ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 754/14375/18
провадження № 61-4646св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач ? заступник керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач ? ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко Оксана Вікторівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2022 року у складі судді Скрипки О. І., додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року у складі судді Скрипки О.І., та постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 (перейменовано на Деснянську окружну прокуратуру міста Києва) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко О. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та витребування майна, скасування державної реєстрації.
Позов мотивований тим, що Київською місцевою прокуратурою № 3 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 КК України встановлено факт шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Вказана квартира на підставі розпорядження органу приватизації Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 05 лютого 2007 року № 536 приватизована ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних долях та проведено відповідну реєстрацію права власності. У подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 квітня 2011 року ОСОБА_5 успадкував належну ОСОБА_4 частину вказаної квартири. Відповідно до актового запису про смерть від 06 грудня 2016 року № 18651 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, причину смерті не встановлено через гнильні зміни трупа. Поховання тіла ОСОБА_5 відбулось за рахунок держави. Після його смерті залишилась спадщина у вигляді спірної квартири, заповіти від імені ОСОБА_5 не посвідчувались.
Встановлено, що 28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онопченко О. В. за заявою ОСОБА_2 (нібито племінниці померлого) заведено спадкову справу щодо майна ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 та довідки про причину смерті від 06 грудня 2016 року № 106/о № 2508/2 щодо померлого ОСОБА_5, згідно з якої причина смерті - цироз печінки з кровотечею. Проте, за інформацією Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи виконавчого органу Київської міської ради від 11 травня 2018 року № 01/835 вбачається, що причину смерті ОСОБА_5 не встановлено через гнильні зміни трупа, довідку про причини смерті родичі не отримували, поховання відбулось за державний кошт. Крім того, відповідно до інформації відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 23 квітня 2018 року № 1336/03-01-44 свідоцтво про смерть ОСОБА_5 не видавалось. Таким чином, спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_5 заведено на підставі неіснуючих документів. Відповідно до інформації Святошинського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану актових записів щодо родинних та інших відносин громадян з померлим ОСОБА_5, крім шлюбу із ОСОБА_4, не виявлено.
ОСОБА_2 не подавала будь-яких документів та заяву для видачі свідоцтва про право на спадщину та, враховуючи, що остання подала для заведення спадкової справи неіснуючі документи, у видачі їй свідоцтва про право на спадщину було відмовлено. Таким чином, у спадщину за законом та заповітом після ОСОБА_5 ніхто не вступив, а тому спадщина у вигляді спірної квартири має бути визнана відумерлою і перейти у власність територіальної громади м. Києва.
Водночас, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5 та посвідченого 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. за № 1527. Реєстрація права власності на підставі вказаного договору була проведена 24 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. Разом з тим, відповідно до актового запису про смерть від 09 березня 2003 року № 22 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене свідчить про те, що ОСОБА_6 не мав цивільної правоздатності на набуття чи припинення майнових прав. Крім того, за інформацією Київського державного нотаріального архіву від 27 листопада 2017 року № 2853/01-21 встановлено, що було проведено вилучення справ (документів) приватного нотаріуса Курковської Я. Л., однак за лютий 2012 року договори відсутні.
На цей час квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року, укладеного між нею та начебто ОСОБА_6, від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_7, виданої приватним нотаріусом Бригідою В. О. В матеріалах нотаріальної справи за вказаним правочином наявна довідка КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва від 05 грудня 2016 року № 731/27, в якій зазначено, що ОСОБА_6 дійсно проживає у квартирі АДРЕСА_1 та є власником особового рахунку на цю житлову площу. Однак, за інформацією КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" від 09 січня 2018 року № 46-70 встановлено, що вказана довідка не видавалась. Відтак вказаний договір купівлі-продажу укладено з порушенням вимог чинного законодавства, тому право власності на спірну квартиру у ОСОБА_6 та інших осіб не могло виникнути.
Про виявлені прокуратурою порушення Київській міській раді стало відомо лише в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017101030000144. У випадку, коли б спірна квартира не була протиправно відчужена, то територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради могла б претендувати на вказану квартиру у порядку, встановленому статтею 1277 ЦК України.
Уточнивши позовні вимоги, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 просив суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 02 лютого 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;
визнати відумерлою спадщину у виді квартири АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 ;
витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно (індексний номер: 33152546 від 24 грудня 2016 року), відповідно до якого внесено запис про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1527.
Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46,5 кв. м, житловою площею 31,2 кв. м, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 відумерлою.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1, вартістю 1 123 949,00 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1131314680366.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 23 026,24 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що конкретний майновий інтерес Київської міської ради щодо визнання недійсним оспорюваного договору полягає в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування. Крім того, що право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_5 відповідачем набуто неправомірно, а Київська міська рада відповідно до вимог статті 1277 ЦК України зобов`язана подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Встановлено, що ОСОБА_6, який вказаний покупцем спірної квартири відповідно до договору від 02 лютого 2012 року та продавцем квартири відповідно до договору від 24 грудня 2016 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, особи, що укладали зазначені договори від імені ОСОБА_6 не мали прав та повноважень на їх укладання, а тому оспорюваний правочин від 02 лютого 2012 року слід визнати недійсним.
Спірна квартира була відчужена на підставі договору купівлі-продажу квартири, який визнається судом недійсним. Крім того, подальший договір купівлі-продажу квартири укладено від імені особи, яка померла за 13 років до його укладення. Відтак, судом встановлено факт вибуття квартири з власності поза волею власника, а тому наявні підстави для пред`явлення віндикаційного позову, в зв`язку з чим позовна вимога в частині витребування спірної квартири з володіння відповідача ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Наявні підстави для визнання спадщини відумерлою, оскільки вбачається, що у спадщину за законом та заповітом після померлого ОСОБА_5 ніхто не вступив. Таким чином судом встановлено відсутність спадкоємців ОСОБА_5 за заповітом і за законом та право на визнання спадщини відумерлою у зв`язку зі спливом одного року з часу відкриття спадщини. Отже, суд приходить до висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 (відумерла спадщина), що відкрилася після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, адже квартира вибула із власності ОСОБА_5 поза його волею, іншим шляхом, а отже, на момент відкриття спадщини після його смерті квартира входила до складу спадщини.
Щодо вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру до ОСОБА_1, то суд не вбачає підстав для їх задоволення. Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція, що саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивача. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). Звертаючись до суду з вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні її вимог в цій частині.
Доводи відповідача про відсутність у прокуратури повноважень на представництво інтересів Київської міської ради вже було предметом судового розгляду у цій справі і наявність таких повноважень підтверджено постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року заяву керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 921,00 грн та витрати за подання касаційної скарги у розмірі 1 921,00 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року у розмірі 1 921,00 грн, а також судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року в розмірі 1 921,00 грн. Однак рішенням суду від 07 червня 2022 року питання щодо стягнення цих витрат зі сплати судового збору не вирішено, у зв`язку з чим виникла потреба в ухваленні додаткового рішення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 червня 2022 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений 02 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1527.
Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46,5 кв.м, житловою площею 31,2 кв.м, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, відумерлою.
Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1131314680366.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Київської місцевої прокуратури судовий збір у розмірі 25 106, 24 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави 15 514,11 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 належним чином не була повідомлено судом про розгляд справи знайшли своє підтвердження. Судові повістки відповідачу про виклик в судове засідання надсилалися судом за адресою відповідача, зазначеною у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2 . Разом з тим, після повернення справи з касаційної інстанції, матеріали справи не містять доказів про отримання відповідачем судових повісток про день, час та місце розгляду справи, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження належного повідомлення відповідача, в тому числі про отримання судових повісток на останні судові засідання, призначені на 18 квітня 2022 року та 07 червня 2022 року. Крім того, у відзиві представник відповідача просив надсилати всі виклики та судові повістки на його адресу: АДРЕСА_3 . Разом з тим суд першої інстанції після повернення справи з касаційної інстанції жодного разу не надіслав судової повістки на адресу представника відповідача, за якою останній просив здійснювати листування у цій справі. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, розглянув справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час і місце засідання суду, розгляд справи не відклав, причини неявки відповідача в судове засідання не з`ясував, а тому в силу положень пункту 3 частини другої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати.
Колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, позовну заяву прокурора подану в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без розгляду з тих підстав, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду з цим позовом. Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року зазначені судові рішення скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду. Приймаючи постанову суд касаційної інстанції зазначив, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів територіальної громади як власника спірного майна, щодо якого орган місцевого самоврядування не вжив заходів для повернення у власність територіальної громади, і на виконання частини третьої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної заяви та додаткових поясненнях прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у витребуванні майна. Отже, касаційний суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, надав правову оцінку щодо наявності у прокурора повноважень звертатись до суду з указаним позовом в інтересах Київської міської ради.
Наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 02 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому на момент укладення оспорюваного договору, де його вказано покупцем, та договору, за яким він є продавцем, цивільна правоздатність ОСОБА_6 припинена у зв`язку з його смертю.Особи, які укладали оспорюваний правочин від 02 лютого 2012 року від імені ОСОБА_6 не мали прав та повноважень на його укладання. Відтак і в подальшому ОСОБА_7, який нібито діяв від імені ОСОБА_6, не мав повноважень на укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, то колегія суддів також вважає їх обґрунтованими, з огляду на те, що в спадщину за законом та заповітом після смерті ОСОБА_5 ніхто не вступив, а отже спадкоємці відсутні. Зважаючи на те, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_5 поза його волею, іншим шляхом, то на момент відкриття спадщини після смерті останнього спірна квартира входила до складу спадщини. З наведеного слідує, що спірна квартира є відумерлою спадщиною. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що вимога про визнання спадщини відумерлою повинна розглядатися за правилами окремого провадження, оскільки між сторонами існує спір про право щодо квартири, а тому такий спір розглядається за правилами позовного провадження.
Встановлено, що договір купівлі-продажу від 02 лютого 2012 року укладений нібито між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який помер за дев`ять років до укладення цього оспорюваного договору, та у зв`язку з цим даний договір визнано недійсним. Крім того, подальший договір купівлі-продажу квартири (між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ) укладено від імені особи (продавця), яка померла за 13 років до його укладення. Сукупність наведених обставин вказує на те, що квартира вибула з власності власника поза його волею, у зв`язку з чим вимоги позовної заяви в частині витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки наявні підстави для задоволення позовної вимоги про витребування спірного майна у кінцевого власника, то правові підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру відсутні. За наявності такої вимоги як витребування майна є неефективним способом захисту прав власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право. Тому позивач, звертаючись до суду з вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні його вимог в цій частині.
Аргументи учасників справи
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2016 року, який був укладений з дотриманням норм законодавства. На момент укладення цього договору нотаріус відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України перевірила документи продавця. Квартира в іпотеці не перебувала, будь-яких заборон на відчуження цієї квартири в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна не було. Про факт повного розрахунку за нерухоме майно, який здійснювався шляхом перерахунку коштів покупцем на рахунок продавця, зазначено у пункті 2.1 договору купівлі-продажу.
Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Таким чином, у неї не було жодних сумнівів щодо правомочності продавця на володіння спірною квартирою та на її відчуження.
При вирішенні питання про витребування майна від добросовісного набувача судам слід враховувати положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки таке витребування може становити індивідуальний та надмірний тягар для добросовісного набувача.
У разі наявності у власника волі на передачу майна іншій особі і, відповідно, неможливості його витребування у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України, останній стає власником майна на підставі статті 330 ЦК України. Таким чином, в даному випадку законодавець надає пріоритет інтересам добросовісного набувача майна, а не його власника. Однак, варто наголосити, що стаття 388 ЦК України не передбачає інших винятків з принципу непорушності права власності на користь добросовісного набувача.
Саме держава як учасник відповідних правовідносин повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був би невиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майна так само як і його добросовісний набувач не повинен відповідати за помилки, "допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном", зокрема, якими є процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності так само покладатиме на приватного власника надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно.
Неправомірними є висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що належне відповідачу на праві власності майно, яке визнано рішенням суду відумерлою спадщиною, вибуло поза волею територіальної громади м. Києва, а тому спірна квартира підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь територіальної громади відповідно до статті 388 ЦК України та такий механізм не є протиправним позбавленням права власності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики ЄСПЛ, оскільки уповноважені державою особи не виявили шахрайських дій щодо відчуження квартири, яка належала територіальній громаді, ні на етапі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартири, ні на етапі державної реєстрації права власності. Більше того, шахрайські дії щодо відчуження квартири стали можливі у цій справі завдяки бездіяльності посадових осіб міської ради, які протягом тривалого часу не вживали заходів для здійснення державної реєстрації права власності на квартиру після її прийняття до комунальної власності як відумерлої спадщини, внаслідок чого на момент незаконного відчуження квартири в Державному реєстрі були відсутні відомості про право комунальної власності на неї. У матеріалах справи достатньо доказів завдання їй величезної матеріальної шкоди позбавленням житла.
