ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 213/4167/21
провадження № 51-7252км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженої ОСОБА_6 на вироки Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 лютого 2023 року та Дніпровського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року щодо
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, жительки АДРЕСА_1 ), раніше несудимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 лютого 2023 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК, та призначено їй покарання у виді обмеження волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та 2 листопада 2023 року ухвалив свій вирок, яким призначив засудженій покарання за ст. 166 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину ОСОБА_7 . З цього моменту у ОСОБА_6 виникли встановлені законом обов`язки по догляду за дитиною.
Відповідно до Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитині повинно належати право на здоровий ріст і розвиток, належне харчування, житло; дитина повинна рости під відповідальністю своїх батьків у всякому випадку в атмосфері любові, морального і матеріального забезпечення; дитина повинна бути захищеною від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації; дитині, яка є неповносправною фізично, психічно або соціально, мають бути забезпечені спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан; найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту та навчання, і ця відповідальність лежить перш за все на її батьках.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно статтями 12, 26 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Дітям з інвалідністю та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров`я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах.
Потерпіла ОСОБА_7 має вроджені захворювання: синдром Дауна, генетично детермінований нанізм, гіпоплазія щитовидної залози, гіпоплазія наднирників. Дитина ОСОБА_7 є інвалідом дитинства, у зв`язку з чим потребує особливого догляду та виховання. ОСОБА_7 з народження знаходилася під вихованням своєї матері - ОСОБА_6, яка в період часу з вересня 2005 року по 27 січня 2021 року, незважаючи на особливі потреби дитини, всупереч вимогам законодавства, недбало ставлячись до можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, умисно, злісно ухилялася від встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, а саме: не виконувала необхідні медичні рекомендації (лікування, реабілітації), не створила задовільні побутові умови життя дитини, від надання медичної допомоги дитині відмовлялася, не зважаючи на відповідні рекомендації лікарів, з дитиною не спілкувалася, не забезпечила розвиток її особистості, належне харчування, засобами гігієни, елементарним доглядом, що таким чином призвело до настання тяжких наслідків у вигляді отримання дитиною ОСОБА_7 набутих впродовж життя розладів здоров`я - тяжкої білково-енергетичної недостатності (гіпотрофії), яка відноситься за ознакою небезпеки для життя до тяжких тілесних ушкоджень згідно п. 2.1.3 (о) "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, та глибокої розумової відсталості.
Крім того, встановлена затримка фізичного розвитку ОСОБА_7, яка пов`язана з бездіяльністю матері ОСОБА_6, а саме: відсутністю догляду за дитиною: відмова матері від медичної реабілітації та допомоги дитині, відсутність занять з психологом, логопедом та іншими спеціалістами, неналежний гігієнічний догляд, неправильне харчування дитини, - могли б призвести до смерті дитини.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї
У касаційній скарзі засуджена вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі. Вважає, що вироки було винесено з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, а тому їх необхідно скасувати та закрити кримінальне провадження. Засуджена звертає увагу на те, що її захисник формально виконувала свої обов`язки, не спілкувалася з нею за межами залу судового засідання, навіть не брала телефон, коли вона їй телефонувала, а також відмовила у поданні апеляційної скарги. Також посилається на те, що апеляційний суд в порушення вимог ч. 4 ст. 374 КПК не вказав у якому виправному закладі та з яким ступенем безпеки вона має відбувати покарання та не конкретизовано момент з якого необхідно виконувати вирок. На думку засудженої, суд апеляційної інстанції порушуючи приписи ч. 1 ст. 408 КПК вийшов за межі повноважень при винесенні свого вироку. Крім того, на її переконання досудове розслідування проведено однобічно та з порушенням норм КПК, а допит свідків проведено поверхово та упереджено і тому їх неправдиві показання призвели до незаконного вироку.
Інші доводи засудженої стосуються виключно незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, прокурор подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить судові рішення щодо засудженої залишити без зміни, а касаційну скаргу ? без задоволення, оскільки вважає касаційну скаргу безпідставною. На його думку, твердження засудженої щодо незазначення у вироку виправного закладу для відбування покарання та з яким ступенем безпеки вона має його відбувати не відповідають дійсності, оскільки ст. 374 КПК не передбачені зазначені вимоги та посилається на те, що вони регулюються Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5. Вказує, що не є спроможними і твердження засудженої стосовно того, що не конкретизовано момент з якого необхідно виконувати вирок, адже він містить повні реквізити, дату складання, оголошений у присутності ОСОБА_6, її захисника та прокурора із повною фіксацією судового засідання. Вважає, що є голослівними посилання засудженої на порушення права на захист, адже жодне засідання не відбулось без участі захисника, а заміни відбувались лише у зв`язку із виїздом захисників. Також прокурор вважає доводи засудженої про те, що апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень необґрунтованими, так як вирок місцевого суду було не змінено, а скасовано і за результатами розгляду скарги прокурора апеляційний суд ухвалив свій вирок.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечень та матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Твердження засудженої про недоведеність її вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення є безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дослідив зібрані в ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК.
