10 квітня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23)
Із постановою Великої Палати Верховного Суду частково не погоджуємося, оскільки вважаємо, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження особою, яка просила надсилати їй судову кореспонденцію на електронну адресу, що не є офіційною, поведінка апелянта стосовно своєчасного отримання процесуальних документів у обраний ним самим спосіб має оцінюватися судом крізь призму принципів диспозитивності, заборони суперечливої поведінки та добросовісності, зокрема у реалізації учасником справи його процесуальних прав.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1. У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подала до місцевого загального суду позов до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), третя особа - відділ Державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 листопада 2021 року до 01 серпня 2022 року в сумі 20 850,00 грн.
(2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 360,00 грн пені за несплату аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 992,40 грн судового збору.
(3) Апеляційне оскарження
3. Не погодившись з рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року ОСОБА_1 02 лютого 2023 року оскаржила його в апеляційному порядку.
4. В апеляційній скарзі позивачка просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.
5. Клопотання мотивувала тим, що Сокальський районний суд Львівської області не направляв їй копії оскаржуваного судового рішення, тому про це рішення вона дізналася 29 січня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.
6. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року була залишена без руху із встановленням строку для усунення недоліків, а саме для подання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням підстав для поновлення строку.
7. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка не надала доказів, які підтверджували б те, що про оскаржуване рішення вона дізналася 29 січня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, і Сокальський районний суд Львівської області зазначене рішення на адресу позивачки не надсилав.
8. 17 лютого 2023 року на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала клопотання, у якому просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення першої інстанції.
9. Клопотання мотивовано тим, що Сокальський районний суд Львівської області не надіслав ОСОБА_1 оскаржуваного рішення, тому позивачка ознайомилася з цим рішенням на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 29 січня 2023 року.
10. Ухвалою від 20 лютого 2023 року апеляційний суд витребував з Сокальського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 454/1883/22.
(4) Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
11. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 грудня 2022 року.
12. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що зазначені позивачкою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки оскаржуване рішення суду надіслане на електронну адресу ОСОБА_1 27 грудня 2022 року, про що судом першої інстанції складено відповідну довідку.
(4) Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
13. 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для відкриття провадження у справі.
14. Касаційну скаргу позивачка мотивувала тим, що на час подання апеляційної скарги не отримала копії судового рішення першої інстанції за її позовом, офіційної електронної адреси не має та не подавала клопотання про надсилання їй рішення суду в електронному вигляді.
15. Тому, ОСОБА_1 вважала висновок апеляційного суду про вручення рішення першої інстанції шляхом надіслання на її електронну адресу необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 272 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а оскаржувану ухвалу - незаконною.
Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
16. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 454/1883/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 30 серпня 2023 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку статті 403 ЦПК України.
17. Передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду було обґрунтовано, зокрема, необхідністю відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у пункті 6.5 постанови у справі № 904/272/22, про те, що застосовуючи процесуальний закон і формуючи відповідну практику, видається важливим враховувати реальні обставини, в яких працюють суди, і тлумачити його у світлі забезпечення гарантій на доступ до суду та його безперервної роботи; лише такий підхід забезпечить практичну відповідь на реальні проблеми та виклики сучасності; надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення, однак через відсутність фінансування суди не надсилають судові рішення рекомендованими листами, а повідомляють учасника про ухвалення рішень і можливість їх отримання альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами; такі дії мають ту ж саму мету - проінформувати учасника справи; ключовим для оцінки правомірності цих дій суду має бути не спосіб їх вчинення (надсилання чи ненадсилання рекомендованого листа), а їх здатність забезпечити досягнення мети - інформування особи про судове рішення; якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом; це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них; з огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно та добросовісно; тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію; суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести "ризик незнання" учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними; попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Крім цього Суд ураховує, що в умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення.
