ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/4278/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро", Фермерського господарства "Подолівське", Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 (головуючий - Попков Д.О., судді - Стойка О.В., Істоміна О.А.) та ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (головуючий - Попков Д.О., судді - Стойка О.В., Істоміна О.А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро"
до Фермерського господарства "Подолівське"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Прометей-2012", 2. Приватного сільськогосподарського підприємства "Царедарівське", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМЕТРА-2016",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос",
про стягнення 12 099 628,64 грн
(за участю представників: позивача - Оріщенко Н.С., відповідача та третьої особи - Сергієнко К.С.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
1. 03.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (далі - ТОВ "Краєвид Агро", позивач, орендар) та Фермерським господарством "Подолівське" (далі - ФГ "Пололівське", відповідач, суборендар) укладено договір суборенди землі №03/01/17-ПО (далі - Договір), відповідно до якого орендар надає суборендарю в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Барвінківського району, загальною площею 826,58 га згідно з переліком, наведеним в додатку №1 до Договору на строк три роки.
2. Згідно з пунктом 4.1 Договору що розмір суборендної плати в 2017 році становить 2 296 865,16 грн; відповідно до п. 7.1. Договору після припинення дії Договору суборендар повертає орендарю земельні ділянки протягом 5-ти календарних днів.
3. В пункті 9.3. Договору передбачено право суборендаря на збір урожаю у випадку закінчення дії Договору, в тому числі достроково, до збору суборендарем урожаю культур, що вирощувалися ним на земельних ділянках, а орендар зобов`язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю суборендарем.
4. 01.08.2018 між сторонами укладена додаткова угода, в якій сторони змінили умови Договору в частині обчислення суборендної плати (з 01.08.2018 - 2 926 223,85 грн на рік, у розрахунку на один гектар - 2 950,13 грн), загальна площа земельних ділянок, які передаються в суборенду з 01.08.2018, становить 793,8665 га.
5. Сторонами складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором: у 2017 на загальну суму 2 296 864,14 грн; у 2018 на загальну суму 2 491 952,41 грн; у 2019 на загальну суму 2 926 223,68 грн; у 2020 році на загальну суму 2 435 990,52 грн.
6. Відповідач здійснив оплату за Договором: у 2017 році на загальну суму 2 296864,14 грн; у 2018 році на загальну суму 2 491 952,41 грн; у 2019 році на загальну суму 2 926 223,68 грн; у 2020 році на загальну суму 2 396 268,77 грн.
7. 19.05.2021 орендар звернувся до суборендаря з вимогою про повернення земельних ділянок та сплати коштів за фактичне користування земельними ділянками в період з січня по травень 2021 у розмірі, визначеному умовами Договору.
8. Відповідач у відповідь повідомив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6320480500:04:00:0170 (площа 6,2675 га) та 6320480500:04:00:0172 (площа 6,1372 га) вибули з користування ТОВ "Краєвид Агро" з 01.01.2020 та знаходяться в оренді у ТОВ "АГРОСВІТ". Відповідно, загальна площа земельних ділянок, що використовується ФГ "Подолівське" з сезоні 2020/2021 року, складає 748,3305 га.
9. 27.12.2019 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої строк дії Договору продовжено до 03.01.2021; погоджено передачу в суборенду земельних ділянок загальною площею 760,7352 га.
10. Позивач чинність додаткових угод від 01.08.2018 та від 27.12.2019 не визнає з посиланням на не проведення державної реєстрації змін до речового права суборенди земельних ділянок, зокрема в частині строку суборенди.
11. За розрахунком відповідача орендна плата за Договором за використання в 2021 році 748,3305 га орендованих земель становить 1 603 616,89 грн.