Крім того, Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України підпункт "а" пункту 2 частини шостої статті 37 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки надає Міністерству юстиції України повноваження позбавляти особу права власності шляхом скасування державної реєстрації на підставі помилок, допущених державним реєстратором, чим порушує приписи частини четвертої статті 41 Конституції України, згідно з якими право власності є непорушним. Також зазначеним приписом встановлено відповідальність особи - власника нерухомого майна за помилки, допущені державним реєстратором як представником держави, що є "абсолютно протилежним" частині другій статті 3 Конституції України, відповідно до якої держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Прокурор виконує субсидіарну роль і замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Київської міської ради, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що представник скаржника зазначає, що зазначена квартира набута ОСОБА_1 на законних підставах шляхом укладення договору купівлі- продажу від 24 грудня року 2016 № 1514. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири. Київська міська рада притримується юридичної позиції щодо того, що відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Київська міська рада вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили фактичні обставини справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідили в сукупності всі докази, врахували викладені у відзиві відповідача доводи, у зв`язку з чим і дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом поновлення законних прав територіальної громади міста Києва.
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.
Відзив мотивований тим, що на момент укладення договору позивачем та договору від 02 лютого 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, останній не мав цивільної правоздатності, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже спірна квартира не могла бути відчужена ОСОБА_5, а право його власності на спірне нерухоме майно було припинено у зв`язку з його смертю - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на підставі спірного договору купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2012 року проведено 24 грудня 2016 року - після смерті ОСОБА_5 . На наявність права власника на майно не впливає та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а стаття 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника. Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21), Верховним Судом України у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 5002-8/5447-2010 та інших. Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням. За таких підстав прокурор має право в інтересах держави витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України на користь територіальної громади міста Києва.Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою ним у постанові від 15 березня 2017 року у справі № 916/2130/15, а також з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №754/4108/18-ц (провадження №61-202І9св19), від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17 (провадження № 61-5800св19) та від 14 квітня 2021 року у справі №753/11965/19 (провадження №61-1157св21).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). За обставин цієї справи право власності територіальної громади міста Києва на спірну квартиру не припинялося, тому відповідач не набула право власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом. Не заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, оскільки питання добросовісності набувача вирішується у кожній справі окремо. Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації), не позбавляє ОСОБА_1 можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири щодо повернення йому сплачених грошових коштів з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України. З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені обставини справи не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у практиці ЄСПЛ. Отже, необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення суду про витребування спірної квартири на користь територіальної громади міста Києва не є пропорційним втручання у її право на мирне володіння майном, оскільки покладає на неї, як на добросовісного набувача, індивідуальний та надмірний тягар.
Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо недоведеності прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Київської міської ради, а також безпідставними є доводи скарги про те, що прокурор не дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку відповідач набула у володіння нерухоме майно, яке перебуває у власності територіальної громади міста Києва, при цьому волі дійсного власника на відчуження цього майна не було, що порушує економічні інтереси територіальної громади столиці. Беручи до уваги, що передбачений законом порядок відчуження комунального майна дотримано не було, а територіальна громада міста Києва взагалі не була учасником правовідносин з приводу його відчуження, необхідність захисту порушеного права є очевидною, оскільки правовідносини, пов`язані із вибуттям комунального майна з комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес. Разом з цим прокуратурою було встановлено, Київська міська рада неналежним чином виконує повноваження щодо контролю за використанням комунального майна, а також не використовує власних повноважень, спрямованих на захист своїх інтересів у судовому порядку. При цьому оцінку обґрунтованості та правомірності звернення прокурора до суду з вказаним позовом надано Верховним Судом у межах розгляду цієї справи.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11).
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та витребування майна. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 на підставі розпорядження органу приватизації Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 05 лютого 2007 № 536 була приватизована ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних долях.
Згідно з листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 26 жовтня 2017 року № 062/14-13084 (И-2017) первинна реєстрація права власності на спірну квартиру була проведена за ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних долях та частина квартири зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 лютого 2007 року. На підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 19 квітня 2011 року, ОСОБА_5 набув право власності на другу частину вказаної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, тому відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 15 січня 2018 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онопченко О. В. 28 грудня 2016 року заведено спадкову справу №16/2015 щодо майна ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_2, яка вказала, що є племінницею померлого та надала свідоцтво про смерть ОСОБА_5 від 21 грудня 2016 року серії НОМЕР_1 та довідку про причину смерті від 06 грудня 2016 року №106/о (№2508/2) щодо померлого ОСОБА_5, згідно якої причина смерті - цироз печінки з кровотечею.
Приватний нотаріус Онопченко О. В. листом від 05 липня 2018 року №43/01-16 повідомила органи прокуратури про те, що ОСОБА_2 не подавала будь-яких документів та заяву для видачі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 23 квітня 2018 року № 1336/03-01-44 актовий запис про смерть ОСОБА_5 від 06 грудня 2016 року за №18651 складений на підставі лікарського свідоцтва про смерть від 28 листопада 2016 року № 2610/2, виданого Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи. При реєстрації смерті свідоцтво про смерть не видавалось.