ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.
10 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 496/1059/18
Провадження № 14-209цс21
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним і вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
-визнати недійсним нотаріально посвідчений договір іпотеки від 30 червня 2006 року між ОСОБА_2 і Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль", надалі залежно від контексту - Банк, АППБ "Аваль", ВАТ "Райффайзен банк Аваль");
-вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження об`єкта нерухомого майна, а саме земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вчинений Біляївською районною державною нотаріальною конторою на підставі договору іпотеки від 30 червня 2006 року, реєстраційний номер обтяження 3400567.
2. Позов мотивував тим, що йому на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка, зокрема, згідно з останнім актом - площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368) у АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка позивача).
3. 24 жовтня 2002 року на підставі рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV ОСОБА_2 також отримав державний акт серії Р1 № 452433 на право приватної власності на ту саму земельну ділянку, яка належала позивачу з 10 березня 1994 року.
4. Заочним рішенням від 25 квітня 2008 року Біляївський районний суд Одеської області в цивільній справі № 2-65/2008 скасував рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів від 11 жовтня 2002 року № 96/5-ХХІV в частині надання ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки і визнав недійсним державний акт на право приватної власності на його ім`я від 24 жовтня 2002 року, серія Р1 № 452433.
5. У тій цивільній справі суд установив, що з 2007 року спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться під забороною / арештом у зв`язку з укладенням між ОСОБА_2 і Банком договору іпотеки від 30 червня 2006 року.
6. Після ухвалення судового рішення у справі № 2-65/2008 позивач був упевнений у відновленні свого порушеного права власності на земельну ділянку в повному обсязі, оскільки на час передачі ОСОБА_2 майна в іпотеку останній не був власником земельної ділянки позивача.
7. Отже, укладений між ОСОБА_2 та Банком договір іпотеки від 30 червня 2006 року не забезпечував належного виконання зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором.
8. Готуючи документи для отримання кредиту, позивач дізнався, що спірний договір іпотеки є чинним, а іпотекодержателем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія") у зв`язку з відступленням Банком права вимоги.
9. Вважає недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року із часу укладення, тобто з 30 червня 2006 року.
10. Послався на те, що ОСОБА_2 на час укладення договору іпотеки не набув права власності та розпорядження цим майном за недійсним рішенням органу місцевого самоврядування та скасованим державним актом.
11. Просив також вилучити і відповідні записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна -земельної ділянки позивача, оскільки їх наявність порушує його права.
12. Рішенням від 30 листопада 2018 року Біляївський районний суд Одеської області позов задовольнив та вирішив:
- визнати недійсним договір іпотеки від 30 червня 2006 року із часу його укладення, тобто з 30 червня 2006 року;
- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 3400567) - земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
13. Постановою від 14 січня 2020 року Одеський апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін.
14. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки оскаржений договір іпотеки від 30 червня 2006 року між ОСОБА_2 і Банком безпосередньо стосується прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
15. Вважали, що за оспорюваною угодою Банк отримав в іпотеку майно, яке є власністю ОСОБА_1 .
16. Дійшли висновку, що ОСОБА_2 не був власником спірної земельної ділянки, оскільки набув право власності на неї за правовстановчими документами, які надалі суд визнав недійсними.
17. Зазначили, що Банк (іпотекодержатель), правонаступником якого в цьому зобов`язанні є ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", був обізнаний про ухвалення судового рішення від 25 квітня 2008 року у справі № 2-65/2008, проте не здійснив жодних дій, спрямованих на захист своїх майнових прав.
18. Послалися на те, що при нотаріальному посвідченні договору іпотеки від 30 червня 2006 року нотаріус вчинив записи до відповідних реєстрів.
19. Отже, за наслідками визнання недійсним іпотечного договору від 30 червня 2006 року слід повернути його сторони до стану, який існував до укладення та посвідчення цього договору, тобто ці записи в зазначених реєстрах необхідно вилучити.
20. Дійшли висновку, що із часу укладення договору іпотеки від 30 червня 2006 року в ОСОБА_1 наявні перешкоди в здійсненні права власності, оскільки існуюче обтяження земельної ділянки перешкоджає йому в повному обсязі розпоряджатися майном і це порушення є триваючим.
21. Вважали, що позов про його усунення є негаторним, а позовна давність на спірні правовідносини не поширюється. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
22. У лютому 2020 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року й ухвалити нове рішення - про відмову в позові.
23. Ухвалою від 15 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі № 496/1059/18.
24. Ухвалою від 17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
25. Постановою від 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" задовольнила частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року у справі № 496/1059/18 в частині вимоги про визнання недійсним договору іпотеки № 1-2716 від 30 червня 2006 року скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року у справі № 496/1059/18 в частині вимоги про вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно змінила, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: "Скасувати проведену на підставі договору іпотеки № 1-2716 від 30.06.2006 державну реєстрацію права іпотеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, поверх 6, оф. 32; код ЄДРПОУ 38750239) на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5121084200:04:001:0368), яка належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )".
26. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що за загальним правилом власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватись ним, однак обмежується у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись таким майном. Схожі висновки викладені в абзаці одинадцятому пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) та постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15.
