ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 903/1079/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка (далі - відповідач, скаржник)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 (колегія суддів: Тимошенко О.М., (головуючий), Грязнов В. В., Павлюк І.Ю.) .
зі справи № 903/1079/23
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромаш-Калина" (далі - ТОВ "Агромаш-Калина", позивач)
до Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка
про стягнення 158 139 грн. 94 коп.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ТОВ "Агромаш-Калина" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 158 139 грн. 94 коп., з яких: 66 000 грн. 00 коп. основного боргу, 20 600 грн. 00 коп. штрафу, 54 913 грн. 31 коп. пені, 13 271 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 3 354 грн. 90 коп. 3% річних та судових витрат по справі.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати отриманої продукції згідно з договором № 190 від 03.08.2022 купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Волинської області ухвалою від 18.10.2023 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Господарський суд Волинської області ухвалою від 27.11.2023 на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК залишив без розгляду позовну заяву ТОВ "Агромаш-Калина" до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 158 139,94 грн.
Ухвала мотивована тим, що у долученому до позовної заяви ордері на підтвердження повноважень Базалицького Р. В. відсутнє посилання на номер та дату посвідчення адвоката. Отже такий ордер не відповідає Положенню про ордер, затвердженому рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41. Враховуючи, що до позовної заяви не додано належним чином оформлених документів, які б підтверджували волевиявлення ТОВ "Агромаш-Калина" на надання повноважень адвокату Базалицькому Р. В. щодо його представництва у суді та права підпису процесуальних документів, які подаються до суду, та які могли б надати можливість суду перевірити обсяг наданих повноважень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, як така, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка 07.12.2023 звернулося до суду з заявою про постановлення додаткової ухвали про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 15000 грн.
Господарський суд Волинської області ухвалою від 12.12.2023 частково задовольнив заяву Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка. Стягнув з ТОВ "Агромаш-Калина" на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка 10000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу. В частині стягнення 5000 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовив.
Висновки суду зводяться до того, що залишаючи без розгляду позовну заяву суд встановив порушення в діях позивача, які не ґрунтуються на приписах частини четвертої статті 60, частини п`ятої статті 164 ГПК України, пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги. Отже, згідно частини п`ятої статті 130 ГПК України відповідач має право на відшкодування понесених витрат.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.12. 2023 року у справі №903/1079/23 скасував та прийняв нове рішення яким в задоволенні заяви Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовив.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.12.2023 у справі № 903/1079/22.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка наводить підставу оскарження постанови апеляційної інстанції абзац 2 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: порушення норм процесуального права (невірно застосовано частину п`яту статті 130 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
ТОВ "Агромаш-Калина" у відзиві на касаційну скаргу просило залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема, про дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 903/1079/23, якою скасовано ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.12.2023 та відмовлено у задоволенні заяви Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення судових витрат на професійну правничу(правову) допомогу на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК України.
З огляду на доводи касаційної скарги у межах даного касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій у даних правовідносинах норм процесуального права, а саме частину п`яту статті 130 ГПК України.
Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.
Верховний Суд акцентує, що положення статей 126, 129 ГПК України є загальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Разом з тим у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
Частиною другою статті 226 ГПК України встановлено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Правовий аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема залишення позову без розгляду у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20).
При застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність / відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 у справі № 921/811/21, від 25.04.2023 у справі № 924/341/22).
Водночас ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, проте відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Отже, відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:
- чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов;
- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;
- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та - інтересів відповідача;
- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Верховний Суд зазначає, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).