Постанова
Іменем України
21 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 752/21312/21
Провадження № 61-17637св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. - розглянув у порядку письмового провадження справу
за участю
позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач),
відповідача - Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" (далі - ДП "Фінансування інфраструктурних проектів", відповідач),
третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Первинної профспілкової організації Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" (далі - профспілка)
про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою позивача, інтереси якого представляє адвокат Бауман Юрій Тіберійович (далі - адвокат), на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року, ухвалене суддею Хоменко В. С., і постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Поліщук Н. В., Верланова С. М., Мережко М. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивач з кінця 2011 року працював у ДП "Фінансування інфраструктурних проектів". Із 1 лютого 2013 року він обіймав там посаду заступника директора з юридичних питань. Однак у квітні 2021 року на підприємстві відбулися зміни в організаційній структурі та штатному розписі. 24 травня 2021 року позивача повідомили про наступне вивільнення з 31 липня, а 2 серпня того року - звільнили.На його думку, роботодавець із моменту попередження про вивільнення та до дня звільнення не забезпечив дотримання гарантій, передбачених трудовим законодавством на переважне працевлаштування працівника через скорочення чисельності штату. Тому позивач звернувся до суду. Просив скасувати наказ про звільнення з роботи, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що роботодавець запропонував позивачеві всі посади, які були вакантними та відповідали його кваліфікації. Позивач із судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми права, коли не взяли до уваги, що роботодавець не запропонував вакансії начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії та професіонала з антикорупційної діяльності; апеляційний суд необґрунтовано прийняв від відповідача докази, які не дослідив суд першої інстанції.
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи порушив суд апеляційної інстанції норми процесуального права, коли не обґрунтував винятковість обставин для прийняття нових доказів, які відповідач не подав до суду першої інстанції, а суд першої інстанції, - коли не відповів на доводи позивача щодо недотримання відповідачем вимоги запропонувати вакантні посади, про які стверджував позивач. Відповідь на ці питання - позитивна. Тому за обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, оскільки порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
(2) Зміст позовної заяви
4. У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з юридичних питань у ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" згідно з наказом від 30 липня 2021 року № 307-к; поновити його на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Мотивував вимоги так:
4.1. Позивач із 21 листопада 2011 року працював на посаді юрисконсульта, а з 1 лютого 2013 року до 2 серпня 2021 року - на посаді заступника директора з юридичних питань у відповідача;
4.2. Згідно з наказом ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" від 21 квітня 2021 року № 22 внесені зміни до організаційної структури підприємства шляхом розформування (скорочення) структурних підрозділів і виведення посад зі штату, утворення (реорганізації) та введення структурних підрозділів і посад, затвердження організаційної структури.
4.3. За наказом ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" від 22 квітня 2021 року № 23 (яким внесені зміни до наказу від 21 квітня 2021 року № 22 у частині штатних одиниць) із 1 травня 2021 року введений у дію новий штатний розпис із новою організаційною структурою. Попередній штатний розпис, затверджений наказом від 1 грудня 2020 року № 96, втратив чинність із дня введення в дію штатного розпису у новій редакції.
4.4. 24 травня 2021 року позивачу вручили попередження про наступне вивільнення з роботи 31 липня 2021 року згідно пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
4.5. Із 2 серпня 2021 року за наказом ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" від 30 липня 2021 року № 307-к позивача звільнили із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбулось 1 травня 2021 року.
4.6. Таке звільнення є незаконним, бо відбулося з порушенням вимог статей 42, 43, 49-2 КЗпП України, і завдало позивачеві моральну шкоду.
4.7. Усупереч вимогам статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" відповідач не провів консультації про заходи щодо запобігання звільнення чи зведення їхньої кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
4.8. Відповідач не отримав згоду профспілки та її вищого виборного органу, чим порушив вимоги статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
4.9. Відповідач не врахував положень статті 252 КЗпП України щодо гарантій для працівників, які обрані до складу профспілкових органів підприємства, не запропонував позивачу всі наявні вакансії та не врахував переважне право останнього на залишення на роботі.
