ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 711/6788/23
провадження № 61-2190св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Черкаського апеляційного суду від 09 січня 2024 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .
На обґрунтування заяви зазначала, що вона у період з 15 травня 2004 року до 15 жовтня 2008 року та з 15 грудня 2012 року до 23 грудня 2022 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Вони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Починаючи з літа 2022 року ОСОБА_2 у спілкуванні з нею вдавався до словесних образ, погроз та приниження, а у вересні 2022 року під час конфлікту він застосував до неї фізичну силу і завдав їй тілесних ушкоджень.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 разом з двома дітьми була вимушена залишила спільне місце проживання та переїхати до своєї матері. При цьому ОСОБА_2 забороняє їй без його дозволу користуватись речами спільного побуту, які зберігаються за місцем їх спільного проживання.
Навесні 2023 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно їх доньки, коли та хотіла взяти деякі особисті речі та одяг з квартири.
ОСОБА_1 наголошувала, що ОСОБА_2 застосовував економічне, психологічне та фізичне насильство відносно неї та їх доньки. З метою уникнення у майбутньому домашнього насильства, забезпечення безпеки її та дітей, вона звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:
заборонити ОСОБА_2 строком на шість місяців перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше одного кілометра до місця спільного проживання за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено захід тимчасового обмеження прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та покладено на нього терміном на три місяці наступні обов`язки:
заборонити перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити наближатись на відстань менше 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд встановив, що між заявницею та її колишнім чоловіком існує конфлікт та вкрай напружені стосунки. ОСОБА_2 допускав переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення заявниці. Про це свідчить агресивне водіння поряд із заявницею, фіксування в нічний час місця паркування автомобіля, який перебуває у користуванні заявниці, спостереження за її фактичним місцем перебування, зміст текстових повідомлень при переписках між заявницею, ОСОБА_2 і їх донькою.
Також суд вважав обґрунтованими доводи заявниці про те, що з боку ОСОБА_2 мали місце прояви психологічного насильства на адресу їх доньки під час конфлікту, що відбувся у їхній квартирі 12 квітня 2023 року. Вказане обумовило погіршення стосунків між ОСОБА_2 та донькою.
Суд першої інстанції зробив висновок про наявність у поведінці ОСОБА_2 ознак економічного насильства відносно заявниці та їх дітей. Зазначене обумовлюється тим, що вони обмежені у вільному доступі до квартири, яка була місцем їх спільного проживання, а також у вільному доступі та користуванні речами побутового вжитку, які знаходяться у цій квартирі. В цьому контексті суд звернув увагу, що зазначена квартира є об`єктом спільної сумісної власності заявниці та ОСОБА_2, а отже вони мають однаковий обсяг прав щодо цього житла.
Обґрунтованими суд вважав і доводи заявниці про те, що з боку ОСОБА_2 мали місце дії, які мають ознаки фізичного насильства стосовно неї та їх доньки.
Суд першої інстанції вказав, що є обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявниці Тому дійшов висновку про необхідність видачі обмежувального припису відносно заінтересованої особи ОСОБА_2 шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, передбачених частиною другою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 09 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.
При зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1 вказувала, що він вчиняє щодо неї та їх дітей фізичне, економічне та психологічне насильство, створює конфліктні ситуації, що підтверджується належними доказами, зокрема обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. У зв`язку з викладеним є ймовірність того, що ОСОБА_2 в майбутньому вчинятиме щодо заявниці та їх дітей домашнє насильство.
Апеляційний суд виходив з того, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства. Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Разом з цим саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції вказав, що заявниця фактично посилалася на застосування відносно неї колишнім чоловіком ОСОБА_2 психологічного, економічного та фізичного насильства. Дійсно, між колишнім подружжям склалася конфліктна ситуація, а наразі триває судовий процес стосовно поділу їх спільного майна. Проте ОСОБА_1 не доведено вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насильства відносно неї та дітей. Доказів того, що ОСОБА_2 примусово позбавив її житла разом з дітьми нею не надано, як і не надано доказів перешкоджання у доступі, можливості проживати у квартирі та використовувати спільні і особисті речі.
Крім того, суд вказав, що притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не є безумовною підставою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", оскільки після 12 квітня 2023 року відсутні відомості про будь-які конфлікти між заявником та заінтересованою особою, та продовження вчинення ним домашнього насильства.
