Постанова
Іменем України
19 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 518/776/20
провадження № 61-3850св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватне підприємство "Агрос-Юг",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року в складі судді: Тарасенка М. С., та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 11 вересня 2013 року між сторонами укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг 6 000 дол. США, а ОСОБА_2 прийняв вказану грошову суму та зобов`язався її повернути у строки: до 10 жовтня 2013 року 2 000 дол. США (у гривневому еквіваленті на день платежу); до 01 грудня 2013 року 4 000 дол. США (у гривневому еквіваленті на день платежу).
Позивач зазначав, що в листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням здійснювати його представництво у правовідносинах щодо належних йому земельних ділянок, у зв`язку з чим, після усної домовленості між сторонами, 20 листопада 2013 року відповідач видав позивачу довіреність, якою надав йому повноваження представляти його інтереси в органах нотаріату, в управлінні земельних ресурсів та в інших установах, підприємствах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності галузевої належності з питань користування та укладення від його імені договорів оренди належної йому земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарською виробництва, що розташована за адресою: Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада, площею 5,9276 га та земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл. Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9278 га.
Позивачем від імені та в інтересах ОСОБА_2 12 травня 2015 року укладено з ПП "Агрос-Юг" договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9276 (зареєстрований 19 листопада 2015 року індексний номер 26297745), та 01 серпня 2014 року договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ще розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада; площею 5,9278 га (зареєстрований 08 жовтня 2015 року індексний номер 25155038).
У зв`язку з неможливістю повернення позивачу суми боргу та сплати відсотків, ОСОБА_2 просив зараховувати отримані від оренди земельних ділянок кошти в рахунок погашення відсотків за невиконання ним його зобов`язань за договором позики від 11 вересня 2013 року.
Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл. Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9276 га від 12 травня 2015 року позивачем отримано наступні грошові кошти: 12 грудня 2016 року - 5 400 грн; 26 грудня 2017 року - 5 400 грн; 19 грудня 2018 року - 5 400 грн.
Згідно умов договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Одеська обл. Ананьївський р-н, Новоолександрівська с/рада площею 5,9278 га від 01 серпня 2014 року, позивачем отримано наступні грошові кошти: 13 грудня 2016 року - 5 400 грн; 27 грудня 2017 року - 5 400 грн; 20 грудня 2018 року - 5 400 грн.
Позивач про отримання вказаних коштів щоразу повідомляв відповідача, однак ОСОБА_2 відмовлявся від їх отримання посилаючись на те, що вони були зараховані в рахунок погашення відсотків за невиконання ним своїх зобов`язань за договором позики.
11 березня 2019 року позивач звернувся з письмовою заявою на адресу ПП "Агрос-Юг" з проханням надання орендної плати за весь період дії договорів оренди земельних ділянок, однак ПП "Агрос-Юг", посилаючись на строк дії довіреності лише до 20 листопада 2023 року, в період з 16 березня 2019 року по 27 березня 2019 року видало позивачу грошові кошти за строк дії договорів до 2023 року включно.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за умовами договору позики від 11 вересня 2013 року не виконав, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2 019 697,43 грн, яка складається із:
суми основного боргу у розмірі 159 600 грн;
відсотків у розмірі 419 496,35 грн;
пені у розмірі 1 917 860,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
договір позики від 11 вересня 2013 року вважається укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки згідно частиною другою статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей. За умовами вказаного договору, відповідач отримав від позивача суму грошових коштів у розмірі 49 200 грн, що в еквіваленті складає 6000 дол. США на момент підписання договору. Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом на договорі позики, а також написом від руки в п. 6 договору, щодо підтвердження отримання суми позики. Факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів підтверджується показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, підписи яких як свідків, також містяться в договорі позики від 11 вересня 2013 року. Покази свідка ОСОБА_6, як доказ по справі на підтвердження факту не укладення договору позики та не отримання коштів за ним, не приймаються судом до уваги, оскільки спростовані встановленими у судовому засіданні обставинами;
позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строк не повернув;
позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором позики 19 червня 2020 року, тобто після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки;
відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, вислухавши аргументи сторін, дійшов висновку, що посилання позивача на те, що отримання ним від ПП "Агрос-Юг" в період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року грошових коштів на загальну суму 105 944,75 грн за договорами оренди земельних ділянок та зарахування, за домовленістю з відповідачем, отриманих від оренди земельних ділянок коштів в рахунок погашення відсотків за невиконання зобов`язань за договором позики від 11 вересня 2013 року, що може мати наслідком переривання перебігу позовної давності, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду;
відповідачем до суду подана заява про застосування наслідків пропуску позовної давності. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду після спливу позовної давності, доказів про поважність причин пропуску позовної давності не надав, в задоволені позову слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Оскільки в задоволені позову суд відмовляє, вимога про стягнення з відповідача витрат на сплату судового збору в сумі 10 510 грн та вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн задоволенню також не підлягають відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строки не повернув;
за договором позики від 11 вересня 2013 року встановлено зобов`язання позичальника остаточно повернути позику 01 грудня 2013 року. За укладеним між сторонами договором позики перебігу позовної давності починався з 01 грудня 2013 року. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за вказаним договором позики 19 червня 2020 року, тобто після спливу позовної давності;
відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову про стягнення заборгованості за пропуском позовної давності. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції;
доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції невірно застосовано статтю 267 ЦК України, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, дія якого не припинилася, а отже право на звернення до суду існує до закінчення дії договору, тобто до повного виконання відповідачем умов договору, повернення усієї суми боргу та штрафних санкцій, пені, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки перебіг позовної давності починався з 01 грудня 2013 року, однак позивач звернувся до суду з позовом 19 червня 2020 року, тобто з пропуском строку, не надавши до суду доказів про поважність причин пропуску позовної давності.
