ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 522/487/19
провадження № 61-15571св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких діє представник - адвокат Тізул Олег Іванович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року у складі судді Чернявської Л. М., постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У січні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позову посилались на те, що 03 лютого 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири під номером АДРЕСА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 33.
13 грудня 2018 року позивачам стало відомо, що 13 грудня 2018 року ОСОБА_8 написав власноручну заяву про те, що 03 лютого 2012 року ОСОБА_6 в рахунок виконання договору купівлі-продажу 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири під АДРЕСА_2 отримав від покупця вищевказаної квартири ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 60 767 грн в присутності ОСОБА_8 .
Тобто фактично 03 лютого 2012 року між ОСОБА_6 та відповідачкою не було укладено договору дарування, а 03 лютого 2012 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 та покупцем вищевказаної квартири ОСОБА_16.
На момент укладення вищевказаного договору купівлі-продажу вищевказаної квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_16, тобто станом на 03 лютого 2012 року, позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з покупцем вищевказаної квартири - ОСОБА_16.
При таких обставинах позивачі вважають, що на підставі вимог статті 60 Сімейного кодексу України, 03 лютого 2012 року в результаті укладення вищевказаного договору купівлі-продажу вищевказаної квартири, право власності на цю квартиру отримали в рівних частках ОСОБА_17 та його дружина - позивачка ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_17 помер.
Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_10 .
Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили суд:
- визнати недійсним укладений 03 лютого 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 договір дарування 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири під номером АДРЕСА_2, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 33;
- визнати дійсним договір купівлі-продажу 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири під АДРЕСА_2, укладений 03 лютого 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_16;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину від 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_11, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках право власності на частину від 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивачами не надано.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Тізула О. І. звернулись до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_12, який діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
24 жовтня 2023 року ОСОБА_5 звернулась до апеляційного суду з клопотанням про ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з позивачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн та додаткові витрати у розмірі 200 грн.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року клопотання ОСОБА_5 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн та додаткові витрати в розмірі 200 грн в рівних частках.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн та додаткові витрат у сумі 200 грн є співмірними із складністю справи, її тривалістю та виконаною адвокатом роботою, а розмір таких витрат відповідає критерію реальності та розумності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У жовтні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Тізула О. І. звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням поданих у листопаді 2023 року доповнень, просили скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року, постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
14 грудня 2023 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
26 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2011 року ОСОБА_6 на праві власності належали 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири АДРЕСА_3, у тому числі житлова - 905,5 кв. м.
03 лютого 2012 року укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар 26/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири АДРЕСА_2, загальна площа житлового будинку 1 854,1 кв. м, у тому числі житлова - 905,5 кв. м.
Вказаний договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., зареєстровано в реєстрі за № 33.
Державна реєстрація права власності ОСОБА_5 на 26/1000 частин житлового будинку, що складають 54/100 частин квартири АДРЕСА_4, проведена 25 квітня 2013 року, номер запису про право власності: 973371.
Умови договору дарування сторони виконали.
ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_16.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рідними дітьми ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвами про народження Серії НОМЕР_1 від 16 листопада 1982 року; Серії НОМЕР_2 від 17 січня 1983 року, Серії НОМЕР_3 від 09 вересня 1990 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Зі змісту письмової заяви ОСОБА_8 від 13 грудня 2018 року, копія якої міститься в матеріалах справи, вбачається, що заявник підтверджує той факт, що 03 лютого 2012 року в розрахунок виконання договору купівлі-продажу 26/1000 частин житлового будинку під АДРЕСА_1, що складають 54/100 частини квартири під АДРЕСА_2, ОСОБА_6 отримав від покупця вищевказаної квартири ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 60 767 грн, що в еквівалентно 7 500 доларам США, у його присутності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.