18. Цей висновок застосував Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в ухвалах від 12 червня 2023 року у справі № 753/448/22 (провадження № 61-7449св23) та від 09 серпня 2023 року у справі № 203/267/22 (провадження № 61-8247ск23), постановах від 08 червня 2023 року у справі № 237/2273/14-ц (провадження № 61-522св23), від 07 серпня 2023 року у справі № 641/8079/20 (провадження № 61-516св23).
19. Проте, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14 (провадження № 61-6503св22) та від 14 вересня 2022 року у справі № 522/5675/18 (провадження № 61-5757св22) зазначено, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження є передчасним.
20. Подібні за змістом висновки також викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року у справі № 560/9388/21 (провадження № К/990/5218/22), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 199/1861/20 (провадження № 61-11712св22) та від 19 квітня 2023 року у справі № 607/17402/21 (провадження № 61-977св23, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2023 року у справі № 920/1142/20 та від 02 серпня 2021 року у справі № 914/1191/20 та ін.
21. Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 761/2006/20 (провадження № 61-10250св22) сформульовано висновок, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
22. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2023 року у справі № 947/26777/19 (провадження № 61-9161св22), від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107св22).
23. Зазначене, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, свідчить про існування різних підходів Верховного Суду до вирішення питання щодо інформування учасника справи (фізичної особи) про ухвалене судове рішення і можливість його отримання альтернативним засобом комунікації, зокрема через особисту електронну пошту.
24. Також існує питання застосування "презумпції обізнаності" учасника справи, який надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), а отже може вважатися, таким, що знає або принаймні повинен був знати про його повідомлення судом через такий засіб комунікації.
25. Ураховуючи зазначені висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду стверджував, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/272/22.
26. Ухвалою від 11 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу дійшовши висновків про обґрунтованість зазначених в ухвалі від 25 травня 2023 року підстав її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
27. 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила та скасувала ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, передавши справу до суду апеляційної інстанції на етап вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
28. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
29. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.
30. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи,
у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також
у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
31. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду альтернативним засобом зв`язку, та не позбавляє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
32. Аналіз приписів ЦПК України, що регламентують порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направити копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
33. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонене, та може здійснюватися, як альтернативне, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України.
34. Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в розумінні приписів статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа на електронну адресу (е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сама по собі не свідчить про вручення позивачці копії рішення суду першої інстанції та за установлених у цій справі обставин не могла використовуватись апеляційним судом як підтвердження відправлення стороні копії рішення суду на офіційну електронну адресу.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
35. З висновками Великої Палати Верховного Суду у цій справі частково не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку щодо прийнятої постанови з огляду на таке.
36. Як визначила Велика Палата Верховного Суду, для вирішення цієї справи належало надати відповідь лише на одне питання про те, чи можна вважати належним врученням судового рішення направлення такого рішення на електронну адресу, зазначену стороною у справі у відповідній заяві (скарзі).
37. Відтак, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
- аналіз приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
- наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа до електронної скриньки ОСОБА_1 у розумінні частини шостої статті 272 ЦПК України не свідчить про належне вручення їй копії рішення суду, відтак апеляційний суд передчасно відмовив позивачці у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України і тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
38. Проте, за нашим переконанням, Велика Палата Верховного Суду мала розглянути цю справу з урахуванням усієї сукупності її обставин, мотивів з яких було передано цю справу Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду та надати оцінку, зокрема того, що за висновками апеляційного суду копія судового рішення була надіслана на електронну адресу ОСОБА_1, повідомлену нею для комунікації з судом, і позивачка у заявах (клопотаннях) просила суд надсилати інформацію про розгляд справи електронною поштою на цю адресу.
39. Так само, висновок від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у цій справі був сформульований Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у справі № 904/272/22 з урахуванням того, що відповідач надав суду такі засоби комунікації, як телефон та електронну адресу, відтак ухвала від 07 вересня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху була надіслана судом та відповідний документ було доставлено до електронного кабінету відповідача-1, що підтверджується довідкою про доставку документа в електронному вигляді.