Суд оцінив та врахував показання:
· свідка ОСОБА_8, яка показала, що працюючи неврологом щорічно оглядала дітей. При відвідуванні ОСОБА_6 на дому вона прибиралась, але в кімнаті було накурено, дитина була на чистій постільній білизні, однак не забезпечена засобами гігієни, на ній не було підгузків, хоча повинні були бути. Її родина могла отримати кошти на придбання засобів гігієни, для цього потрібно було лягати з дитиною на стаціонар в психіатричне відділення, але засуджена цього не робила. ОСОБА_7 стояла на обліку як дитина-інвалід з хворобою Дауна . ОСОБА_6 було запропоновано курси реабілітації для дитини, вона ніби погодилась, однак коли дізналася, що дитину треба туди возити щодня - відмовилась;
· свідка ОСОБА_10, яка вказала, що ОСОБА_6 три роки прожила поруч з нею і ніколи не чула, щоб до квартири чи дитини, заходили лікарі. ОСОБА_7 кожного вечора кричала, а засуджена постійно палила на балконі. Дитина весь час знаходилася вдома і на вулицю її ніхто не виводив. Перший раз побачила дитину, коли її вилучали - вона була в жахливому стані, лежала у ліжку без матраца, не мита, без підгузків, а в квартирі був жахливий сморід. У приміщенні був безлад та не було світла і газопостачання немає, всюди павутиння і пил. Холодильник не працював, їжі в квартирі не було;
· свідка ОСОБА_11, який зазначив, що після письмового повідомлення з приводу порушення законних інтересів неповнолітньої ОСОБА_7 ним було організовано вихід по місцю проживання її сім`ї. В ході обстеження було з`ясовано, що житло перебуває в антисанітарному, а дитина у занедбаному стані. В квартирі було відсутнє газо- та електропостачання. Засуджена не забезпечувала дитині-інваліду з синдромом Дауна належного догляду. Сім`ї надавалися запрошення на явку до служби, але мати ні разу не з`явилася. ОСОБА_6 також була надана можливість госпіталізувати дитину, однак вона не погодилася, про що надала письмову відмову. Вага і зріст дитини не відповідали її віку. Засуджена відмовлялася від госпіталізації дитини. Згодом судом було прийняте рішення про відібрання у матері дитини і остання була направлена до дитячого будинку-інтернату. За час перебування у будинку-інтернаті, засуджена лише один раз звернулася з заявою про побачення;
· свідка ОСОБА_12, яка пояснила, що у квартирі засудженої було відсутнє електро- та газопостачання. Дитина лежала у ліжечку без матраца та не мала підгузків. Одного разу ОСОБА_6 погодилась на госпіталізацію дитини, однак не захотіла її супроводжувати до лікарні, а відправила старшу доньку;
· свідка ОСОБА_13, яка показала, що засуджена звернулась у службу щодо реструктуризації боргів і їй надали направлення до центру зайнятості, але ОСОБА_6 до нього не зверталась, а чому не пояснювала і крім 2500 грн на дитину нічого не отримувала. В помешканні останньої була повна антисанітарія, дитина перебувала без матрацу і постільної білизни, а з речей мала пару колгот і дві кофти;
· свідка ОСОБА_14, яка вказала, що засуджена є її матір`ю, у них гарні стосунки. ОСОБА_6 піклувалась про дитину, кормила, купувала речі, потерпіла була доглянута, однак не вистачало коштів. Для неї вона хороша мама.
Крім того, суд поклав в основу вироку дані, що містяться у:
· протоколі огляду місця події від 25 січня 2021 року за місцем проживання ОСОБА_6, під час якого встановлено незадовільні умови проживання родини - бруд, сирість, затхле повітря, різкий запах сечі та фекалій, відсутність електро- та газопостачання і продуктів харчування;
· протоколі освідування особи від 25 січня 2021 року, під час якого встановлено, що ОСОБА_7 не може сидіти, стояти, розмовляти, на покровах шкіри бруд. Стан дитини на момент освідування не відповідає віку, мускулатура недорозвинена, деформація верхніх та нижніх кінцівок, фізичний розвиток дитини відповідає розвитку 3-річної дитини;