12. Також відповідач без згоди позивача уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Колос" (далі - ТОВ "Колос", третя особа) договір суборенди від 01.01.20120 №1-БР земельних ділянок загальною площею 760,7351га з числа тих, що є об`єктом суборенди за Договором.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
13. ТОВ "Краєвид Агро" звернулось до суду з позовом до ФГ "Подолівське", у якому просило стягнути (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 12 099 628,64 грн, з яких: 1 741 037,09 грн безпідставно набутих коштів, 39 721,57 грн заборгованості за користування земельними ділянками, 9 607 600,45 грн неустойки, 666 062,73 грн пені, 989,23 грн 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, 44 217,57 грн 3 % річних, нарахованих на суму безпідставно набутих коштів.
14. Позов обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії Договору відповідач орендовані ділянки не повернув і безпідставно продовжував користуватись ними, остаточні розрахунки у визначені Договором строки не провів, у зв`язку з чим позивач повинен нести відповідальність, встановлену чинним законодавством і умовами Договору
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
15. Справа розглядалась судами неодноразово.
16. Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 скасовані рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Постановою Верховного суду від 17.05.2023 також скасовані додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2023.
18. За результатом нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.
19. Суд першої інстанції встановив, що Договір діяв до 03.01.2021, з урахуванням умов додаткової угоди від 27.12.2019. При цьому протягом 2017-2020 років відповідач сплачував орендну плату в повному обсязі, а положення пункту 9.3 Договору обумовлюють правомірність користування відповідачем земельними ділянками з 03.01.2021 і до моменту зібрання врожаю, тоді як позовних вимог щодо оплати фактичного користування землею позивач не заявляв.
20. Правове обґрунтування позовних вимог в порядку статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як користування безпідставно збереженими земельними ділянками у 2021 році, є необґрунтованим та не може застосовуватись до спірних правовідносин з огляду на фактичні обставини цієї справи.
21. Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, то її нарахування не сумісно із висновком про продовження між сторонами суборендних відносин, а здійснення розрахунку заборгованості з орендної плати після припинення дії Договору та нарахована на цю плату пеня не відповідають висновкам Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19. Неправильно обраний позивачем спосіб захисту права в цій частині зумовлює відмову у задоволенні позову.
22. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 стягнуто з позивача на користь відповідача 786 896 грн витрат на професійну правничу допомогу, 272 241 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 362 990 грн судового збору за подання касаційної скарги та 4 025 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій.
23. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 рішення суду першої інстанції від 26.09.2023 скасовано в частині відмови у стягненні 2 878 679,53 грн неустойки та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Додаткове рішення суду першої інстанції від 17.10.2023 скасовано. Відмовлено в задоволені заяви ФГ "Подолівське" про стягнення судових витрат.
Стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 14 644,69 грн.
24. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо строку дії Договору до 03.01.2021 (з огляду на чинність додаткової угоди від 27.12.2019), що унеможливлює застосування до періоду оренди з 04.01.2020 по 03.01.2021 приписів частини 2 статті 785 ЦК України, а також принципову неможливість одночасного застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.
25. Витлумачивши умову пункту 9.3 Договору як таку, що врегульовує питання приналежності посіяного у межах строку дії Договору врожаю, а не механізм продовження строку користування земельними ділянками, врахувавши визначену позивачем дату фактичного повернення орендованих ділянок відповідачем, апеляційний суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 2 878 679,53 грн неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК України за період з 09.01.2021 по 05.11.2021 (виходячи з встановленої судом фактичної площі займаних відповідачем земельних ділянок в обсязі 504,9872 га та обрахованого судом розміру суборендної плати 8,77 грн за 1 день за 1 га). При цьому суд констатував відсутність доказів здійснення перешкод відповідачеві з боку позивача зі складання актів приймання-передачі з метою повернення земель з оренди, як цього вимагають умови Договору. Тобто за висновком суду неповернення земельних ділянок сталося внаслідок відсутності відповідного волевиявлення відповідача.
