ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 927/238/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
прокуратури - Підяша О. С.,
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 (колегія суддів: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Яковлєв М. Л., Тарасенко К. В.) і рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 (суддя Сидоренко А. С.) у справі
за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації
до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області,
про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2022 року заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент культури і туризму, національностей та релігій) до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність" в частині передачі у власність Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (далі - Плисківська сільська рада) земельної ділянки площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144;
- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав з індексним номером № 48218327 від 13.08.2019, номер запису про право власності 32799826, та одночасно припинити за Плисківською сільською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1893078874208.
1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144, розташована на території Плисківської сільської ради, належить до об`єктів обмежених у цивільному обороті, та може перебувати виключно в державній власності, оскільки в межах цієї земельної ділянки знаходяться пам`ятки археології місцевого значення, а саме поселення "Рудка-1", взяті на облік згідно з рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66.
Крім того, на думку Прокурора, оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області прийнято всупереч вимогам Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки він порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності та створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України в результаті беззастережної передачі земельної ділянки місцевій громаді для цілей товарного сільськогосподарського виробництва без попереднього проведення археологічних досліджень та вилучення предмета охорони.
Інша заявлена позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора та припинення за Плисківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку, згідно з доводами Прокурора, є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 927/238/22, задоволено в повному обсязі позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на земельну ділянку.
Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність" в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144.
Скасовано рішення державного реєстратора Плисківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13.08.2019 з індексним номером 48218327 про державну реєстрацію права комунальної власності Плисківської сільської ради на земельну ділянку площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1893078874208, номер запису про право власності 32799826, та припинено право комунальної власності Плисківської сільської ради на земельну ділянку площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1893078874208.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг прийнято всупереч приписів Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки він порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України в результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства. При цьому позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Плисківською сільською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку є похідними, а тому, за висновком судів, їх також необхідно задовольнити.
Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що Департамент культури і туризму, національностей та релігій не здійснив належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави. Наведене, за висновком судів, свідчить про бездіяльність Департаменту культури і туризму, національностей та релігій. Господарські суди зазначили, що підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Департаменту культури і туризму, національностей та релігій.
Водночас господарські суди дійшли висновку про те, що Департамент культури і туризму, національностей та релігій є компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22, до Верховного Суду звернулося ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення господарських судів та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
3.4. За доводами скаржника, Прокурор, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з позовною вимогою про визнання незаконним та скасування наказу, обрав неналежний спосіб захисту і це є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.
3.5. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області зазначає, що Закон України "Про охорону культурної спадщини" не є спеціальним нормативним актом у галузі регулювання земельних відносин та посилається на пріоритетність застосування приписів Земельного кодексу України.
3.6. Крім того, на думку скаржника, Прокурор неправильно визначив орган державної влади, в особі якого він подав позов.
3.7. За доводами ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, матеріали позовної заяви не містять належних та допустимих доказів того, що межі земельної ділянки площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144 накладаються на межі поселення "Рудка-1". ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області звертає увагу на те, що земельна ділянка історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення "Рудка-1", не сформована, її межі не встановлені.
3.8. Скаржник також посилається на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 та постанову Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 359/2258/17-ц, згідно з якими позов, предметом якого є накази Держгеокадастру щодо надання земельних ділянок, тобто ненормативні акти, що застосовуються одноразово, і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язанні з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки такі накази вичерпали свою дію шляхом виконання. Їх скасування, на думку скаржника, не породжує наслідків для власника земельних ділянок, оскільки у такий спосіб виникло право власності або користування земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
3.9. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Прокурор зазначає, що діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані і не вилучені в передбаченому законом порядку, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, вона підлягає обов`язковому вилученню або викупу.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів "Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології" від 23.03.1992 № 66 взято під державну охорону пам`ятки археології, розташовані на території області, зокрема, у Борзнянському районі: поселення "Рудка-І", ІІ тис. до н. е., що розташована в с. Плиски, Плисківської сільської ради, 3 км на південний схід від села Плиски, 1 км нижче за течією с. Шевченка, на правому березі річки Рудка.
