під час затримання ОСОБА_8 .
Колегія суддів вважає ці твердження необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема у випадку, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення.
Названа підстава затримання ОСОБА_8 відображена у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 30 січня 2017 року, який складений із дотриманням положень ст. 104 КПК.
В оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій дійшли висновку про законність затримання засудженого, з чим погоджується і колегія суддів.
Зокрема, суд першої інстанції встановив, що затримання ОСОБА_8 було зафіксовано з використанням безперервної відеозйомки, під час якої йому було повідомлено підставу затримання, роз`яснено його права та проінформовано, що про затримання буде повідомлено регіональний центр правової допомоги. Затримання відбувалося за участю слідчого, який його проводив, оперативних працівників та понятих. Факт складання самого протоколу затримання у відділі поліції не є порушенням КПК та не спростовує викладених у протоколі обставин, до якого ні у ОСОБА_8, ні в інших учасників цієї процесуальної дії зауважень та доповнень не було.
Також з протоколу затримання від 30 січня 2017 року вбачається, що слідчий повідомив орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги про затримання ОСОБА_8 о 17:15, а захисник прибув о 18:45 після видачі на його ім`я о 17:45 відповідного доручення (а. с. 180, Т. 1).
Місцевий суд слушно вказав про те, що не можна вважати порушенням права на захист ОСОБА_8 відсутність даних про захисника у вступній частині протоколу, так як одразу ж під час затримання засудженого йому було роз`яснено право на захист та повідомлено регіональний центр з надання правової допомоги, а захисник ОСОБА_11, який прибув на затримання, ознайомлювався із протоколом, про що свідчить його підпис про це, відображений у протоколі (а. с. 161, Т. 1).
Суд наголошує, що затримання в порядку статей 207 або 208 КПК за визначенням є несподіваною подією для його учасників. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання. Тому затримання без участі захисника не може вважатися порушенням права на правову допомогу.
У цьому кримінальному провадженні злочинні дії засудженого фіксувалися шляхом проведення низки НСРД, але їх проведення не є тією обставиною, за допомогою якої орган досудового розслідування може точно спрогнозувати час і місце вчинення злочину, і, відповідно, відразу ж забезпечити участь захисника у процесуальних діях.
КПК встановлює вимогу забезпечення участі захисника, зокрема з моменту висловлення вимоги про це, що і було зроблено у цьому кримінальному провадженні.
Відтак Суд вважає, що право на захист ОСОБА_8 порушено не було.
На переконання сторони захисту, освідування засудженого відбулося з порушеннями, оскільки матеріали кримінального провадження не містять його згоди на це.
Наведені аргументи були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції, який вмотивовано визнав їх безпідставними.
Відповідно до ч. 3 ст. 241 КПК (в редакції, яка діяла на момент проведення освідування) перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред`являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.
Постановою прокурора від 24 січня 2017 року було постановлено провести освідування ОСОБА_8 з метою виявлення на його тілі та одязі слідів кримінального правопорушення, з якою у письмовому вигляді засуджений був ознайомлений 30 січня 2017 року (а. с. 170, Т. 1).
В ході перегляду технічних засобів, на яких було зафіксовано освідування ОСОБА_8, місцевий суд встановив, що засуджений добровільно пройшов освідування, а будь-який примус до нього з боку працівників правоохоронного органу не застосовувався.
Окрім цього, правила ст. 241 КПК не передбачають, аби добровільна згода особи на освідування була виражена у письмовій формі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про порушення положень ч. 3 ст. 241 КПК під час освідування засудженого.
Щодо аргументів про те, що протоколи НСРД були передані прокурору не в межах 24 годин після припинення їхнього проведення Суд зазначає таке.
За правилами ч. 3 ст. 252 КПК протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору.
Як встановлено місцевим судом і підтверджується матеріалами кримінального провадження, протоколи про результати проведення НСРД було передано прокурору 02 та 03 лютого 2017 року, тобто поза межами 24-годинного строку, встановленого ч. 3 ст. 252 КПК.
Оскільки складення протоколу за результатами проведення НСРД та направлення його прокурору є обов`язком працівника оперативного підрозділу, то пропущення ним строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Допущене перевищення визначеного кримінальним процесуальним законом строку порушує порядок кримінального процесу, невід`ємною складовою якого є встановлені законом строки передачі прокурору протоколу про проведення НСРД. Втім, таке порушення не має істотного впливу на права підозрюваного, і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону.
Відповідно до правового висновку, сформульованого об`єднаною палатою ККС ВС у постанові від 25 вересня 2023 року у справі № 208/2160/18, складання протоколу НСРД поза межами строку, визначеного приписами ч. 3 ст. 252 КПК, не є підставою для визнання такого протоколу недопустимим доказом.
З огляду на викладене, Суд відхиляє твердження захисника та засудженого про порушення положень ч. 3 ст. 252 КПК та необхідність визнання протоколів НСРД недопустимими доказами.
Щодо доводів сторони захисту про те, що у матеріалах провадження відсутня згода ОСОБА_9 на конфіденційну співпрацю, а таке залучення відбулось неуповноваженим суб`єктом Суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 275 КПК під час проведення НСРД слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НСРД у випадках, передбачених цим Кодексом.
Водночас положеннями ч. 4 ст. 246 КПК визначено, що виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.
Залучення до конфіденційного співробітництва не є окремим різновидом НСРД, а складовим елементом їх проведення, що вбачається з положень ч. 2 ст. 246 КПК, де визначаються види НСРД, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє.
Враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган досудового розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.