ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 344/1107/23
провадження № 61-1243св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Калинюк Роман Степанович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2023 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 21 квітня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилося двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10 березня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано, оскільки спільне життя з відповідачем не склалося через його негативну поведінку, складний характер, схильність до скоєння злочинів.
Зазначала, що за час їхнього недовгого спільного проживання відповідач негативно поводив себе у сім`ї, вчиняв конфлікти, не цікавився матеріальним забезпеченням сім`ї, не приділяв уваги дітям, мав поганий вплив на їхнє виховання, не цікавився фізичним та духовним розвитком дітей, не проявляв щодо синів батьківської турботи. 30 листопада 2020 року відповідач написав заяву про відмову від виконання батьківських обов`язків та матеріального утримання та виховання дітей, яка засвідчена приватним нотаріусом. В даній заяві зазначено, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав та просить суд про розгляд даної справи без його участі.
Від народження та до сьогоднішнього дня діти проживають з нею, знаходяться на її матеріальному забезпеченні.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 життям, розвитком, станом здоров`я і навчанням дітей не цікавиться та не проводить час разом з ними, не відвідує їх вдома, що свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач просила позбавити відповідача батьківських прав відносно дітей.
Позиція відповідача
В судовому засіданні у суді першої інстанції 10 серпня 2023 року відповідач заперечив проти позову та надав пояснення про те, що він має бажання виховувати власних дітей, зустрічається з дітьми таємно від позивачки за опосередкуванням і допомогою її батьків, оскільки остання чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми. Зазначав, що заяву про позбавлення себе батьківських прав написав під тиском позивачки і для вивезення дітей за кордон, але не мав наміру погоджуватись на дійсне позбавлення себе батьківських прав і відмовляється від своєї заяви про надання згоди на позбавлення батьківських прав.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 10 серпня 2023 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей. Покладено на службу у справах дітей (орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради) контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дітей
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Судові рішення мотивовані тим, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей. Суди вважали, що докази, надані позивачкою на обґрунтування вимог заявленого позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не є достатніми для задоволення позовних вимог. Суди врахували, що відповідач в суді першої інстанції заперечував вимоги позивачки та пояснював, що бажає виховувати дітей, зустрічатися з ними та доглядати їх, що вказує на його зацікавленість у збереженні зв`язків із своїми дітьми. На думку судів такий факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до дітей і бажання брати участь у їх вихованні.
При цьому апеляційний суд вважав за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та з цією метою покласти контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо своїх дітей на службу у справах дітей.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року справа № 724/743/15-ц,
від 15 травня 2019 року справа № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року справа 398/4299/17, від 23 листопада 2022 року справа № 149/2510/21, від 13 липня
2022 року справа № 366/2047/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що від народження діти проживають разом із нею, відповідач життям, розвитком, станом здоров`я, успіхами, лікуванням, навчанням дітей не цікавиться та не проводить час разом із ними, матеріально не утримує, що свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей. Суди не звернули належної уваги на висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей. Крім того, суди не врахували, що відповідач є підозрюваним у кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України та відносно нього обрано запобіжний захід тримання під вартою.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Зазначена ухвала разом із копією касаційною скаргою була отримана відповідачем 19 березня 2024 року, однак правом на подання відзиву на касаційну скаргу він не скористався.
Встановлені судами фактичні обставини справи
З 21 квітня 2018 року до 29 січня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилося двоє синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
У матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 30 листопада 2020 року, відповідно до змісту якої відповідач відмовляється від виконання батьківських обов`язків та від матеріального утримання і виховання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і не заперечує проти позбавлення батьківських прав (а. с. 39).
09 червня 2023 року орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Висновок мотивовано тим, що відповідно до інформації дошкільного закладу, який відвідують діти, за час перебування у ньому дітей їх батько ОСОБА_2 жодного разу не з`явився, дітей забирає дідусь або мати. До дитячого лікаря діти приходять з матір`ю. Також орган опіки та піклування взяв до уваги заяву відповідача від 30 листопада 2020 року про відмову від виконання батьківських обов`язків. Зазначене на думку органу опіки та піклування свідчить про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тривалий час не піклується про дітей, не спілкується з ними, не забезпечує їх матеріально.
З 13 квітня 2022 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_7 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини(параграф 57, 58).