4.2. Господарські суди зазначили, що пам`ятки археології паспортизовані у 1992 році.
4.3. Згідно з паспортом на пам`ятку археології поселення "Рудка-І" від 01.09.1992 № 3628 поселення розташовано за 3 км на схід від с. Плиски на правому березі річки Рудка, за 1 км нижче за течію від с. Шевченка, Бахмацького району. Поселення займає підвищену ділянку берега, розташовану між річкою та низовиною, яка обмежує поселення з півночі та сходу. Товщина культурного шару - 0,3 м, площа поселення - 1,5 га. Підйомний матеріал складає кераміка епохи бронзи та давньоруська (ХІІ - ХІІІ століття н. е.).
4.4. Археологічна пам`ятка нанесена на карту землекористування до проекту роздержавлення земель КСП "ХХІІ партз`їзд" у 1993 році із зазначенням її площі та номера згідно з державним обліком, зокрема, щодо пам`ятки археології поселення Рудка-І (№ 3628). При цьому, виходячи з умовних позначень, нанесених на карту землекористування до проекту роздержавлення земель КСП "ХХІІ партз`їзд", земельні ділянки, на яких розміщена вказана пам`ятка археології, віднесено до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню.
4.5. Відповідно до облікової картки пам`ятки археології місцевого значення поселення "Рудка-1" II тис. до н. е., ХІІ - ХІІІ ст., її площа складає 1,5 га. Пам`ятка археології місцевого значення розташована за 3 км на схід від МТФ с. Плиски, на правому березі річки Рудка, за 1 км нижче за течією від с. Шевченка Бахмацького району, поселення займає підвищену ділянку берега, розташовану між річкою та низовиною, яка обмежує поселення з півночі та сходу. Товщина культурного шару 0,3 м.
4.6. Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської сільської ради з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 № 899 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 555-р), виготовленою Київською обласною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, встановлено наявність у межах об`єкта інвентаризації земельної ділянки площею 7,9823 га (Плисківська сільська рада) обмеження (обтяження) у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини.
4.7. Департамент культури і туризму національностей та релігій при погодженні наведеної технічної документації із землеустрою в довідці № 120П від 14.05.2018 зазначав, що на земельній ділянці площею 7,9823 га, яка знаходиться на території Плисківської сільської ради, розташована пам`ятка археології місцевого значення: поселення "Рудка-1", II тис. до н. е, ХІІ - ХІІІ ст., стосовно якої в обов`язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам`ятки археології.
4.8. Крім того, Департамент культури і туризму, національностей та релігій при погодженні технічної документації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на те, що відповідно до частин 2, 5 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не можуть бути передані в комунальну чи приватну власність.
4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг передано Плисківській сільській раді в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4416,4608 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Плисківської сільської ради згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки.
4.10. На виконання виданого наказу між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківською сільською радою 21.12.2018 підписано акт приймання-передачі земельних ділянок із державної в комунальну власність згідно з додатком № 11.
4.11. Відповідно до наведеного додатку здійснено відчуження на користь Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144, яка розташована на території Плисківської сільської ради. У графі "Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки" зазначено: "Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини (площа на яку поширюється обмеження) - 7,9823 га".
4.12. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 296214842 державним реєстратором Плисківської сільської ради Безручко С. А. прийнято рішення від 13.08.2019 з індексним номером 48218327 про державну реєстрацію за Плисківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144, про що вчинено запис про право власності від 08.08.2019 № 32799826 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1893078874208).
4.13. Прокурор, звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій, зазначав, що спірна земельна ділянка належить до об`єктів, обмежених у цивільному обороті, та може перебувати виключно в державній власності, оскільки в межах цієї земельної ділянки знаходяться пам`ятки археології місцевого значення.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22.
Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2023 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21.
12.03.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 927/1206/21, яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.03.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 і рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22.
