ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/11896/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представника:
відповідача: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"" - Деркача В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом""
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (колегія суддів: Яковлєв М. Л. (головуючий), Тищенко О. В., Гончаров С. А.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "УХЛ-МАШ"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом""
про стягнення 1 712 490,22 грн,
УСТАНОВИВ:
У липні 2023 року Приватне акціонерне товариство "УХЛ-МАШ" (далі - позивач, ПАТ "УХЛ-МАШ") подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви від 07.11.2023 про зменшення позовних вимог) про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"" (замінено правонаступником Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом""; далі - відповідач, АТ НАЕК "Енергоатом") 1 712 490,22 грн, з яких: 1 580 000,00 грн основного боргу, 62 362,52 грн 3 % річних, 70 127,70 грн інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 03.11.2022 № 53-122-01-22-12498 (далі - договір поставки) в частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 80 000,00 грн. В решті позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 500 000,00 грн боргу, 70 127,70 грн 3 % річних, 62 362,52 грн інфляційних втрат та 24 487,35 грн витрат зі сплати судового збору. Зобов`язано орган, що проводитиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3 % річних на суму боргу в розмірі 1 500 000,00 грн з 08.11.2023 до моменту виконання рішення за визначеною у рішенні формулою. Повернуто позивачу з Державного бюджету України 6 968,51 грн судового збору.
Висновки суду першої інстанції мотивовані тим, що відповідач свої зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати за отриману продукцію не виконав, тому наявні підстави для стягнення з нього боргу з вартості неоплаченого товару, а також нарахованих на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання у розмірах, заявлених позивачем. З огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача з позовом, суд першої інстанції вважав наявними підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення 80 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 рішення суду першої інстанції змінено. Викладено п. 3, 5 резолютивної частини у редакції, за якою стягнуто з відповідача на користь позивача 1 500 000,00 грн боргу, 58 960,66 грн 3 % річних, 62 362,52 грн інфляційних втрат та 13 069,85 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову. Повернуто позивачу з Державного бюджету України 16 548,00 грн судового збору. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на скаржника (відповідача).
Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 3 % річних в сумі 58 960,66 грн (за контррозрахунком відповідача), оскільки при виконанні розрахунку 3 % річних позивачем не було враховано усіх сплат суми основного боргу, здійснених відповідачем та, як наслідок, частково неправильного визначено суму основного боргу, який існував у певні періоди, що вплинуло на правильність такого розрахунку у суді першої інстанції. З огляду на такі висновки, суд апеляційної інстанції здійснив новий перерозподіл витрат зі сплати судового збору за подання позову.
Разом з тим витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 026,00 грн суд вирішив покласти на скаржника (відповідача) з огляду на положення ч. 9 ст. 129 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 129 ГПК України), а також наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить змінити постанову апеляційного суду, виклавши п. 4 її резолютивної частини у редакції, відповідно до якої стягнути з позивача на користь відповідача 4 026,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідач вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 129 ГПК України за подібних обставин.
Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
25.04.2024 позивач подав до Верховного Суду заяву, в якій зазначив, що покладається на розсуд Суд щодо змісту резолютивної частини судового рішення, яке буде ухвалене за результатами розгляду касаційної скарги відповідача та просив здійснити розгляд справи за відсутності його представника у судовому засіданні.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду лише в частині покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги за обставин її задоволення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням суду першої інстанції, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 500 000,00 грн боргу, 70 127,70 грн 3 % річних, 62 362,52 грн інфляційних втрат та 24 487,35 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду в частині стягнення 3 % річних в сумі 70 127,70 грн та 24 487,35 грн витрат зі сплати судового збору, відповідач подав до апеляційного суду скаргу, в якій просив скасувати рішення у наведеній частині та ухвалити нове рішення про стягнення з нього 58 960,66 грн 3 % річних та 13 069,85 грн судового збору за подання позову, навівши власний контррозрахунок 3 % річних.
Одночасно відповідач просив вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного розгляду цієї справи, яке позивач у відзиві залишив на розсуд апеляційного суду.
За подачу апеляційної скарги відповідач сплатив 4 026,00 грн судового збору.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими її доводи, в результаті чого ухвалив постанову про задоволення апеляційної скарги та стягнення на користь позивача 58 960,66 грн 3 % річних та 13 069,85 грн судового збору за подання позову.
Щодо витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги суд дійшов висновку, що такі витрати у розмірі 4 026,00 грн слід покласти на відповідача згідно із ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме несвоєчасної оплати поставленої продукції, незважаючи на те, що за результатами апеляційного перегляду скаргу задоволено.
У контексті доводів та вимог касаційної скарги після відкриття касаційного провадження колегією суддів не встановлено наявність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 129 ГПК України за подібних обставин, тому підтвердилась підстава касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.