ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/56163/19-ц
провадження № 61-841св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє її представник - адвокат Корсун Юрій Юрійович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця"), у якому просила стягнути з відповідача на користь позивача:
- заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 29 165,04 грн, без утримання податків і зборів;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року по день ухвалення судом рішення у справі;
- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 6 872,29 грн.
Позов обґрунтовано тим, що із серпня 1986 року по липень 2016 року позивачка працювала на ДП "Донецька залізниця", яке в подальшому реорганізоване шляхом злиття у ПАТ "Українська залізниця", а потім - у АТ "Українська залізниця".
Наказом від 05 липня 2016 року № 1/ОС з позивачкою продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі "Луганська дистанція електропостачання" структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
Наказом структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 16 березня 2017 року № 58-ДН встановлено початок простою з причин, незалежних від робітників, з 00 год. 00 хв. 20 березня 2017 року, відповідно до якого на час простою робітникам необхідно приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки, встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
Наказом регіональної філії "Донецька залізниця" від 17 липня 2017 року № 860-ОС ОСОБА_1 звільнена з посади у зв`язку із скороченням штату. ОСОБА_1 ознайомлена з наказом від 17 липня 2017 року № 860-ОС 17 липня 2017 року.
На день звільнення позивачки відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 29 165,04 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та АТ "Українська залізниця", з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.
Невиконання відповідачем обов`язків, передбачених щодо розрахунку та затримки виплати заробітної плати, відбулось не з вини АТ "Українська залізниця", а викликано обставинами непереборної сили.
Також суд послався на відсутність доказів розміру наявного боргу по заробітній платі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Корсун Ю. Ю. подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ? адвоката Корсуна Ю. Ю. залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15 січня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Корсуна Ю. Ю. через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 рокута постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
18 січня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Корсуна Ю. Ю. в системі "Електронний суд" подала доповнення до касаційної скарги.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
20 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції
не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Строки виплати заробітної плати визначені статтею 115 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.