Аргументи учасників справи
13 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, в якій просив:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при ухваленні оскаржених рішень суди першої та апеляційної інстанції відійшли від правової позиції Верховного Суду України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц щодо застосування частини першої статті 264 ЦК України та підстав переривання позовної давності;
ОСОБА_2 ще в межах позовної давності були вчинені активні дії, які свідчать про визнання ним його боргу перед ОСОБА_1, а саме: 20 листопада 2013 року ОСОБА_2 було добровільно передано ОСОБА_1 належні йому на праві власності земельні ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме земельна ділянка, що розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, с/рада Новоолександрівська площею 5,9276 га та земельна ділянка, що розташована за адресою Одеська обл., Ананьївський р-н, с/рада Новоолександрівська площею 5,9278 га, з можливістю та правом укладати договори оренди та отримувати грошові кошти в рахунок погашення заборгованості; 01 серпня 2014 року та 12 травня 2015 року ОСОБА_1 був уповноважений ОСОБА_2 на укладення договорів оренди належних ОСОБА_2 земельних ділянок, з метою виконання ОСОБА_2 його боргових зобов`язань перед ОСОБА_1, шляхом передачі ОСОБА_1 грошових коштів, отриманих в результаті здачі в оренду земельних ділянок; ОСОБА_2 виражав свою згоду на укладення відповідних договорів оренди належних йому земельних ділянок та виражав і надавав свою згоду ПП "Агрос-Юг" на сплату ОСОБА_1 грошових коштів за його земельні ділянки на загальну суму 105 944,75 грн, у період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року; ОСОБА_2 не витребовувалися і не витребовуються сплачені ОСОБА_1 грошові кошти, отримані в результаті оренди земельних ділянок, у розмірі 105 944,75 грн, за період з 12 грудня 2016 року по 27 березня 2019 року, що свідчить про їх добровільну передачу для погашення боргових зобов`язань. Вказані дії та поведінка ОСОБА_2 свідчать про визнання ним боргових зобов`язань перед ОСОБА_1, що свідчить про переривання позовної давності у період видачі довіреності, укладенні договорів оренди та передачі ОСОБА_1 грошових коштів за оренду земельних ділянок;
судами першої та апеляційної інстанцій були застосовані норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме щодо застосування позовної давності, щодо стягнення коштів, пов`язаних із простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, на підставі статті 625 ЦК України. Відповідно до пункту 5.4. Договору "у випадку, якщо позичальник не повертає своєчасно суму позики, то строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором". Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам законності та справедливості, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягають скасуванню, а по справі повинно бути ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі.
16 квітня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2024 рокузазначено, що:
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц; від 28 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; від 25 лютого 2020 року у справі № 910/11573/18; від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20; від 13 березня 2019 року у справі № 0417/12398/2012; від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц; від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц; від 20 липня 2022 року у справі № 524/710/21; від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц; та постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13; від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 11 вересня 2013 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, та ОСОБА_2, як позичальником, укладено договір позики № 11-09.
У договорі позики від 11 вересня 2013 року сторони домовилися про те, що:
позикодавець передає позичальникові грошові кошти у розмірі 49 200,00 грн, що в еквіваленті складає 6 000 дол. США на момент підписання договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю суму позики у строк та на умовах відповідно до цього договору (пункт 1.1.);
до підписання цього договору позикодавець передав позичальнику, а позичальник прийняв суму позики зазначену у пункті 1 даного договору в повному обсязі. Факт отримання позичальником суми позики підтверджується шляхом підписання сторонами цього договору та написом від руки позичальником в договорі підтвердження про отримання суми позики, а також написанням розписки позичальника про отримання грошових коштів, підписана особами, які були присутні при передачі суми позики (пункт 2.1.);
позичальник зобов`язується повернути суму позики двома платежами у грошовій одиниці України - гривні в розмірі, виходячи з офіційного курсу долара США на день на день здійснення платежу (повернення частини суми позики) в такому порядку і в такі терміни: 10 жовтня 2013 року - платіж у розмірі 2 000 дол. США (оплата у гривні по офіційному курсу НБУ на день платежу); 01 грудня 2013 року - платіж у розмірі 4 000 дол. США (оплата у гривні по офіційному НБУ на день платежу) (пункт 2.2.);
позичальник за несвоєчасне повернення суми позики (прострочка виконання зобов`язання) сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочки та проценти за користування коштами у розмір 50 % відсотків річних (частина друга статті 536 ЦК України) (пункт 4.2.);
у випадку, якщо позичальник не повертає своєчасно суму позики, то строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором (пункт 5.4.).
Позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строки не повернув.
Відповідачем до суду подана заява про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).