ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 492/362/19
провадження № 51-6892км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Арцизького районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160220000524, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Вступ
06 жовтня 2018 року ОСОБА_7 у ході раптово виниклої сварки, що сталась між ним та потерпілим ОСОБА_8, умисно заподіяв останньому легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Вироком Арцизького районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.
Вирішено цивільний позов ОСОБА_8 і питання стосовно речових доказів.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_7 від покарання, призначеного вироком Арцизького районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Засуджений ОСОБА_7 звернувся до суду касаційної інстанції із скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_7 06 жовтня 2018 року приблизно о 22:30, перебуваючи біля кафе-бару, розташованого на АДРЕСА_1, на майданчику, де відвідувачі бару танцювали, почав спілкуватися з потерпілим ОСОБА_8 .
Далі, у ході сварки, що раптово виникла склалася між ним та потерпілим ОСОБА_8, винний умисно завдав одного удару лівим кулаком у ділянку голови зліва, від чого потерпілий упав на землю. Коли ОСОБА_8 підвівся із землі та направився в сторону засудженого, ОСОБА_7 завдав йому ще одного удару кулаком по обличчю зліва в ділянку нижньої повіки лівого ока, від чого потерпілий впав на землю. Після цього ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8, який лежав на землі ще одного удару лівим кулаком по голові справа в ділянку правої щоки, у результаті чого останньому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої внутрішньочерепної травми у формі струсу головного мозку, садна по верхньому краю центру лівої надбрівної дуги, синця на верхній і нижній повіках лівого ока, крововиливу в білкову оболонку лівого ока, синця по внутрішній поверхні слизової оболонки правої щоки, які згідно з висновком експерта від 14 листопада 2018 року не були небезпечними для життя, призвели до розладу здоров`я тривалістю більше ніж 6 днів і не більше 21 дня і належать до категорії легких тілесних ушкоджень зі короткочасним розладом здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений не погоджується із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження та стверджує, що він перебував у стані необхідної оборони.
Також наполягає на тому, що ряд доказів у кримінальному проваджені є недопустимими, зокрема такими є проведені у справі слідчі експерименти та судово-медична експертиза щодо потерпілого ОСОБА_8 .
Зазначені обставини, на думку засудженого, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який, порушуючи вимоги статей 404, 419 КПК України, не перевірив доводів, викладених в його апеляційній скарзі, не дав на них обґрунтованих відповідей, унаслідок чого безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як регламентовано частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Вирішуючи питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою, суди мають керуватися положеннями частин 2, 4 ст. 17 КПК України, згідно з якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з приписами ч. 3 ст. 62 Конституції України.
У поданій касаційній скарзі засуджений посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що, як він вважає, призвело до його безпідставного засудження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Проте зазначені доводи колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
Так, перевіряючи матеріали кримінального провадження, касаційний суд установив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та про правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд у свою чергу, переглядаючи вирок у межах доводів поданих апеляційних скарг сторони захисту, перевірив обставини, установлені судом першої інстанції, проаналізував докази, надав їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що докази, які районний суд дослідив відповідно до вимог ст. 94 КПК України та поклав в основу вироку, а саме: показання потерпілого ОСОБА_8 про обставини, за яких ОСОБА_7 заподіяв йому тілесні ушкодження, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, що перебували на місці цієї події, показання експерта в суді та інші письмові докази, у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, указаних у вироку. Такий висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які апеляційний суд належним чином перевірив та змістовно навів в ухвалі.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85 - 87 КПК України свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, суд апеляційної інстанції не встановив.
Водночас апеляційний суд ретельно перевірив наведену ОСОБА_7 власну версію події і визнав її такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами. Також цей суд переконався в безпідставності тверджень ОСОБА_7, які аналогічні доводам касаційної скарги, що він діяв у стані необхідної оборони.
Колегія суддів уважає вказані висновки обґрунтованими та зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Так, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Судам варто мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не тільки в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. У разі з`ясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних під час нападу знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
Розглядаючи справу цієї категорії, суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що cуд першої інстанції детально проаналізував ситуацію, яка передувала спричиненню тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8, та з урахуванням зазначених вище норм закону, дійшов правильного висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що в обстановці, яка склалася між потерпілим та винним, була відсутня реальна загроза життю і здоров`ю останнього, оскільки насправді не відбулося такого посягання, яке б викликало в обвинуваченого необхідність невідкладно заподіяти потерпілому шкоду здоров`ю з метою негайного відвернення протиправних дій ОСОБА_8 .