ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 343/136/21
провадження № 61-17375св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги:
ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року у складі судді Керніцького І. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Томин О. О., Баркова В. М.;
ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року у складі судді Керніцького І. І., додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2023 року у складі судді Керніцького І. І., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Томин О. О., Баркова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою шляхом передачі ключів (ключа) від вхідних дверей квартири, та виселення.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її баба ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 1992 року була власником квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті баби її син (дядько позивачки) ОСОБА_4 був зареєстрований і проживав у цій квартирі та прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Право власності на вказану квартиру ОСОБА_4 у нотаріальному порядку не оформляв.
22 лютого 1997 року ОСОБА_4 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 (після укладення шлюбу змінила прізвище на " ОСОБА_5"), після чого остання зареєструвалася у цій квартирі як член сім`ї.
Рішенням Долинського районного суду від 03 вересня 2002 року за ініціативою ОСОБА_6 шлюб між нею та ОСОБА_4 розірвано. З того часу вона не проживає у вказаній квартирі, а проживає у с. Новоселиця. Після отримання свідоцтва про розірвання шлюбу відповідачка повернула дошлюбне прізвище " ОСОБА_7".
ОСОБА_4 проживав один у вказаній квартирі до самої смерті, помер він ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_8 в установленому законом порядку відмовилась від прийняття спадщини після смерті батька, надавши до нотаріальної контори відповідну заяву.
ОСОБА_2 в судовому порядку намагалась набути право власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, але їй в цьому було відмовлено, що підтверджує постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1281/16-ц.
Разом із тим, рішенням Долинського районного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 343/1362/19 визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 липня 2020 року позивачка є одноосібним власником спірної квартири.
ОСОБА_2, яка не є ні власником, ні співвласником квартири, у січні 2019 року, після ухвалення Верховним Судом постанови від 16 січня 2019 року у справі № 343/1281/16-ц, самовільно, без її згоди та відома облаштувала нові вхідні металеві двері у спірній квартирі.
Позивачка зазначає, що вона направила відповідачці рекомендованого листа з вимогою виселитися із вказаної квартири в добровільному порядку, не здійснювати будь-яких робіт без її згоди та надати можливість потрапити до квартири. Відповідь на цей лист від ОСОБА_2 не надходила.
Спірна квартира з 2011 року від`єднана від газопостачання з причин руйнування пічки, квартира не опалюється та внаслідок цього нищиться. Протягом п`яти років з вини відповідачки вона, як власник, не має доступу до квартири. На початку 2020 року вона прибула на місце роботи ОСОБА_2 у дитячий садок в смт Вигода з проханням до відповідачки про надання ключів від вхідних дверей до квартири. Згодом вона повторно скерувала ОСОБА_2 рекомендованого листа з вимогою добровільно виселитися із квартири, не чинити їй перешкод у користуванні квартирою та надати ключі до квартири, вказавши, що вона є власником вказаної квартири.
ОСОБА_2 18 вересня 2020 року в присутності свідків, знаходячись безпосередньо біля будинку АДРЕСА_2, відмовилася відчинити їй двері у квартиру та впустити. Такі дії мотивувала тим, що вона є власником цієї квартири, проживає в ній і там знаходяться її речі. З даного приводу було складено колективний акт про відмову у доступі до квартири.
Зазначала, що ОСОБА_2 на час вселення у квартиру не була членом її сім`ї, не є членом її сім`ї в даний час. При цьому відповідачка перестала бути членом сім`ї ОСОБА_4 з 02 вересня 2002 року на підставі рішення суду про розірвання шлюбу, після розірвання шлюбу ніколи не проживала з ним однією сім`єю.
Крім того, позивачка вказує, що її сім`я складається із п`яти осіб, в тому числі - троє неповнолітніх дітей, одна із яких є інвалідом дитинства, що унеможливлює спільне проживання з відповідачкою у двокімнатній спірній квартирі.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати їй другий екземпляр (дублікат) ключів від вхідних дверей квартири та виселити ОСОБА_2 із спірної квартири.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом надання їй екземпляру ключів від дверей зазначеної квартири, а у випадку їх відсутності - можливості зробити копії, а також забезпечення можливості вільно та доступно нею користуватися у будь-який час.
У задоволенні позовних вимог про виселення відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, а відповідачка створює їй перешкоди у користуванні нею, у зв`язку із чим наявні правові підстави для захисту порушених прав позивачки, шляхом усунення перешкод в користуванні житлом.
Водночас, оскільки ОСОБА_2 вселилася у квартиру як член сім`ї колишнього власника, зареєстрована та проживає у ній та немає іншого житла, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виселення відповідачки із займаної квартири.
Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 170,40 грн понесених судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 400,00 грн понесених судових витрат.
Не погодившись з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Не погодившись з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року в частині відмови у позові про виселення ОСОБА_2 та додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року залишено без змін.
Додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 470,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу як різницю таких витрат сторін за розгляд справи в суді першої інстанції.
Залишаючи без змін рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Водночас апеляційний суд вважав за необхідне змінити додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року, застосувавши положення частини десятої статті 141 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29 листопада 2023 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові.
Також просить суд скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в частині зміни додаткового рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2022 року та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.
