УХВАЛА
24 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 369/1937/20
провадження № 14-46цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Ступак О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка подана його представником - адвокатом Бойко Галиною Євгенівною,
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2021 року (суддя Дубас Т. В.) та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року (колегія суддів Журба С. О., Писана Т. О., Приходько К. П.)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: державний нотаріус Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білинець Ольга Павлівна, приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна про визнання права власності
та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним
УСТАНОВИЛА:
1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вишневої міської ради про визнання права власності.
Свої вимоги мотивував тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: житловий будинок на АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповідав йому. Він у встановленому порядку звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. Але отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. Житловий будинок належав бабі померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_6, яка все своє майно заповідала онуку - ОСОБА_5 та дітям - ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Останні відмовилися від своєї частки на користь ОСОБА_5 . Спадкодавець ОСОБА_5 спадщину прийняв, але не встиг оформити своїх прав, що унеможливлює отримання ним свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі, чи порушуються його права.
ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 111,3 кв. м, житловою 56,1 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 серпня 2018 року залучено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 як співвідповідачів та виключено Вишневу міську раду Києво-Святошинського району Київської області з числа відповідачів.
3. У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що після смерті її рідного брата ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належний йому житловий будинок на АДРЕСА_1 . Оскільки спадкоємців першої черги немає, тому вона та ОСОБА_3, як спадкоємці другої черги (рідні сестри), у встановлений строк звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус повідомила їх, що 03 червня 2017 року її брат ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповідав ОСОБА_1 . Зазначений заповіт не відповідає волі померлого, а тому має бути визнаний недійсним в судовому порядку.
ОСОБА_2 зазначала, що підпис в оспорюваному заповіті значно відрізняється від підпису ОСОБА_5, його прізвище неправильно вказано, а саме: " ОСОБА_5". Також у заповіті вказано, що ОСОБА_5 позбавив спадщини своїх дітей, але в нього ніколи не було дітей. За життя ОСОБА_5 нічого не повідомляв про намір посвідчити заповіт. За її зверненням розпочате досудове розслідування за кримінальним провадженням, в межах якого проведено експертизу. У висновку експерт вказав, що підпис у заповіти виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою.
ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним заповіт, складений 03 червня 2017 року від імені ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федоренко О. І.
4. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності та позову ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_5, з урахуванням встановлених судом обставин цієї справи, ОСОБА_1 є його спадкоємцем за заповітом, рідні сестри померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - спадкоємці другої черги, а ОСОБА_4 у разі доведеності відповідної обставини може бути спадкоємицею четвертої черги.
За наявності двох висновків експертів (від 03 липня 2018 року та від 10 червня 2019 року) щодо оформлення та підписання ОСОБА_5 спірного заповіту, суд дійшов висновку про підстави врахувати та керуватись саме відповідним другим висновком від 10 червня 2019 року, оскільки: 1) він на підставі ухвали слідчого судді складений трьома експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність, на відміну від висновку від 03 липня 2018 року, який складений лише одним експертом; 2) він є більш пізнім за часом складання, містить більш повний перелік питань та не містить жодних припущень, а висновок зроблений у однозначний спосіб та щодо підпису на всіх досліджених документах.
Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 червня 2019 року № 18225/18226/18-32/16601/19-32 підпис від імені ОСОБА_5 у графі "ПІДПИС" у заповіті, зареєстрованому у реєстрі № 688, який посвідчений 03 червня 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко О. І., виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою.
Отже, оспорюваний заповіт підписаний не ОСОБА_5, а іншою особою за відсутності умов, передбачених частиною другою статті 1247 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та без додержання частини четвертої статті 207 ЦК України, які визначають підстави та умови неособистого посвідчення заповітів. Тобто, оспорюваний заповіт складений без дотримання вимог закону щодо його форми, а тому цей правочин відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним та не може визнаватись недійсним у суді. Лише у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність відповідно до закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Оскільки при розгляді справи судом встановлено, що заповіт не був підписаний спадкодавцем ОСОБА_5, тому вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спадкове майно померлого ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом задоволенню не підлягають.
6. Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2021 року залишено без змін.
7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 червня 2019 року № 18225/18226/18-32/16601/19-32 чітко і безапеляційно встановив, що оспорюваний заповіт підписано не тією особою, від імені якого його було вчинено і яка в ньому зазначена. Копія вказаного висновку долучена до матеріалів справи, є складовою частиною справи, була досліджена судом першої інстанції і врахована при вирішенні спору.
Із зазначеним висновком експертизи ознайомлено всіх учасників процесу, тому у сторони позивача не було об`єктивних перешкод в можливості як в його оспоренні, так і в наданні власних доказів, в тому числі і шляхом призначення за встановленою процесуальним законом відповідної експертизи.
8. Не погодившись із судовими рішеннями, ОСОБА_1, в інтересах якого діє його представник - адвокат Бойко Г. Є., у липні 2022 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
9. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, згідно із якими отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи він визнає докази, чи він відхиляє цей доказ, а також у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20 щодо обсягу всебічності та безпосереднього дослідження судом доказів у справі як гарантії принципу змагальності сторін спору.
Також, підставою касаційного оскарження заявник зазначив пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження письмових доказів, зокрема матеріалів кримінального провадження; пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України - встановлення обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, а саме копії висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 10 червня 2019 року, яка незасвідчена належним чином і не була предметом дослідження в суді першої інстанції, серед іншого зазначений висновок складено за відсутності достатньої кількості аркушів із виконанням вільних зразків почерку.
Заявник зазначає, що експертний висновок від 10 червня 2019 року, який є основним доказом у цій справі та на підставі якого суди прийняли оскаржувані судові рішення, є складовою матеріалів кримінального провадження № 12018110200001901 та не був предметом дослідження у судовому засіданні. ОСОБА_1 не мав процесуального статусу в цьому кримінальному провадженні, тому не міг ознайомитись з його матеріалами, клопотати про визнання доказів, які лягли в основу, зокрема експертного висновку від 10 червня 2019 року, недопустимими, що вказує на недопустимість самого цього експертного виноску як доказу. Той факт, що відповідні висновки експертизи від 03 липня 2018 року та 10 червня 2019 року (ані оригінал, ані належним чином засвідчені копії) не були долучені до матеріалів справи судом, вказує на неможливість виконання судом статті 213 та 229 ЦПК України.
10. Ухвалою від 15 серпня 2022 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 13 березня 2024 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України длявирішення виключної правової проблеми, яка зводиться до однозначного визначення правил розгляду в межах цивільної справи витребуваних судом матеріалів кримінального провадження як доказів у цій цивільній справі, які б дозволили узгодити вимоги ЦПК України та статті 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), що у свою чергу забезпечить ефективність цивільного процесу та однозначне розуміння як самим цивільним судом, так і учасниками цивільного процесу особливостей дослідження цієї категорії можливих доказів у справі.
Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що відповідно до статей 89 та 110 ЦПК України при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. З точки зору рівності учасників цивільного процесу, передбаченої ЦПК України, важливою стає рівна можливість цих сторін надавати свої зауваження та заперечення щодо висновку експерта, який заявляється як доказ у справі. Оцінка цих зауважень та заперечень є складовою всебічного дослідження судом відповідного доказу.
Але якщо висновок експерта зроблений у рамках кримінального провадження і суд витребовує у відповідальної особи для ознайомлення як доказ усі матеріали цього кримінального провадження, а не тільки висновок, то суд визнає необхідним дослідження цих всіх матеріалів кримінального провадження, а відтак сторонам передбачається забезпечення рівного доступу до цих матеріалів для формування своїх аргументів перед судом. У той же час, як показує приклад цієї справи, положення ЦПК України щодо забезпечення рівності сторін спору та витребування доказів у справі можуть вступати у конфлікт з процесуальною нормою КПК України (стаття 222) щодо обмеження доступу до таких доказів окремих учасників судового процесу.