Звернувшись до суду 22 вересня 2023 року, ОСОБА_1 не обґрунтувала, які саме дії ОСОБА_2 після 12 квітня 2023 року (дата вчинення домашнього насильства відносно доньки) стали підставою для подання до суду заяви про видачу обмежувального припису.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції безпідставно виходив із наявності доказів ризиків продовження у майбутньому домашнього насильства, зважаючи на те, що такі факти мали місце у вересні 2022 року та у квітні 2023 року, а заявниця звернулася до суду із цією заявою лише у вересні 2023 року.
Оцінюючи межі втручання у права і свободи кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи, апеляційний суд взяв до уваги, що матеріали справи не містять інформації про наявність у ОСОБА_2 іншого житла, ніж те, заборонити перебуватиу якому просить заявниця.
Суд апеляційної інстанції вказав, що докази надані заявницею, зокрема постанова про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, обвинувальний акт, підтверджує тривалий конфлікт між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Проте після встановлення фактичних обставин у справі суд вважав відсутніми докази продовження вчинення насильства з боку ОСОБА_2 відносно колишньої дружини та доньки, а тому видача обмежувального припису є недоцільною.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норми пунктів 3, 4, 7, 14 та 17 частини першої статті 1, частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. При цьому суд безпідставно розтлумачив факти домашнього насильства як конфлікт, в той час як ці поняття не є тотожними;
апеляційний суд зробив взаємовиключні висновки, а саме: що наявні у матеріалах справи докази свідчать лише про конфлікт між заявницею і ОСОБА_2 та одночасно, що ті самі документи підтверджують факти насильства у вересні 2022 року та квітні 2023 року. Проте суд не вказав, яким чином постанова Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2023 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, підтверджує конфлікт ОСОБА_2 із заявницею, коли у самій постанові встановлено застосування ним психологічного та фізичного насильства щодо їх доньки;
суд апеляційної інстанції помилково вказав, що, звернувшись до суду 22 вересня 2023 року, заявниця не обґрунтувала, які саме дії ОСОБА_2 після 12 квітня 2023 року (дата вчинення домашнього насильства відносно доньки) стали підставою для подання заяви до суду. Факти насильства мали місце у вересні 2022 року та у квітні 2023 року, а заявниця звернулася до суду із заявою лише у вересні 2023 року. Домашнє насильство є підставою для застосування обмежувального припису у разі його тривалого характеру, а судам слід надавати оцінку в тому числі доказам тривалості та системності протиправної поведінки кривдника; того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку. Оцінці підлягають не окремі епізоди фізичного насильства чи проміжок часу, що минув до звернення до суду. Натомість, оцінюватись має тривалість поведінки кривдника та його реакція на позасудові заходи, що вживаються постраждалою особою. Крім того, при оцінці ризиків суду слід врахувати поведінку кривдника, як до так і після звернення постраждалої особи до суду. Таким чином, апеляційний суд оцінив не поведінку ОСОБА_2 в цілому, а виключно два епізоди фізичного насильства відносно заявниці та їх доньки, та не дослідив усі наявні у справі докази тривалого психологічного і економічного насильства;
апеляційний суд застосував норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 3, 13 Конституції України, пункту 7 частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. При цьому найвища соціальна цінність, визначена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України (право на захист власності державою), що відповідає загальному інтересу суспільства, а тому допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом. Водночас відсутність у кривдника іншого житла не перешкоджає винесенню щодо нього обмежувального припису;
суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не дослідив наявні у справі докази вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насильства, а також докази наявності ризиків продовження та повторного вчинення домашнього насильства, зокрема: договір про надання соціальної послуги соціального супроводу/соціальної профілактики від 04 листопада 2022 року № 66; план соціального супроводу сімʼї (соціальна картка № 423); показання свідка ОСОБА_7 ; фотографії, надані самим ОСОБА_2, які свідчать, що 06 та 07 жовтня 2023 року він стежив за автомобілем заявниці під час комендантської години. Крім того, заявниця залишила спільну квартиру разом із двома дітьми у листопаді 2022 року, після застосування ОСОБА_2 фізичної сили (у вересні 2022 року). У цей же час вона звернулася за психологічною допомогою. Таким чином, саме насильство зі сторони ОСОБА_2 змусило заявницю залишити спільне місце проживання разом із їхніми дітьми. Водночас ОСОБА_2 не надав доказів інших причин переїзду. Норми Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" не визначають форм, у якій може відбуватися примусове позбавлення житла. Тому оцінка обставин справи на предмет примусового позбавлення житла відбувається за загальними правилами оцінки доказів. Проте апеляційний суд не надав оцінки сукупності вказаних доказів. Суд також проігнорував докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_2 економічного насильства, зокрема копію електронного листування з донькою, в якому він прямо зазначав, що не дозволяє заявниці прийти за речами для дітей. Таким чином, ОСОБА_2 на власний розсуд визначав, кого з членів сімʼї допускати до спільної квартири та якими речами вони можуть користуватися.
