ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 804/3480/16
адміністративне провадження № К/9901/10473/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Єфанової О.В. від 16 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сафронової С.В., суддів Чепурнова Д.В., Мельника В.В. від 16 листопада 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання незаконними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулась до суду з позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (правонаступник - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: 1) визнати незаконними дії контролюючого органу по винесенню податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов`язань, зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та збільшення суми грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО); 2) скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 вересня 2011 року №0002441701 та №0002451701, від 14 листопада 2011 року №0003901701, від 14 грудня 2011 року №0004101701 та № 0004111701.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19 липня по 01 серпня 2011 року посадовими особами контролюючого органу проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 15 серпня 2011 року №1068/17-323/2/2544700380, у якому, крім іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13-92 (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Декрет), підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 (далі - ПК України), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), внаслідок чого занижено у 2009 та 2010 роках ПДФО на загальну суму 8210,49 грн. та ПДВ на суму 8945,00 грн., завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту з ПДВ на 9965,00 грн. та сума бюджетного відшкодування цього податку на 8500,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки та результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 02 вересня 2011 року №0002441701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 11181,25 грн., з яких 8945 грн. - за основним платежем та 2236,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та №0002451701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за II квартал 2010 року на 8500 грн.; від 14 листопада 2011 року №0003901701, яким збільшено ФОП суму грошового зобов`язання з ПДФО у розмірі 8066,43 грн.; від 14 грудня 2011 року №0004101701, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за I квартал 2010 року на 8500 грн., та №0004111701, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за IV квартал 2010 року на 2814 грн.
ФОП не погодилась із відповідними рішеннями з огляду на безпідставність висновків акту перевірки.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Востаннє постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, погодившись із доводами та мотивами, наведеними контролюючим органом у акті перевірки.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 листопада 2017 року в задоволенні апеляційної скарги ФОП відмовив та залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про порушення позивачем статті 13 Декрету, вимог Закону №168/97-ВР внаслідок включення ФОП до складу витрат вартості комунальних, телекомунікаційних послуг та послуг банку за переказ платежів їх постачальникам, а також витрат, понесених у зв`язку із ремонтом приміщень та придбанням побутової техніки для них, вказавши, що підприємець не отримувала від орендарів компенсації таких витрат й приміщення належать їй як фізичній особі на праві приватної власності.
Мотивів стосовно правової оцінки інших порушень, встановлених відповідачем у акті перевірки, які були предметом дослідження суду першої інстанції, апеляційний суд не навів.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просить їх скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову у повному обсязі.
У доводах касаційної скарги по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог і таку свою позицію мотивує тим, що суди здійснили необ`єктивну правову оцінку залученим до справи доказам та фактичним обставинам, які свідчать про дотримання ФОП вимог законодавства при формуванні витрат та податкового кредиту у IV кварталі 2009 року та у 2010 році й, відповідно, визначення податкових зобов`язань зі сплати ПДФО та ПДВ.
Окрім того вказує, що всупереч вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у ході апеляційного провадження не здійснено належної перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах обсягу заявлених ФОП позовних вимог та встановлених контролюючим органом порушень (епізодів), які залишено поза увагою та без відповідної правової оцінки, чим грубо порушено норми процесуального права.
Контролюючий орган правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Під час підготовки цієї справи до касаційного розгляду Верховний Суд вирішив питання щодо заміни сторони (відповідача) у справі в порядку процесуального правонаступництва, й відповідно до ухвали від 22 квітня 2024 року замінив відповідача його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, утвореним як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Частинами четвертою, п`ятою статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій) передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також обставини, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на їх підтвердження.
Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині першій статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною першою статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.
Як встановлено статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Разом з тим, принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є, окрім іншого, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (пункт 6 частини першої статті 7 Кодексу).
У відповідності до положень 195 КАС України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, який перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення, повинен здійснювати таку перевірку в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Наведені процесуальні норми дають підстави для висновку, що процесуально-правовий інститут перегляду судових рішень в апеляційному порядку є важливою гарантією захисту прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів держави, ефективним способом здійснення завдань, покладених на адміністративне судочинство.
Під апеляційним провадженням розуміється перегляд вищестоящою судовою інстанцією відповідно до встановленої законом процедури судового рішення, яке не набрало законної сили, з метою перевірки його законності і обґрунтованості, виявлення порушень закону як суб`єктами права, так і судом першої інстанції та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню порушень.
Проте у цій справі судом апеляційної інстанції покладених на нього завдань виконано не було.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП в порушення вимог:
- статті 13 Декрету занижено валовий дохід за IV квартал 2009 року на суму 812 грн. та за 2010 рік на суму 0,03 грн., що виявлено внаслідок порівняння показників податкової звітності та даних первинних і облікових документів, а також безпідставно включено до складу валових витрат вартості комунальних, телекомунікаційних послуг та послуг банку за переказ платежів їх постачальникам, ремонту приміщень, побутової техніки та амортизаційних відрахувань на основні засоби на загальну суму 51764,17 грн., у тому числі в IV квартал 2009 року у сумі 3594,98 грн., у 2010 році у сумі 48169,19 грн., адже такі платежі не пов`язані безпосередньо з отриманими доходами від здійснення господарської діяльності позивачем;
- підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України не здійснено самостійний розрахунок згідно з даними, зазначеними у річній податковій декларації за 2010 рік, з урахуванням сплаченого протягом року ПДФО, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання із цього податку на 324,06 грн.;
- підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР віднесено до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року та 2010 року суму ПДВ у загальному розмірі 12860,50 грн., сплачену у складі вартості отриманих комунальних та телекомунікаційних послуг, адже згідно наданих до перевірки документів ФОП не отримала від орендарів приміщень компенсацію таких витрат, ці платежі не пов`язані безпосередньо з отриманими доходами й, відповідно, надані послуги не брали участь в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності; віднесено до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року та 2010 року суму ПДВ у загальному розмірі 5103,90 грн., сплачену у складі вартості придбаних кондиціонерів, плазмового телевізора, люстри, бра, будівельних матеріалів, а також послуг з поточної інвентаризації нерухомості, оскільки фактично ФОП не є суб`єктом права власності на таке майно (послуги) й останні придбані нею як фізичною особою, у зв`язку з чим, за висновком контролюючого органу, відповідні суми ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту;
- підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР віднесено до складу податкового кредиту IV кварталу 2009 року суму ПДВ у розмірі 2294,50 грн. на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх податкових (звітних) періодах, без документального підтвердження їх отримання із запізненням у звітному податковому періоді.