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
5. 20 квітня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:
5.1. Суд не може вдаватися до обговорення й оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати їхню чисельність і штат належить виключно власнику або уповноваженому ним органу; суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц).
5.2. Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства - нетотожні поняття: зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату (зміна чисельності відповідно відображається у штатному розписі), а при скороченні штату чисельність працівників може не тільки не зменшитися, але й іноді збільшитися.
5.3. Відповідач дотримав процедуру вивільнення працівника: повідомив про наступне скорочення штату у встановлений законом строк; скоротив штатну чисельність працівників, попередивши їх про звільнення за два місяці, а профспілку - про майбутнє вивільнення працівників.
5.4. Відповідач листом від 22 квітня 2021 року № 582/04-21, тобто більше ніж за три місяці до запланованого звільнення, повідомив керівника профспілки про внесення змін в організацію праці на підприємстві, зазначив причини скорочення. Вказав, що відповідач готовий до проведення консультацій із профспілкою з питань, пов`язаних зі скороченням штатних посад, що може зумовити вивільнення працівників. Проте консультації не відбулися. Профспілка у п`ятнадцятиденний строк повідомлення роботодавця не розглянула. Прийняла рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача лише 29 липня 2021 року, а про прийняте рішення повідомила у день видання наказу про звільнення позивача - 30 липня 2021 року. Оскільки профспілка пропустила визначений строк, то слід вважати, що вона дала згоду на розірвання трудового договору з позивачем.
5.5. У двомісячний період із моменту попередження про наступне вивільнення позивачу надали пропозиції щодо вакантних посад, на які можливе його переведення. Цього позивач не заперечував. На тому самому підприємстві йому запропонували роботу, від якої він відмовився без поважних причин. Тому обов`язок щодо його працевлаштування роботодавець виконав. Позивачеві пропонували посади, які він міг обійняти з огляду на рівень освіти, стаж, досвід роботи та стан здоров`я. Переважного права на залишення на роботі позивач не мав.
5.6. Застосування частини четвертої статті 252 КЗпП України до ситуації позивача є безпідставним. Цей припис визначає додаткову гарантію для працівників, яких обрали до складу профспілкових органів, - заборону їхнього звільнення протягом року після закінчення строку обрання. Але таких обставин суд не встановив.
(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. 12 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
6.1. Відповідач дотримав процедуру вивільнення працівників: повідомив позивача та профспілку про скорочення штату; запропонував позивачеві вакантні посади, від яких той відмовився, не маючи переважного права на залишення на роботі. Суд дослідив перелік із 24 посад, про які зазначив позивач, і не встановив серед них ті, які були вакантними, відповідали б кваліфікації позивача та не були йому запропоновані.
6.2. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що йому не запропонували вакансії заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії, професіонала з антикорупційної діяльності. Зазначив, що посади начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом не були вакантними; посада професіонала з антикорупційної політки теж не була вакантною, бо з 20 травня 2021 року виконання обов`язків за цією посадою до призначення на неї основного працівника поклали на ОСОБА_2 ; відсутні докази того, що позивач за освітою, фахом та іншими критеріями відповідав кваліфікаційним вимогам на посади заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, керівника Закарпатської філії. Відхилив посилання позивача на те, що він з 31 грудня 2020 року має диплом за спеціальністю "Публічне управління та адміністрування", оскільки кваліфікаційною вимогою на зазначені посади, крім вищої освіти за спеціальністю "Управління персоналом", був також досвід роботи за фахом.
6.3. Безпідставними є доводи позивача щодо імунітету від звільнення, гарантованого частиною четвертою статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та частиною четвертою статті 252 КЗпП України. Позивач на момент звільнення був заступником голови профспілки. Строк його обрання не закінчився. Тому зазначені приписи до спірної ситуації незастосовні.
6.4. Рішення профспілки про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору має бути аргументованим, із юридичним обґрунтуванням незаконності звільнення працівника або посиланням на неврахування власником обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням прав останнього.