Позиція інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
апеляційний суд належним чином дослідив подані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 докази, вивчив їхні аргументи та зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 не довела вчинення ОСОБА_2 психологічного та економічного насилля відносно неї, їх дітей та існування ризиків вчинення насильства в майбутньому. Крім того, вона не надала докази того, що ОСОБА_1 примусово позбавив її та дітей житла, перешкоджає у доступі до нього, можливості проживати у квартирі та використовувати спільні і особисті речі;
доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахував викладені в постановах Верховного Суду висновки щодо застосування відповідних норм права, є необґрунтованими;
аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди ОСОБА_1 з прийнятою постановою апеляційного суду, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 711/6788/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У березні 2024 року справа № 711/6788/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22, від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 464/2376/22, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22; від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22, від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 464/2376/22, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 28 квітня 2020 року № 754/11171/19 (постанова), № 766/13927/20 (постанова від 17 лютого 2021 року), від 17 листопада 2021 року у справі у справі № 755/937/21, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 15 травня 2004 року до 15 жовтня 2008 року та з 15 грудня 2012 року до 23 грудня 2022 року перебували у зареєстрованому шлюбі і мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До 02 листопада 2022 року сторони разом з дітьми проживали у трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 . Право власності на цю квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 2013 року Оскільки квартира була придбана в період шлюбу, то вона є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 та донька ОСОБА_4 мають зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання у вказаній квартирі, а ОСОБА_2 зареєстрований у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 .
Стосунки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стали погіршуватись з червня 2022 року, внаслідок чого між ними відбувались конфлікти через відсутність взаєморозуміння та претензії матеріального характеру один до одного, що призвело до втрати почуття поваги один до одного.
З вересня 2022 року за місцем спільного проживання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 регулярно мали місце суперечки та зауваження один до одного, що супроводжувалось взаємними образливими висловлюваннями та застосуванням фізичної сили.
22 вересня 2022 року о 22 год 45 хв ОСОБА_1 звернулася за медичною допомогою до КНП "Третя Черкаська міська лікарня ШМД". При огляді у неї були виявлені наступні тілесні ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку, крововиливи обличчя, грудної клітки, верхніх кінцівок та правового стегна.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 23 вересня 2022 року
№ 02-01/649 за ступенем тяжкості відповідні тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Згідно з довідкою Черкаського РУП ГУ НП в Черкаській області від 21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 22 вересня 2022 року о 23 год 37 хв звернулась до Управління патрульної поліції в Черкаській області з повідомленням про домашнє насильство фізичного характеру з боку свого чоловіка ОСОБА_2, що відбулося ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем їх проживання у помешканні за адресою: АДРЕСА_1 .
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (справа № 711/5124/22). Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 листопада 2022 року шлюбу між сторонами розірвано.
02 листопада 2022 року заявниця разом з дітьми переїхала проживати до помешкання своєї матері за адресою: АДРЕСА_4 . На час розгляду справи вони продовжують проживати за вказаною адресою, що підтверджується актом від 21 лютого 2023 року, складеним ОСББ "Благовісна 421".
04 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського міського центру соціальних служб, де уклала договір про надання соціальної послуги для отримання допомоги з питання подолання домашнього насильства та сприяння психосоціальної стабілізації.
12 квітня 2023 року близько 17 год 30 хв у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та його донькою ОСОБА_4 сталася конфліктна ситуація коли донька збирала речі, які хотіла забрати.
12 квітня 2023 року о 17 год 43 хв ОСОБА_2 зателефонував до поліції та повідомив, що донька поводиться неадекватно і провокує бійку.
Внаслідок таких подій працівниками поліції відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення від 12 квітня 2023 року за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. За змістом протоколу ОСОБА_2 вчинив відносно своєї доньки ОСОБА_4 фізичне та психологічне насильство, а саме на підвищених тонах спілкувався та відштовхував, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП.
12 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до травматологічного пункту КНП "Третя Черкаська міська лікарня ШМД". При огляді у нього були виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів та саден лівої верхньої кінцівки, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 13 квітня 2023 року
№ 02-01/314 за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Після зазначеної події і до теперішнього часу стосунки ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 значно погіршилися і вони вкрай рідко спілкуються.