ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 990/330/23
Провадження № 11-21заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 990/330/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправними та скасування указів (у частині), апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.01.2024 (судді Уханенко С. А., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Радишевська О. Р., Смокович М. І. ),
УСТАНОВИЛА:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Адвокат Ангелін І. І. в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач) подав 15.12.2023 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції позов до Президента України про визнання протиправними та скасування:
- Указу Президента України від 21.05.2021 № 203/2021 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію пункту 667 додатка 1 до рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.05.2021 про застосування до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Чеченської Республіки, громадянина Російської Федерації, спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);
- Указу Президента України від 05.10.2021 № 497/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 05.10.2021 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у частині пункту 667 додатка 6 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 05.10.2021, яким застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), що народився ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Російської Федерації, громадянина Російської Федерації.
1.2. На обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оспорювані укази повністю унеможливили перебування позивача на території України на законних підставах, навіть за наявності у нього дійсного дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання; унеможливили оскаржувані акти і реалізацію позивачем свого права на працю та здійснення підприємницької діяльності, як і користування банківськими, нотаріальними та будь-якими іншими послугами, пов`язаними з набуттям, збереженням та реалізацією свого майна. Враховуючи повний перелік заборон, які розповсюджуються на позивача, оскаржуваними указами повністю нівелюються права позивача як людини, що визначені в Загальній декларації прав людини, яка є обов`язковою для виконання на території України.
1.3. Окрім того, представник позивача зауважує, що всупереч вимогам Закону України "Про санкції" у Ради національної безпеки і оборони України не було обґрунтованих підстав для висновку про вчинення позивачем діянь, за які згідно із цим Законом можуть бути застосовані санкції. Тим більше, відповідач увів в дію рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача без будь-яких судових рішень, які б встановлювали вину позивача у вчиненні кримінальних або адміністративних правопорушень. Рішення приймалися Радою національної безпеки і оборони України за списками осіб, наданими Кабінетом Міністрів України та Службою безпеки України, без детального дослідження наявності підстав щодо ОСОБА_1 . Водночас надані Кабінетом Міністрів України та Службою безпеки України відносно позивача відомості не відповідають дійсності та є неправдивою інформацією.
1.4. З урахуванням того, що Указ Президента України від 21.05.2021 № 203/2021 був опублікований і набрав чинності 25.05.2021, а Указ Президента України від 05.10.2021 № 497/2021 - 07.10.2021 і що для їх оскарження до суду як індивідуальних правових актів статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) встановлено строк у шість місяців, у позовній заяві адвокат Ангелін І. І. просив поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.
1.5. На обґрунтування заявленого клопотання представник позивача зазначив, що вперше позивач звернувся з позовом про визнання протиправними та скасування зазначених указів у межах установленого КАС строку (справа № 9901/221/21). Проте ухвалою Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 позов залишено без розгляду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 - без змін. Представник позивача вказував, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 позивач отримав 01.12.2023, після чого у розумний та об`єктивно найближчий строк повторно звернувся до суду із цим позовом. Отже, на думку представника позивача, добросовісне виконання позивачем своїх процесуальних прав та обов`язків, а також тривалість порушення його прав (санкції застосовано безстроково) є підставою для поновлення позивачу пропущеного строку.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
2.1. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправними та скасування указів (у частині) повернуто позивачу з підстав, визначених частиною другою статті 123, пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС.
2.2. Так, Касаційний адміністративний суд виходив з того, що ухвалою від 20.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з мотивів пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду і визнання судом неповажними наведених позивачем у заяві підстав для його поновлення. У звʼязку із цим суд надав позивачу десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням (у разі наявності) інших підстав для поновлення строку та доказів на їх підтвердження.
2.3. 26.12.2023 представник позивача Ангелін І. І. подав до Касаційного адміністративного суду заяву про поновлення позивачу пропущеного строку на оскарження вище зазначених указів, яку обґрунтував тим, що залишення без розгляду позову у справі № 9901/221/21 не було наслідком недобросовісних дій особисто ОСОБА_1, а пов`язане з його, адвоката Ангеліна І. І., повторною неявкою до суду. Водночас після отримання постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023, якою залишено без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 про залишення позовної заяви без розгляду, він (представник позивача) не мав змоги одразу повторно подати позовну заяву, оскільки з 04.12.2023 по 08.12.2023 перебував у відрядженні в Закарпатській області, а 11.12.2023 брав участь у судовому засіданні в іншій справі в Касаційному адміністративному суді.
2.4. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції вказав, що представник позивача - адвокат Ангелін І. І. не зазначив про причини, які завадили йому двічі з`явитися у судове засідання, призначене Касаційним адміністративним судом у справі № 9901/221/21. Водночас проживання ОСОБА_1 в Турецькій Республіці, на чому акцентує увагу його представник, не позбавляло позивача можливості бути обізнаним про стан розгляду справи за його позовом, про хід та результати виконання його адвокатом доручення, можливості подавати до суду процесуальні документи, у тому числі за допомогою засобів електронного звʼязку, а також особисто брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Крім того, невиконання адвокатом Ангеліним І. І. процесуальних обов`язків у справі № 9901/221/21 не стало підставою для розірвання позивачем укладеного із цим адвокатом договору про надання правової допомоги й відмови від його послуг при повторному зверненні до суду. За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначені представником позивача причини пропуску понад два роки строку звернення до суду з позовом не є поважними, оскільки представник позивача пропуск строку звернення до адміністративного суду пов`язує виключно з обставинами розгляду справи № 9901/221/21, що закінчився залишенням позову без розгляду через поведінку позивача та його представника відповідно до частини п`ятої статті 205 і пункту 4 частини першої статті 240 КАС.
3. Короткий зміст апеляційної скарги
3.1. Адвокат Ангелін І. І. подав в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.01.2024, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. Обґрунтовує апеляційну скаргу представник позивача тим, що повторна неявка до суду, внаслідок чого позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду, не може впливати на рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки за неявку без поважних причин для позивача вже настали негативні наслідки у вигляді залишення позову без розгляду. Отже, при вирішенні питання про відкриття провадження у цій адміністративній справі суд мав урахувати не поведінку позивача в іншій справі, а те що: позов був залишений без розгляду Касаційним адміністративним судом 21.09.2023, апеляційна скарга позивача залишена Великою Палатою Верховного Суду без задоволення 16.11.2023 (копія постанови отримана позивачем 01.12.2023), повторний позов був поданий 15.12.2023, тобто протягом двох тижнів з дати отримання рішення суду апеляційної інстанції.
3.3. Два роки пропуску строку звернення до суду, на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, на думку представника позивача, обумовлені тривалим розглядом попередньої справи, але аж ніяк не з вини позивача та його представника.
4. Рух апеляційної скарги
4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13.02.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.01.2024, а ухвалою від 07.03.2024 призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 11.04.2024.
5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача
5.1. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, погоджуючись із наведеними в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 08.01.2024 підставами повернення позовної заяви, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
6.2. Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
6.3. Згідно із частинами першою та другою статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
6.4. На підставі частин першої та другої статті 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
6.5. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
6.6. Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
6.7. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
6.8. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
6.9. Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
6.10. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини другої статті 122 КАС, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який не ставить під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідує легітимну мету щодо поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.