27. Беручи до уваги викладене вище, а також враховуючи, що ОСОБА_1 як власник не передавав земельну ділянку в іпотеку за договором, не був стороною цього правочину та не перебував з відповідачами в зобов`язальних відносинах, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність державної реєстрації за товариством права іпотеки на вказану ділянку, що створює позивачу перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном.
28. Зазначила, що оскільки ОСОБА_1 з 25 липня 1995 року набув право власності на земельну ділянку і з того часу вона не вибувала з його володіння, то позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, а тому погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позов у цій справі в частині вимог, спрямованих на усунення цих перешкод, є негаторним, та відхиляє доводи товариства про те, що ОСОБА_1 мав захищати свої права шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом
29. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
30. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон про державну реєстрацію) у чинній редакції відомості про право іпотеки відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права іпотеки відповідача на підставі судового рішення.
31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
32. Посилалася на те, що такий підхід застосовний і до спірних правовідносин, які склались у цій справі, адже укладення договору між ОСОБА_2 та ВАТ "Райффайзен банк Аваль", а також відступлення останнім на користь товариства права вимоги за вказаним правочином не створило для ОСОБА_1 як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків. При цьому сам договір, на відміну від внесених до реєстру на його підставі записів, не створює для позивача перешкоди в розпорядженні земельною ділянкою, а тому визнання його недійсним не призведе до відновлення порушених прав власника цієї нерухомості.
33. Зауважила, що оскільки вимога про визнання недійсним договору не є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1, суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для її задоволення, а доводи товариства про обрання позивачем неефективного способу захисту знайшли підтвердження в частині цієї вимоги.
34. Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне конкретизувати висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, та зазначити, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.
35. Вважала, що судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
36. При цьому зазначила, що оспорення ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.
37. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду врахувала власні висновки, викладені в пункті 34 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, про те, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, а тому погодилася в цій частині з відповідними висновками судів попередніх інстанцій та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17, та відхилила протилежні доводи товариства щодо наявності підстав для застосування положень ЦК України про позовну давність до вимоги ОСОБА_1, спрямованої на усунення перешкод у здійсненні ним правоможності розпорядження земельною ділянкою.
38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважала незастосовними в цій справі висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 18 листопада 2014 року у справі № 3-176гс14, на які посилалась колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати, оскільки правовідносини у справі № 496/1059/18 та справі № 3-176гс14 не є подібними за змістовим критерієм, адже у вказаній справі юридична особа позивалась до свого контрагента про визнання недійсними укладених між ними додаткових угод до договору оренди майна через те, що під час їх підписання представник позивача діяв з перевищенням наданих йому повноважень.
39. Виходила з того, що ОСОБА_1 обґрунтовує заявлені ним вимоги про вилучення записів з реєстрів наявністю в нього права власності на земельну ділянку та незаконністю реєстрації за товариством права іпотеки на підставі договору, що створює для позивача перешкоди в реалізації правоможності власника на розпорядження цим нерухомим майном.
40. Дійшла висновку, що виходячи з мети позову ОСОБА_1, який спрямовано на усунення перешкод у здійсненні ним права розпорядження земельною ділянкою, а також наведених у позові обґрунтувань заявлену позивачем вимогу вилучити записи з реєстрів слід інтерпретувати як вимогу про скасування державної реєстрації права іпотеки товариства на земельну ділянку. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звернулася mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 11.13 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 та пункті 36 постанови від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18.
ІІ. Зміст окремої думки
41. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся в частині мотивів щодо кваліфікації недійсності договору іпотеки та належного способу захисту.
Щодо кваліфікації недійсності договору іпотеки, вчиненого неправомочною особою (у випадку дефекту волі власника майна на передачу його в іпотеку)
42. Відповідно до статті 12 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
43. Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
44. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
45. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
46. Згідно із частинами першою - другою, шостою - сьомою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
47. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
48. Відповідно до частин першої - другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
49. Згідно із частиною другою статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю гарантується.
50. За змістом статей 3, 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про іпотеку) нерухоме майно в іпотеку може передавати лише власник, або особа, у якої це майно перебуває на праві господарського відання (якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація).
51. Суди попередніх інстанцій установили, що з березня 1994 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 .
52. Проте в червні 2006 року ОСОБА_2 на підставі фіктивних документів (які надалі визнані недійсними в судовому порядку) за нотаріально посвідченим договором передав належну позивачу земельну ділянку в іпотеку АППБ "Аваль" на забезпечення власних кредитних зобов`язань перед банком на 10 000,00 (десять тисяч) дол. США.
53. На час звернення з позовом у цій справі право власності на спірну земельну ділянку належним чином зареєстровано за ОСОБА_1 .
54. Разом з тим зареєстровані обтяження за іпотечним договором між відповідачами перешкоджають власникові вільно розпоряджатися належною йому земельною ділянкою.
55. Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
56. Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.
57. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).
58. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою ? третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (згідно зі статтею 215 ЦК України).
59. Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
60. Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
61. За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
62. Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні правочини та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемний правочин) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
63. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень частини другої статті 215 ЦК України визнання такого правочин недійсним судом не вимагається.