5.2. 11.04.2024 на офіційну електронну пошту Верховного Суду надійшло клопотання, яке 11.04.2024 подав Департамент культури і туризму, національностей та релігій. У цьому клопотанні заявник просить здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
5.3. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про наявність правових підстав для залишення його без розгляду, оскільки це клопотання всупереч вимогам чинного законодавства подане на електронну пошту Верховного Суду.
5.4. 15.04.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання, в якому Департамент культури і туризму, національностей та релігій просить здійснювати розгляд справи без участі повноважного представника, подане через засоби поштового зв`язку.
5.5. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.6. Заслухавши суддю-доповідача, Прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.7. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення власності на земельну ділянку.
5.8. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є належність спірної земельної ділянки до об`єктів обмежених у цивільному обороті, а тому така земельна ділянка може перебувати виключно в державній власності, оскільки в її межах знаходяться пам`ятки археології місцевого значення.
5.9. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг прийнято всупереч приписів Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки він порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України в результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства. При цьому позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Плисківською сільською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку є похідними, а тому, за висновком судів, їх також необхідно задовольнити.
5.10. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що Департамент культури і туризму, національностей та релігій не здійснив належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави. Наведене, за висновком судів, свідчить про бездіяльність Департаменту культури і туризму, національностей та релігій. Господарські суди зазначили, що підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Департаменту культури і туризму, національностей та релігій.
5.11. Водночас господарські суди дійшли висновку про те, що Департамент культури і туризму, національностей та релігій є компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
5.12. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.13. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.14. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
5.15. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору іпотеки та витребування земельної ділянки. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"44. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).
45. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у відповідній справі право власності на таке майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.
46. Велика Палата Верховного Суду повторює, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 94); постанову Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14).
47. З огляду на вказане помилковим є висновок апеляційного суду та довід ПАТ "Єврогазбанк" про неможливість витребування спірної земельної ділянки через те, що не були оскаржені державні акти, на підставі яких земельні ділянки (з яких надалі була сформована спірна земельна ділянка) вибули з власності держави та були передані дев`ятьом фізичним особам. Так само помилково вважати, що для ефективного захисту права власності власник має витребувати відповідне майно у кінцевого набувача після того, як визнає недійсним договір, на підставі якого це майно перейшло у володіння до вказаного набувача.
48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника".
5.16. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Агрозем-7" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх повернення. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.
52. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
53. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".
5.17. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Скосогорівка" про визнання недійсним договору та повернення ділянок. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"7.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
7.2. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
7.3. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
7.4. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
7.5. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
7.6. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).
7.7. Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.
7.8. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.
7.9. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".
5.18. Посилаючись на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду скаржник вважає, що Прокурор, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з позовною вимогою про визнання незаконним та скасування наказу, обрав неналежний спосіб захисту і це, на думку скаржника, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.
5.19. При цьому ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області зазначає, що Закон України "Про охорону культурної спадщини" не є спеціальним нормативним актом у галузі регулювання земельних відносин та посилається на пріоритетність застосування приписів Земельного кодексу України.
5.20. Крім того, на думку скаржника, Прокурор неправильно визначив орган державної влади в особі якого він подав позов.
5.21. За доводами ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, матеріали позовної заяви не містять належних та допустимих доказів того, що межі земельної ділянки площею 7,9823 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2144 накладаються на межі поселення "Рудка-1". ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області звертає увагу на те, що земельна ділянка історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення "Рудка-1", не сформована, її межі не встановлені.
5.22. Скаржник також посилається на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 та постанову Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 359/2258/17-ц, згідно з якими позов, предметом якого є накази Держгеокадастру щодо надання земельних ділянок, тобто ненормативні акти, що застосовуються одноразово, і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язанні з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки такі накази вичерпали свою дію шляхом виконання. Їх скасування не породжує наслідків для власника земельних ділянок, оскільки в такий спосіб виникло право власності або користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
5.23. Верховний Суд, перевіряючи наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій та доводи скаржника, зазначає, що провадження в цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21, а тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.