15 грудня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 січня 2022 року, додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 15 січня 2024 року ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
У відзиві на касаційну скаргу від 19 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Блонський М. А. просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та стягнути з неї понесені судові витрати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали цивільної справи.
01 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_3 (баба позивачки ОСОБА_1 ) була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 1992 року.
Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1, квартира складається з двох кімнат загальною площею 41,3 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час смерті ОСОБА_3 в квартирі був зареєстрований її син, ОСОБА_4, дядько позивачки, який прийняв спадщину після смерті матері, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Однак право власності на вказану квартиру в нотаріальному порядку він не оформляв.
ОСОБА_4 22 лютого 1997 року уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2, який рішенням Долинського районного суду від 02 вересня 2002 року розірвано.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відмовилася у встановленому законом порядку від прийняття спадщини, а позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю договору-купівлі продажу квартири.
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 понад п`ять років та про зміну черговості спадкування.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області в справі № 343/1821/16-ц від 15 вересня 2017 року встановлено факт проживання понад п`ять років ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року рішення Долинського районного суду від 15 вересня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зміну черговості спадкування, надання позивачці права на спадкування за законом разом з спадкоємцями другої черги та про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування за законом на частину спадкового майна після смерті ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_1, скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким змінено черговість спадкування та надано ОСОБА_2 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з спадкоємцями другої черги. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на частину спірної квартири.
Постановою Верховного Суду в справі № 343/1821/16-ц від 16 січня 2019 року постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2017 року скасовано. Рішення Долинського районного суду від 15 вересня 2017 року в частині встановлення факту проживання понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу - відмовлено. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права спадкування за законом разом з спадкоємцем другої черги, надання права на спадкування за законом разом зі спадкоємцями другої черги та про визнання права власності на частини спадкового майна - залишено в силі.
Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 не має права на спадкове майно.
Рішенням Долинського районного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 343/1362/19 визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей з Витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме про реєстрацію права власності за № 215862037 від 10 липня 2020 року ОСОБА_1 на праві власності належить двокімнатна квартири АДРЕСА_1, підстава для державної реєстрації: рішення Долинського районного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 343/1362/19.
Відповідно до довідок № 67 від 24 лютого 2020 року та № 58 від 30 червня 2016 року, виданих КП "Вигодський ККП" відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, була там зареєстрована і на час смерті ОСОБА_4 .
Факт проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі підтверджується довідкою про надання послуг за водопостачання, споживання електроенергії та здійснення останньою оплати за такі послуги у період з грудня 2016 року по вересень 2019 року. Відповідачкою долучено наступні докази, зокрема: копія договору про користування електричною електроенергією від 24 жовтня 2004 року, копія договір про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення від 14 лютого 2004 року, копія договору про реструктуризацію заборгованості з водопостачання та водовідведення від 25 лютого 2004 року та копії актів обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин від 16 лютого 2021 року, від 21 січня 2016 року та від 14 лютого 2020 року, копії товарних чеків на придбання товарів для ліквідації наслідків прориву труби в квартирі.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з пропозицією негайно виселитися із квартири у добровільному порядку та не вчиняти будь-яких дій щодо покращення чи погіршення стану даної квартири.
02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою не чинити їй перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 на праві власності квартирою, надати їй ключі від вхідних дверей у квартиру, забрати свої речі, якщо вони там є, а також добровільно знятись з реєстрації у цій квартирі.
Відповідно до акта про відмову у доступі до квартири від 18 вересня 2020 року, ОСОБА_2 відмовилась відчиняти двері ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1, мотивуючи це тим, що вона є власником цієї квартири і проживає в ній. У квартирі наявні її особисті речі. ОСОБА_1 пред`явила Витяг з державного реєстру речових прав на дану квартиру, однак ОСОБА_2 відмовилась надавати ключі від квартири.
Згідно повідомлень за № 1638/02-14 від 30 жовтня 2020 року Вигодської селищної ради і Калуського відділення поліції за № 8060 від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 рекомендовано звернутись за захистом своїх прав до суду.
ОСОБА_1 з 30 серпня 2007 року перебуває з ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають малолітніх дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно посвідчення № 36 від 25 вересня 2018 року, виданого Управлінням соціального захисту населення Сокольської районної державної адміністрації Львівської області на ім`я ОСОБА_1, остання отримує пенсію на дитину-інваліда ОСОБА_10 .
Як вбачається з довідки № 1549 від 16 листопада 2020 року, виданої виконавчим комітетом Великомостівської міської ради Сокалівського району Львівської області, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована разом з дітьми ОСОБА_10, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 по АДРЕСА_3 . Власником житлового будинку за вказаною адресою є ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_6 .
ОСОБА_2 у власності або користуваннііншого житла не має.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААВ № 409313 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, є особою з інвалідністю 3 групи з 01 серпня 2021 року. Підстава: акт огляду МСЕК № 1645.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона є власником спірної квартири та має намір у ній проживати, проте ОСОБА_2, яка є колишньою дружиною її померлого дядька, який володів спірним житлом, без її дозволу вселилась до квартири, чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні вказаним нерухомим майном.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 набула право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набула охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім`ї ОСОБА_4 - колишнього власника спірної квартири при створенні з ним сім`ї.