ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 127/14214/22
провадження № 61-2979св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна, в особі Державної казначейської служби України, Вінницька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області у складі судді Кушнір Б. Б. від 16 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С., від 25 січня 2024 року і виходив з наступного.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом додержави Україна, в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020340000016, він підозрювався та обвинувачувався в організації та очолювані групи
осіб для скоєння тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів, був затриманий та взятий під варту 20 лютого 2014 року.
3. Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 27 січня 2015 року його засуджено до 10 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2015 року вирок суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області
від 14 липня 2017 року його засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Зараховано в строк покарання, строк перебування в установі попереднього ув`язнення, з 20 лютого 2014 року до 18 травня 2017 року включно. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання залишено без змін.
5. Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року скасовано, призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2019 року кримінальне провадження щодо нього за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.
7. ОСОБА_1 підкреслював, що кримінальне провадження відносно нього тривало 5 років 4 місяці та 15 днів, з яких 3 роки 2 місяці та 28 днів позивач перебував під вартою.
8. Позивач зазначав, що він тривалий час був позбавлений нормального людського життя, позбавлений свободи, не мав спілкування з мамою та неповнолітньою донькою, своїм звичайним колом оточення.
9. Посилався на те, що перебування під слідством і судом завдало йому моральних страждань, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати свої звички і бажання, що пригнітило його волю та завдало шкоди психологічному стану.
10. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 677 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
11. Державна казначейська служба України заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що ні вона, ні її територіальні органи не можуть представляти державу України, оскільки цей спір не пов`язаний з виконанням рішення суду. Крім того, Державна казначейська служба України не є органом,
що порушив чи не визнає порушені права та інтереси позивача. Зазначала,
що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви не надано належних та допустимих доказів, що свідчать про понесення ним моральних страждань.
12. Головне управління Національної поліції у Вінницькій областізаперечувало проти задоволення позову, посилаючись на те, що воно не є належним відповідачем у цій справі, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось працівниками Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області. Жодних рішень стосовно ОСОБА_1 управління не вчиняло, прав позивача не порушувало. Вважало, що факт наявності у позивача моральної шкоди не доведений, у матеріалах справи відсутні докази її завдання.
13. Вінницька обласна прокуратура просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на не встановлення незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури у визначеному порядку. Вважає, що на стадії досудового розслідування було здобуто достатньо доказів, які надавали підстави для оголошення підозри ОСОБА_1 та затвердження обвинувального акту відносно нього. Підставою для закриття провадження у кримінальній справі стало визнання судом ряду зібраних у справі доказів недопустимими. Презумпція наявності моральної шкоди, у тому числі, у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, законодавством не передбачена. Право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено наявності жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності, зокрема самого факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів.
14. Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області просило відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність доводівОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
15. Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня
2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 432 150 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
16. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_1 доведено факт наявності моральної шкоди, завданої йому незаконним обвинуваченням у кримінальному провадженні, яка полягала у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків. Визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд виходив з того, що ОСОБА_1 5 років 4 місяці 15 днів, тобто 64,5 місяці перебував під слідством та судом, з яких 3 роки 2 місяці 28 днів утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином впливає на його життя. Після звільнення з-під варти він також був обмежений у вільному виборі місцезнаходження, у зв`язку з обранням іншого більш м`якого запобіжного заходу, а в подальшому був під переслідуванням з боку правоохоронних органів та суду, які згодом закрили кримінальне провадження відносно нього. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, що відповідає Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
17. Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня
2023 року залишено без змін.
18. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з моменту повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження у справі, врахувавши такі чинники як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних відносинах, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. 26 лютого2024 року Вінницька обласна прокуратура звернулася до
Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції Вінницька обласна прокуратура зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року
у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17,
від 08 лютого 2022 рокуу справі №201/10234/20, від 31 серпня 2022 рокуу справі № 756/10060/17, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані
у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. У касаційній скарзі Вінницька обласна прокуратура вказує, що судами помилково застосовані норми Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". В оскаржуваних рішеннях відсутнє посилання на встановлення у визначеному порядку незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури, тому відсутні підстави для висновку, що закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України свідчить про незаконність дій посадових осіб прокуратури відносно ОСОБА_1 .
22. Вважає, що не можна розглядати дії органу досудового розслідування та прокуратури у цій справі, як незаконні з огляду на те, що Кримінальним процесуальним кодексом України встановлюється можливість застосування заходів, що обмежують права та свободи особи. Водночас застосування цих заходів примусу у кримінальному провадженні має бути законним, обґрунтованим, супроводжуватися можливістю перевірки з боку наглядових і контролюючих інстанцій, наділенням комплексом прав та обов`язків осіб, стосовно яких передбачається застосування таких заходів.
23. Звертає увагу, що ОСОБА_1 та його захисники рішення, дії чи бездіяльність прокурора у кримінальному проваджені до суду не оскаржували, доказів такого оскарження позивач не надав.
24. Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходив з тяжкості покарання за інкримінованими статтями, віку, стану здоров`я, репутації, майнового стану, а також тієї обставини, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий. Перебування під слідством і судом, у місцях виконання покарань не було для позивача травмуючим фактором, оскільки було наслідком його винних та протиправних дій, внаслідок власної поведінки.
25. В обґрунтування висновку про гарантованість відшкодування мінімально встановленого Законом № 266/94-ВР розміру моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на практику Верховного Суду, яка застосована не у повній мірі. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 не доведений, а отже відсутні підстави для її стягнення навіть у мінімальному розмірі, встановленому законом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26. Ухвалою Верховного Суду від 07 березня2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
27. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/14214/22, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання Вінницької обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.
28. 03 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до
Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. ОСОБА_1 підозрювався та обвинувачувався в організації та очолюванні групи осіб з метою скоєння тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України.
30. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 25 лютого 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався.
31. Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт.
32. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2019 року кримінальне провадження № 12014020340000016 щодо ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 187 КК України закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.