ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 160/6427/23
провадження № К/990/934/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді, провадження в які відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року (у складі головуючого судді - Боженко Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,) у справі №160/6427/23,
ВСТАНОВИВ:
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
1. 31 березня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 №384-к про звільнення ОСОБА_1 з 14 травня 2020 року з посади прокурора відділу міжнародно-правового співробітництва прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
поновити ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 14 травня 2020 року та внести відповідні записи до особової справи та трудової книжки про стаж роботи (вислугу років) за час вимушеного прогулу.
2. Одночасно з позовною заявою позивачка заявила клопотання про визнання поважними причин пропуску та поновлення строку звернення до суду, яке було мотивовано тим, що з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин; статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено місячний строк на оскарження наказу про звільнення, в той час як згідно з пунктом 1 глави ХІХ КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину; також послалася на запровадження в Україні воєнного стану, в зв`язку з чим позивачка евакуювалася в іншу місцевість. Позивачка пояснила, що за захистом своїх прав не зверталася, оскільки до прийняття Конституційним Судом України рішення від 01.03.2023 не була обізнана про порушення своїх прав.
3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачці протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів; засвідчених належним чином додатків для позовної заяви для відповідача.
4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою оскаржено наказ прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 №384-к, з порушенням місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому судом враховано, що з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року строк звернення до суду був продовжений в зв`язку з набранням чинності Законами України від 30.03.2020 №540-IX та від 18.06.2020 №731-IX.
5. Щодо наведених позивачкою аргументів про поважність підстав для поновлення строку суд першої інстанції зазначив, що норма частини п`ятої статті 122 КАС України є спеціальною нормою права щодо статті 233 КЗпП України, тому посилання позивачки на положення Кодексу законів про працю України визнав неспроможними.
6. Посилання позивачки на запровадження в Україні карантину, як на підставу для поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції відхилив, оскільки позивачка не навела жодних посилань та доказів на підтвердження того, що обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином, перешкоджали їй звернутися до суду у встановлений строк.
7. Також необґрунтованими визнав суд першої інстанції аргументи позивачки щодо запровадження в Україні воєнного стану, зазначивши про те, що строк звернення до суду вже був значно порушений позивачкою до запровадження воєнного стану. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги покликання позивачки на евакуацію в іншу місцевість, погіршення стану здоров`я у зв`язку з не підтвердженням їх жодними доказами.
8. До того ж, суд першої інстанції уважав, що позивачка безпідставно посилається на Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(II)/2023 у справі 3-5/2022(9/22), оскільки вказане рішення не може бути підставою для поновлення строку на звернення до суду або вважатися обставиною, у зв`язку з якою позивачка дізналася про порушення її прав.
9. Поряд з наведеним, суд першої інстанції зазначив, що позивачка надала до суду примірник додатків до позовної заяви для відповідача, що не засвідчені належним чином, чим порушила вимоги статей 94, 161 КАС України.
10. 14 квітня 2023 року до суду позивачкою подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано засвідчені належним чином додатки до позовної заяви для відповідача та заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій позивачки повторно послалася на запровадження на території України карантину та воєнного стану, а також ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 у справі №3-5/2022(9/22).
11. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено; позовну заяву повернуто позивачці на підставі частини другої статті 123 КАС України.
12. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив, що позивачка не навела об`єктивних підстав, які унеможливили звернення її до суду у встановлений КАС України строк та не зазначила існування будь-яких перешкод у реалізації нею своїх прав на судовий захист з метою відновлення нею прав чи законних інтересів.
13. Суд першої інстанції повторно наголосив, що сам по собі факт запровадження карантину не є підставою для поновлення процесуального строку починаючи з 17 липня 2020 року, позивачка мала довести обставини пропуску строку звернення до суду дією обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Також цей суд зазначив, що позивачка не довела неможливість звернення до суду у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану.
14. Також суд першої інстанції відзначив суперечливість позиції позивачки щодо дії в Україні карантину та воєнного стану як підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки остання звернулася до суду в період дії карантину та воєнного стану, що є безпосереднім підтвердженням можливості звернення до суду в період дії таких обмежень.