26. Відносно вимог позивача про стягнення неустойки у розмірі 650 875,56 грн за період з 05.11.2018 по 03.01.2020 за фактичне користування земельними ділянками площею 75,8252 га, апеляційний суд констатував належність речових прав оренди на ці ділянки у вказаний період третім особам, що виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне повернення цих ділянок.
27. При розподілі судових витрат суд апеляційної інстанції, використавши дискреційні повноваження, дійшов висновку про застосування до такого розподілу приписів частини 9 статті 129 ГПК України, обґрунтувавши своє рішення в цій частині таким:
- суперечлива поведінка позивача як щодо визначеності і послідовності матеріально-правових аспектів спірних суборендних правовідносин, неналежний стан обліку орендованих земельних ділянок і правовідносин щодо передачі речових прав суборенди різним контрагентом одночасно та розрахункові помилки, неналежна та взаємовиключна правова кваліфікація одночасно заявлених вимог з метою невиправданого завищення стягуваних сум відмічається колегією суддів як істотний чинник виникнення саме такого формату спору і його надмірного ускладнення;
- з іншого боку, протиправне неповернення відповідачем по завершенню строку Договору земельних ділянок, передання земельних ділянок у подальшому суборенду ТОВ "Колос" за відсутністю відповідної згоди позивача, непослідовна позиція щодо користування земельними ділянками (їх конкретним обсягом), невжиття заходів зі здійснення оплати за користування ділянками навіть у самостійно визначених/визнаних обсягах вже після спливу значного строку з моменту виникнення спору також сприяло як появі, так і надмірному ускладненю досліджуваної судом структури спірних правовідносин;
- користування ТОВ "Колос" земельними ділянками без відповідного погодження на це управненої особи (позивача) та державної реєстрації відповідного речового права та вирощування врожаю, право на яке за пунктом 9.3 Договору передбачено за відповідачем без вказівок про можливість передачі такого права (за умов, що його взагалі можна констатувати наявним у світлі фактичних обставин засіювання ділянок відповідним сільськогосподарськими культурами вже після 03.01.2021);
- враховуючи означені "внески" учасників справи та їх представників (ненадання своєчасно ще під час первісного розгляду справи усього потрібного для правильної оцінки усіх значущих аспектів спірних правовідносин доказів та пояснень), апеляційний суд, керуючись принципом пропорційності (ст.14 ГПК України) дійшов висновку, що справедливий розподіл судових витрат (як зі сплати судових зборів у перебігу усього провадження у справі, так і з оплати професійної правничої допомоги) вимагає віднесення на кожну сторону усього обсягу понесених (або тих, що мають бути оплачені на користь залучених адвокатів) нею судових витрат.
Крім того, апеляційний суд виявив допущену позивачем арифметичну помилку при обрахунку розміру судового збору за подання апеляційної скарги, у зв`язку з чим достягнув з останнього відповідну суму судового збору до Державного бюджету.
28. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відмовлено відповідачу та третій особі в прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
29. Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання розподілу заявлених відповідачем та третьої особою судових витрат, в тому числі і в суді апеляційної інстанції, вже було вирішено в постанові Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 шляхом покладення таких витрат на учасників справи.
Касаційні скарги
30. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою звернувся відповідач, в якій просить її скасувати в частині (1) задоволення позову по суті та (2) скасування додаткового рішення з відмовою в стягненні судових витрат, а рішення суду першої інстанції в цій частині та додаткове рішення цього ж суду залишити в силі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
31. Також з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції звернувся позивач, в якій просить її скасувати в частині віднесення на позивача всього обсягу понесених ним судових витрат та в частині стягнення судового збору за подання апеляційної скарги з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 157 964, 12 грн судових витрат.
