ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 640/22655/19
адміністративне провадження № К/990/33164/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/22655/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Чудак О.М.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2023 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Вівдиченко Т.Р., суддів: Аліменка В.О., Кузьмишиної О.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. В листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 22.10.2019 №1172ц про звільнення позивачки з посади заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
1.2. поновити позивачку на посаді заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 23.10.2019;
1.3. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відсутні передбачені Законом підстави звільнення, порушено принцип правової визначеності.
2.1. Так, що він виданий на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), яка передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Однак, Генеральна прокуратура не перебуває в стані припинення, що фактично свідчить про не настання події, з якою пов`язано застосування вказаних положень.
2.2. Позивачка вважає, надання Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) дозволу кадровим комісіям під час проведення атестації брати до уваги не перевірені матеріали (анонімну інформацію) стосовно прокурора порушує принцип незалежності прокурорів та суперечить статті 62 Конституції України.
2.3. Також акцентує увагу на тому, що обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконувала повноваження прокурора, передбачені статті 3 Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) і Законом № 1697-VII, а отже, не мала статусу прокурора. У розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України позивачка виконувала обов`язки керівника органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, відрізняються від правового статусу прокурора. За наведених обставин, на переконання позивачки, питання подальшого її перебування на посаді мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, адже вказаний порядок визначено для звільнення прокурорів під час проведення їхньої атестації.
2.4. Крім того, на думку позивачки відповідач при її звільненні недотримався гарантій, передбачених, зокрема, статтями 40, 49-2 КЗпП.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. Позивачка з 1998 року працювала в органах прокуратури, з 07.06.2016 - заступник начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
4. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивачка до 15.10.2019 мала подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221), про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.
5. Наказом Генерального прокурора від 22.10.2019 № 1172ц, керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 23.10.2019.
6. Уважаючи рішення про звільнення незаконним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023, позов задоволено частково:
7.1. визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 №1172ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
7.2. поновлено ОСОБА_1 з 24.10.2019 на посаді, з якої її було звільнено;
7.3. стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 765 348,48 грн;
7.4. в задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
8. Задовольняючи позовні вимоги в означеній частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що редакція норми пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, яка була чинна станом на дату винесення оспорюваного наказу про звільнення та регулювала звільнення з посади у випадку, зокрема, неподання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора і намір пройти атестацію, стосувалась виключно прокурорів.
8.1. На вказаному, як зауважили суди попередніх інстанцій, акцентував увагу Верховний Суд у постановах від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19, від 31.01.2023 у справі № 160/7620/20, від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 31.08.2022 у справі № 640/25387/19.
8.2. При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого, приписи пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому, системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні "прокурори".
8.3. Тож, за оцінкою судів обох інстанцій, визначальне значення для правильного вирішення спору у вимірі чинного на час його виникнення нормативно-правового регулювання має правовий статус посади, що займала позивач. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що з 07.06.2016 ОСОБА_1 обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
8.4. Проаналізувавши приписи затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 23.08.2018 № 168 Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України, суди дійшли висновку, що заступник начальника слідчого управління у складі Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, в розумінні пункту 8 частини першої статті 3 КПК України, є керівником органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 39 КПК України, статей 22-26 Закону № 1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора. Зважаючи на норми Положення № 168, посада, яку займала ОСОБА_1, на переконання судів попередніх інстанцій, надавала її процесуальний статус керівника органу досудового розслідування (у межах своїх повноважень), що ніяким чином не поєднується з посадою прокурора.
8.5. Суди обох інстанцій також врахували ту обставину, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (з 27.11.2018) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які - відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України - підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні - відповідно до частини п`ятої статті 216 КПК України - детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; в іншому випадку - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.
8.6. Оскільки, на дату видання оскаржуваного наказу про звільнення займана ОСОБА_1 посада (з уваги на повноваження і процесуальний статус) не може зрівнюватися з посадою прокурора, суди попередніх інстанцій констатували, що для звільнення позивача за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу) не було підстав.
