ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 539/2723/22
провадження № 51-6271км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 липня 2023 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022170570000398, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Полтава, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 грудня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та на підставі статей 75, 76 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього певні обв`язки.
Згідно з вироком суду 2 липня 2022 року приблизно о 19:00 неповнолітній ОСОБА_7, не маючи посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, керуючи мотоциклом "Suzuki Bandit 400" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по просп. Володимирському у м. Лубни та в порушення вимог п. 12.3 правил дорожнього руху, не вжив своєчасно заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу з моменту виникнення небезпеки, яку об`єктивно мав можливість виявити, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8, котра перетинала дорогу в неустановленому для цього місці із-за об`єкта, що обмежував оглядовість, в наслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла у лікарні.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, доповнив резолютивну частину вироку місцевого суду вказівкою про застосування ст. 104 КК при звільнені ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про неможливість призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки він не набув такого права, що також залишилось поза увагою апеляційного суду. До того ж, така позиція суду не узгоджується з правовим висновком, викладеним у рішенні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 вересня 2023 року. Таким чином, призначення ОСОБА_7 лише основного покарання, без додаткового, не відповідає загальним засадам призначення покарання та є м`яким.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, засуджений та його законний представник просять залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Засуджений та його захисник заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, а також призначене основне покарання і звільнення від його відбування на підставі статей 75, 104 КК, в касаційній скарзі прокурором не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання через м`якість, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Так, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Як убачається з вироку, врахувавши ступінь тяжкості та характер суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, особу винного, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки та без позбавлення права керувати транспортними засобами. Також, суд звільнив ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
При цьому обґрунтовуючи своє рішення в частині непризначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд послався на те, що ОСОБА_7 посвідчення водія не отримував.
Проте, не погодившись з таким рішенням прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок м`якості, просив скасувати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та ухвалити новий, яким призначити останньому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статей 75, 104 КК просив звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Сторона обвинувачення вказувала на те, що рішення суду про непризначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами мотивовано не застосуванням положень ст. 66 КК, а лише тим, що ОСОБА_7 не отримував посвідчення водія у встановленому законом порядку і не набув такого права. Разом з тим, судом не враховано, що згідно з санкцією ч. 2 ст. 286 КК вищевказане покарання є додатковим, а чинними нормами КК не передбачено винятків щодо його незастосування у разі відсутності в особи посвідчення водія.