15. Щодо посилань позивачки на Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 у справі №3-5/2022(9/22) та очікування формування судової практики суд першої інстанції зазначив, що позивачці належало звернутися до суду за захистом своїх прав та в рамках відповідної судової справи вживати заходів, пов`язаних з урахуванням судом обставин розгляду Конституційним Судом України справи щодо конституційності норми права, яка має бути використана при розгляді відповідної позовної заяви.
16. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі № 160/6427/23 залишено без змін.
17. Постановою Верховного Суду від 05.10.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 у справі №160/6427/23 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
18. Підставою для ухвалення такого судового рішення слугував нерозгляд судом апеляційної інстанції клопотань про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у яких позивачка просила здійснювати розгляд справи №160/6427/23 за її участю.
19. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі № 160/6427/23 залишено без змін вдруге.
20. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що:
Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023, враховуючи момент втрати чинності пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ), який визнано неконституційним, не виключає застосування строків звернення до суду, визначених частиною п`ятою 122 КАС України, до правовідносин з приводу оскарження наказу про звільнення ОСОБА_1, і не поновлює їх;
саме по собі визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, не може свідчити про порушення прав позивачки, позаяк доступ до суду у ОСОБА_1 виник з моменту коли особа дізналася про порушення свого права, тобто з моменту прийняття наказу №384-к від 30.04.2020, та ознайомлення з ним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
21. Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій у цій справі, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі №160/6427/23, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
22. Посилаючись на порушення норм процесуального права, скаржниця указує на те, що суд першої інстанції в порушення вимог пункту 1 частини шостої статті 12, пункту 1 частини четвертої статті 257 КАС України помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, а суд апеляційної інстанції - не врахував та не спростував всі аргументи апелянта, висунуті безпосередньо у судовому засіданні 23.11.2023; судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам позивача щодо звернення до Дніпровської обласної прокуратури (відповідача у справі) із заявою від 22.03.2023 про приведення акта індивідуальної дії у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023.
23. Позивачка повторно зазначає, зокрема, те, що про імовірне порушення своїх прав та законних інтересів позивачу стало відомо 02.03.2023, тобто в день оприлюднення на офіційному веб-порталі Конституційного Суду України Рішення від 01.03.2023 у справі №3-5/2020(9/22), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ; 22.03.2023 вона звернулася до відповідача із заявою про приведення акта індивідуальної дії у відповідність до указаного Рішення Конституційного Суду України та поновлення суб`єктом владних повноважень порушених конституційних прав; водночас, відповіді на звернення позивачка не отримала; до суду із цим позовом звернулася 31.03.2023.
24. Позивачка вважає, що юридичним фактом, що порушує право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, а також правового врегулювання спірних правовідносин за умови визнання неконституційності закону або його окремих положень, ефективного досягнення мети правосуддя, є ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 01.03.2023.
25. Поряд з цим, Скаржниця вважає, що правова позиція адміністративних судів стосовно того, що неконституційність закону є лише підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, об`єктивно обмежує право особи на судовий захист та призводить до процесуальної дискримінації, оскільки позбавляє сторону раціонального сенсу звертатися до Конституційного Суду України із конституційною скаргою, а відтак норми Конституції України, які передбачають таке право, набувають ознак декларативних та формальних.
26. Позивачка також вважає, що через надмірний формалізм та не врахування вагомості права судами попередніх інстанцій, їй не забезпечено обов`язкового судового захисту права людини, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які перешкоджають подальшому судовому провадженню.
27. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
28. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 08.01.2024.
29. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Соколов В.М.
30. Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.11.2023 у справі №160/6427/23.
31. Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
34. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
35. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
36. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
37. Стаття 55 Конституції України регламентує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
38. Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
39. При вирішенні справи Верховний Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
40. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист тощо. Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 5 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
41. Відповідно до частин першої-другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
42. Водночас, частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
43. Так, згідно з частинами першою-третьою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.