6.5. Саме по собі непроведення консультацій із профспілкою згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не дає підстав стверджувати про недотримання процедури звільнення позивача, яке дозволяло б поновити його на посаді.
6.6. Зміни до організаційної структури відповідача відбулися згідно з наказом №22 від 21 квітня 2021 року. Немає даних про скасування цього наказу або визнання його недійсним. Твердження профспілки про те, що адміністрація порушила норми трудового законодавства щодо переважного права на залишення на роботі, не врахувала імунітет від звільнення члена виборного профспілкового органу підприємства (частина четверта статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"), не стосуються ситуації позивача.
(5) Зміст вимог касаційної скарги
7. 8 грудня 2023 року позивач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та від 20 квітня 2023 року та постанову апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року (повне судове рішення цей суд склав 9 листопада 2023 року) й ухвалити нове - про задоволення позову.
(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
8. 5 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, оскільки у ній є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження:
суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17;
суд апеляційної інстанції у постанові застосував норму процесуального права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц.
9. 6 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постанови ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
10.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновок щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були на підприємстві з моменту введення нового штатного розпису (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 6 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).
10.2. Позивач 20 травня 2021 року подав в. о. директора ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" і Голові Комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, щодо яких встановлено обмеження на звільнення, та таких, що підлягають скороченню (далі - Комісія), заяву, в якій просив розглянути його кандидатуру на посади заступника директора з тендерних і господарських питань, заступника директора з питань будівництва, начальника відділу правового забезпечення, начальника відділу по роботі з персоналом, керівника Закарпатської філії. Вважав, що мав переважне право на зайняття цих посад.
10.3. Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що не є вакантними посади начальника відділу правового забезпечення та начальника відділу по роботі з персоналом без розгляду всіх потенційних кандидатур (на ті посади працевлаштували членів Комісії). Відповідач позбавив позивача можливості зайняти посаду керівника Закарпатської філії, бо не запропонував її (на цю посаду з випробувальним терміном 3 місяці з 18 травня 2021 року прийняв ОСОБА_3, який не був працівником відповідача). Із 1 травня до 18 травня 2021 року позивач право на зайняття посади керівника Закарпатської філії.
10.4. Хибним є висновок апеляційного суду про те, що посада професіонала з антикорупційної діяльності була зайнятою, бо з 20 травня 2021 року на неї за суміщенням призначили ОСОБА_2 (фахівчиню з публічнихзакупівель). Згідно з листомНаціонального агентства з питань запобігання корупції від 10 листопада 2020 року № 22-03/60671/20 суміщення посади професіонала з антикорупційної діяльності заборонене. Крім того, до 20 травня 2021 року обов`язки за цією посадою виконував позивач, однак його переважне право не розглянули.
10.5. Апеляційний суд прийняв від відповідача докази, які не дослідив суд першої інстанції, за відсутності обґрунтування причини неможливості їхнього подання раніше. Зокрема взяв до уваги копії акта службового розслідування, посадової інструкції керівника Закарпатської філії, посадової інструкції професіонала з антикорупційної політики.
10.6. Суд апеляційної інстанції у постанові застосував норму процесуального права без урахування висновку щодо встановлення порушення апеляційним судом норм процесуального права під час дослідження нових доказів, які сторона не подала до суду першої інстанції (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц).
(2) Позиції інших учасників справи
11. 19 січня 2024 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача. Просив залишити її без задоволення. Мотивував так:
11.1. Немає підстав стверджувати, що апеляційний суд порушив процесуальні норми, коли прийняв додаткові пояснення відповідача. Докази, які останній надав разом із поясненнями, цей суд не врахував.
11.2. Суди першої й апеляційної інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно пропонування позивачеві всіх вакантних посад. Відповідач виконав передбачений статтею 49-2 КЗпП України обов`язок запропонувати всі посади, які були вакантними та стосуються кваліфікації позивача. Цей припис не слід трактувати буквально, бо, крім позивача, скоротили й інших працівників. Їм відповідач мав запропонувати інші вакантні посади.