8.7. Такого висновку суди дійшли, в тому числі, врахувавши правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 15.03.2023 у справі № 640/22932/19.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
9. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі № 640/22655/19 та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
10. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
10.1. На обґрунтування підстав касаційної скарги за вказаним пунктом скаржник зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 7, 9, 10, підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, пункту 5 частини першої статті 15, пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у співвідношенні з абзацом 2 пункту 2 розділу І Порядку № 221 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19.
10.2. У цьому зв`язку скаржник указує, що за Законом № 113-ІХ та Порядком № 221 слідчі, як і прокурори, мають право обіймати посади в новостворених органах лише за умови подання заяви в Офіс Генерального прокурора та успішного проходження атестації. Вказує, що в підпункті 1 пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ не було зазначено слово "слідчий" через прогалини в законодавстві. Разом з тим, оскільки в пункті 7 розділу II Закону №113-ІХ зазначено, що слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом, вважає, що пункт 19 розділу II Закону №113-ІХ поширюються і на слідчих, позаяк посади прокурора та слідчого об`єднувались одним словом "прокурор".
10.3. Відтак, на переконання відповідача, й інші норми Закону № 113-ІХ, які регламентують подання заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, проведення атестації, наслідки неподання заяви та неуспішного проходження атестації також поширюються на слідчих органів прокуратури.
10.4. За твердженнями Офісу, Верховний Суд у справі № 640/22657/19, висновки у якій враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, не врахував вказаних законодавчих норм та особливостей правового регулювання статусу слідчих прокуратури та дійшов хибного висновку, що положення підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, що визначають порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, стосуються виключно прокурорів.
10.5. Скаржник зауважує на тому, що за змістом пункту 5 частини першої статті 15 Закону № 1697-VII прокурором органу прокуратури є керівник підрозділу, а за змістом пункту 6 цієї ж норми, прокурором є заступник керівника структурного підрозділу. Враховуючи, що на день набрання чинності Законом № 113-ІХ позивачка обіймала посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, касатор вказує, що позивачка була наділена повноваженнями прокурора в розумінні Закону № 1697-VII. На підставі цього, висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що позивачка виконувала обов`язки слідчого, є помилковими.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.11.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.04.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
13. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивачка просить відмовити у її задоволенні з огляду на необґрунтованість доводів останньої, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.
14. Крім того, 10.11.2023 позивачка надіслала до Суду клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, на обґрунтування якого вказує, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема, в постановах від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22932/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22164/19, 31.10.2023 у справі № 580/34/20.
Позиція Верховного Суду
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
15. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
16. Спірним питанням у цій справі є (не)правомірність звільнення позивачки з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зв`язку з неподанням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора.
17. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
18. Верховним Судом вже сформовано усталену правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22932/19, від 15.03.2023 у справі № 640/22164/19, 31.10.2023 у справі № 580/34/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
19. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
20. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
21. У зв`язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
22. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалася зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
23. За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
24. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
25. Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону № 1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону № 113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01.09.2021).
26. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
27. Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні". Частини другу і четверту статті 7 Закону №1697-VII викладено в такій редакції:"2. У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури. Перелік, утворення, реорганізація та ліквідація спеціалізованих прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором".
28. Законом № 113-ІХ було внесено зміни до Закону № 1697-VII, зокрема, і щодо припинення діяльності військових прокуратур.
29. Так, згідно із пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ у Законі № 1697-VII пункт 4 частини першої статті 7, яким передбачено військові прокуратури як складову системи прокуратури України, частину четверту статті 8, якою передбачено утворення у Генеральній прокуратурі України (на правах самостійного структурного підрозділу) Головної військової прокуратури, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор, виключено.
30. Частину четверту статті 27 Закону № 1697-VII, яка визначала статус військових прокурорів та абзац 11 пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, яким врегульовувався порядок звільнення військових прокурорів, виключено.
31. Поряд із цим, Законом № 113-ІХ визначено умови переведення, зокрема прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у військових прокуратурах до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
32. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
33. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
34. Суть запровадженого Законом № 113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом № 113-ІХ.
35. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
36. Пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.