ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2024 року
м. Київ
справа № 278/1646/15-ц
провадження № 61-7186св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року у складі судді Татуйко Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М. та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у тому ж складі колегії суддів, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило найменування на Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRZ0GK00003570 (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 48 805 доларів США з кінцевим терміном повернення до28 січня 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 29 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за якими поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань щодо сплати кредиту, процентів, комісії та неустойки.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 07 травня 2015 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 74 699,06 доларів США, що еквівалентно 1 570 174,24 грн, з яких: 36 142,46 доларів США - тіло кредиту; 18 637,99 доларів США - проценти; 3 010 доларів США - комісія за користування кредитом; 16 908,61 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 07 липня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено, однак у подальшому ухвалою цього суду від 06 травня 2021 року це заочне рішення було скасоване.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізації права кредитора на стягнення заборгованості в судовому порядку має передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII) в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, та підпункту 2.3.3 Кредитного договору, яким сторони передбачили право банку на власний розсуд змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за користування ним, виконання інших зобов`язань за договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. Зобов`язання, передбачене цим підпунктом, повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати отримання відповідної письмової вимоги від банку.
З огляду на викладене суд виснував, що оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" не виконало вказані вимоги законодавства та умови Кредитного договору, то його позов є передчасним.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість, яка виникла станом на 07 травня 2015 року за Кредитним договором, на загальну суму 58 623,59 доларів США, що еквівалентно 1 593 007,29 грн, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 33 976,44 доларів США; заборгованість за процентами в сумі 13 400,87 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань у розмірі 11 246,28 доларів США.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином умов Кредитного договору, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, і 13 травня 2015 року позивач направив позичальнику та поручителю повідомлення від 07 травня 2015 року № 30.1.0.0/20-163 про погашення простроченої заборгованості за Кредитним договором не пізніше п`яти днів з дати отримання цього повідомлення. Тому висновок суду першої інстанції про передчасне пред`явлення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" є помилковим.
За період користування кредитними коштами основний боржник здійснив часткові платежі на погашення суми кредиту, однак заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі не погашена.
При визначенні розміру заборгованості за Кредитним договором суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наданий банком розрахунок, а виходив з умов Кредитного договору та виписки по рахунку і дійшов висновку про стягнення заборгованості, яка станом на 07 травня 2015 року складала 58 623,59 доларів США (що еквівалентно 1 593 007,29 грн), в тому числі: заборгованість за тілом кредиту в сумі 33 976,44 доларів США; заборгованість за процентами у розмірі 13 400,87 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором у сумі 11 246,28 доларів США.
Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Хільчевським С. О., задоволено частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не дослідив наданих сторонами доказів, не з`ясував, чи є наданий ОСОБА_1 кредит споживчим, чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, чи змінив банк строк виконання основного зобов`язання з дотриманням вимог закону та умов Кредитного договору та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості. За таких обставин суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості в обсязі, визначеному в оскаржуваній постанові.
Крім того, суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів представника ОСОБА_2 - адвоката Хільчевського С. О. про припинення поруки з підстав, передбачених частинами першою, четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також не звернув уваги на умови пункту 12 договору поруки від 29 січня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2, яким передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
У серпні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" вже зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором і Житомирський апеляційний суд своєю постановою від 14 вересня 2021 року у справі № 278/1837/14-ц скасував заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Разом із тим, частина десята статті 11 Закону № 1023-XIIв редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Отже, звернення у серпні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" до суду з позовом до позичальника ОСОБА_1 про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінило визначений Законом № 1023-XII(у відповідній редакції) порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Колегія суддів також зазначила, що в матеріалах цієї справи відсутні докази, які підтверджують отримання відповідачами вимоги позивача про дострокове повернення кредиту за Кредитним договором. Крім того, банк звернувся до суду з цим позовом до збігу строку, передбаченого умовами Кредитного договору.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача не виникло право на дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості, оскільки банк не змінив строк виконання основного зобов`язання з дотриманням вимог Закону № 1023-XII (у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року) та умов Кредитного договору.
Таким чином, оскільки апеляційний суд відмовляє в позові банку з інших підстав, то не мають правового значення та судом не перевіряються доводи відповідача про припинення поруки ОСОБА_2 .
Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1, подану представником Хільчевським С. О., про розподіл судових витрат задоволено.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 308 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Як слідує із резолютивної частини постанови від 29 червня 2022 року Житомирський апеляційний суд, залишивши без змін рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року, не вирішив питання про розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 під час розгляду його касаційної скарги у Верховному Суді, а тому наявні підстави для стягнення з позивача на користь названого відповідача сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 7 308 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У липні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, а у вересні 2022 року - на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року, в яких просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20, від 09 червня 2021 року у справі № 333/2474/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, оскільки банк звертався до суду не тільки з вимогою про дострокове повернення кредиту, а й з вимогою про стягнення заборгованості за користування кредитом, час сплати якої настав відповідно до умов Кредитного договору.
Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно вказали, що відповідачі не отримували вимогу банку про виконання прострочених зобов`язань, оскільки така вимога міститься в матеріалах справи, тоді як відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Вказує, що апеляційним судом не був врахований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, з приводу того, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі.
Також суди попередніх інстанцій не врахували належним чином умови підпункту 2 пункту 2.3.3 Кредитного договору, який наділяє позивача правом змінювати умови цього договору, у тому числі щодо строків дострокового повернення кредиту за зверненням позивача до відповідача.
Скасування основного рішення має тягнути за собою втрату сили додатковим рішенням, зокрема, відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 "Про судове рішення у цивільній справі".
Відзив на касаційні скарги не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 червня 2022 року і витребувано матеріали цієї справи із Житомирського районного суду Житомирської області.
31 серпня 2023 року справа 278/1646/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 553/1501/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року справу 278/1646/15-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу повернуто Верховному Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для продовження розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що 29 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 48 805 доларів США, з яких 43 000 доларів США - на купівлю житла і 5 805 доларів США - на сплату страхових платежів, на строк до 28 січня 2027 року та зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором (том 1 а. с. 13-15).
У пункті 7.1 Кредитного договору сторони погодили базову відсоткову ставку в розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 1,2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, проценти за дострокове погашення кредиту, винагороду за проведення додаткового моніторингу.
Згідно з пунктом 2.3.1 Кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів України, а саме зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України на момент укладення цього договору, зміні облікової ставки Національного банку України, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
У підпункті 2.3.3. Кредитного договору сторони передбачили право позивача вимагати дострокове повернення всього кредиту, сплату процентів за фактичний період користування кредитом та інших платежів за цим договором у разі прострочення позичальником виконання зобов`язання. Зобов`язання, передбачене цим підпунктом, повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати отримання позичальником відповідної письмової вимоги від кредитора.
З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань 29 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання зобов`язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, комісії, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (том 1 а. с. 18).
ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ "ПриватБанк" станом на 07 травня 2015 року склала 74 699,06 доларів США, що еквівалентно 1 570 174,24 грн, з яких: 36 142,46 доларів США -заборгованість за тілом кредитом; 18 637,99 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 010 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 16 908,61 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань (том 1 а. с. 5-8).
13 травня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення від 07 травня 2015 року № 30.1.0.0/20-163, в якому вимагало від позичальника та поручителя в термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, а в разі несплати простроченої заборгованості в зазначений строк - повернути суму кредиту в повному обсязі, а також - нараховані проценти та штрафні санкції (том 1 а. с. 10, 11).
В матеріалах цієї справи відсутні докази про отримання відповідачами вищевказаної вимоги банку про дострокове повернення кредиту.
Апеляційним судом також встановлено, що заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року у справі № 278/1837/14-ц задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Стягнено з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за Кредитним договором у розмірі 56 054,41 доларів США, з яких: 36 024,70 доларів США - тіло кредиту; 11 845,06 доларів США - проценти; 1 806 доларів США - комісія; 6 378,63 доларів США - пеня.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 278/1837/14-ц задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Хільчевського С. О . Заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2021 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 278/1837/14-ц визнано неподаною та повернуто заявнику.
Сплата відповідачами будь-якої заборгованості боржника, заявленої позивачем у його позові в межах цієї судової справи, після його звернення до суду судами не встановлена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), на яку послався заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.