40. До того ж, приймаючи справу до розгляду Велика Палата Верховного Суду посилалася на існування різних підходів Верховного Суду до вирішення питання щодо інформування учасника справи (фізичної особи) про судове рішення та питання застосування "презумпції обізнаності" учасника справи, який надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), у разі його повідомлення судом через такий засіб комунікації.
41. За таких обставин для вирішення касаційної скарги та питання відступу від висновків у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22 Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, мала сформулювати мотивовані висновки щодо:
1) оцінки обставин вручення судового рішення шляхом його направлення судом на електронну адресу сторони, зазначену нею у заяві (скарзі) по суті справи, зокрема за відповідним клопотанням особи про здійснення комунікації з судом у такій спосіб;
2) подібності / неподібності правовідносин у цій справі та справі № 904/272/22, адже у ній вирішувалося питання належного вручення копії судового рішення шляхом надіслання до електронного кабінету територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що був зобов`язаний зареєструвати офіційну електронну адресу в ЄСІТС;
3) можливості поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в контексті добросовісності дій скаржника, який заперечує отримання судових рішень на електронну адресу, зазначену ним у заявах (клопотаннях) по суті справи.
42. Тому, при прийнятті постанови у цій справі слід було, щонайменше, розмежувати підстави та правові наслідки застосування статті 272 ЦПК України в аспекті визначення факту вручення судового рішення певному учаснику справи та застосування принципів добросовісності і заборони суперечливої поведінки при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку при оскарженні судових рішень.
Щодо оцінки судом добросовісності дій скаржника, який заперечує отримання судових рішень на електронну адресу, зазначену ним у заявах по суті справи
43. На нашу думку, очевидно, що оцінюючи обставини надіслання судом кореспонденції на повідомлену учасником справи електронну адресу та/чи у запропонований ним спосіб, зокрема на електронну адресу, що не є офіційною, поряд із формальним дотриманням закону, слід враховувати його принципи.
44. Так, згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (пункт 3 статті 13 ЦПК України).
45. Для принципу диспозитивності характерним є визначальний вплив волевиявлення сторін та їх процесуальних ініціатив на детермінацію процесуальної діяльності суду та її результатів.
46. Звертаючись до суду з проханням про направлення судової кореспонденції на певну електронну адресу, сторона створює у суду розумне очікування того, що отримуватиме та переглядатиме електронні листи, направлені судом на цю електронну адресу.
47. Тому, за умови відповідного клопотання особи, яка не зареєстрована і не зобов`язана зареєструвати свій Електронний кабінет в ЄСІТС, надіслання копій процесуальних документів на її електронну адресу, яка не є офіційною, може бути не тільки додатковим інформуванням, але й альтернативним способом вручення процесуальних документів, який носить виключний чи вимушений характер, з урахуванням зовнішніх обставин (правовий режим воєнного стану, зміна місця проживання учасником справи, брак фінансування поштових витрат суду тощо).
48. Так, зокрема суди попередніх інстанцій в провадженні яких перебувала дана справа публікували на офіційних сторінках в мережі Інтернет оголошення про відсутність фінансування на відправку поштової кореспонденції (Сокальський районний суд Львівської області оголошення від 03 березня 2021 року, Львівський апеляційний суд оголошення від 30 вересня 2022 року та від 01 грудня 2022 року).
49. Як наслідок - відправка судових рішень поштою паралізується та задля забезпечення прав учасників справи, зокрема на оскарження судових рішень, має здійснюватися судами у інший спосіб з урахуванням повідомлених учасниками справи засобів комунікації.
50. За таких об`єктивних обставин право бути своєчасно повідомленим про ухвалене судом рішення та обов`язок учасника справи добросовісно користуватися своїми процесуальними правами в силу приписів частини першої статті 44 ЦПК України превалює над формальними процедурами, тому реалізація права на оскарження має оцінюватися з урахуванням сукупності всіх обставин справи.