32. Відповідач та третя особа також звернулись з касаційними скаргами на ухвалу суду апеляційної інстанції від 30.01.2024, в яких просять її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для прийняття судового рішення про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача на постанову суду апеляційної інстанції
33. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 2 статті 785 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, від 10.01.2024 у справі № 390/964/21. Так, задовольняючи вимогу про сплату неустойки за період 2021 року, суд не встановив вину відповідача у неповерненні земельних ділянок, який навпаки не мав умислу протиправного утримання майна. Також суд не врахував, що позивач до 19.05.2021 не звертався до відповідача з вимогами про повернення земель, а в подальшому з посиланням на пункт 9.3. Договору зазначив про необхідність сплати за фактичне користування земельними ділянками.
34. Також апеляційний суд порушив частину 9 статті 129 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.09.2023 у справі № 922/838/22, 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, від 05.04.2023 у даній справі №422/4278/21. На переконання скаржника, в діях відповідача та його представників відсутні ознаки зловживання процесуальними правами, його дії не є неправильними та не призвели до ініціювання позову у даній справі. Отже, висновки апеляційного суду щодо зловживання правом відповідачем та щодо його неправильних дій є необгрунтованими. При цьому апеляційний суд не зазначив які саме витрати відповідача не покладаються на позивача, не навів відповідної мотивації та правових підстав, що призвело до ухвалення незаконної та необґрунтованої постанови в частині розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи касаційної скарги позивача на постанову суду апеляційної інстанції
35. Суд апеляційної інстанції застосував частину 9 статті 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21, від 7 липня 2021 року по справі № 910/12876/19, від 14.01.2021 у справі № 521/3011/18, в ухвалі Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №903/793/21. Так, апеляційний суд не встановив саме фактів зловживання процесуальними правами з боку позивача, його недобросовісної поведінки або факту виникнення спору внаслідок неправильних дій позивача, тоді як сам по собі факт звернення до суду за захистом порушеного права про наявність зазначених обставин не свідчить. У зв`язку з чи судові витрати підлягали розподілу судом в загальному порядку.
36. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини 9 статті 129 ГПК України щодо можливості застосування передбаченого цією нормою спеціального порядку розподілу судових витрат під час вирішення питання про розподіл судового збору, а не витрат, пов`язаних із розглядом справи.
37. При визначення суми судового збору, яка підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету, суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував частину 1 статті 129 ГПК України, частину 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за правилами якої має застосовуватися понижувальний коефіцієнт 0,8 при поданні документів в електронній формі, що також не відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду (в пункті 34 постанови), а також висновкам Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Узагальнені доводи касаційних скарг відповідача та третьої особи на ухвалу суду апеляційної інстанції
38. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, внаслідок чого порушив порядок ухвалення додаткового рішення, встановлений статтею 244 ГПК України, яка визначає обов`язок суду призначити розгляд заяви про розподіл судових витрат в судове засідання. При цьому як відповідач, так і третя особа виконали вимоги процесуального закону щодо порядку подання заяви про розподіл судових витрат та відповідних доказів у підтвердження таких витрат.
Позиція інших учасників справи
39. Позивач у відзиві на касаційні скарги відповідача вказує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин частину 2 статті 785 ЦК України та дійшов правильного висновку про існування обов`язку відповідача зі сплати неустойки з огляду на фактичні обставини цієї справи. Також законною та обгрунтованою є постанова апеляційного суду в частині не здійснення розподілу судових витрат відповідача та третьої особи, оскільки спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача. Ухвала апеляційного суду від 30.01.2024 відповідає вимогам статті 244 ГПК України, оскільки судом вже було вирішено питання розподілу судових витрат при прийнятті постанови. У зв`язку з чим касаційні скарги задоволенню не підлягають.
40. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача на постанову апеляційного суду просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову в частині відмови в покладенні судових витрат позивача на відповідача залишити без змін, як законну та обґрунтовану. Вважає очевидним наявність протиправних дій позивача та ознак зловживання правом.
Позиція Верховного Суду
41. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо суті спору
42. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода відповідача з постановою суду апеляційної інстанції в частині стягнення з нього на користь позивача неустойки за прострочення повернення об`єктів суборенди у розмірі 2 878 679,53 грн, яка розрахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК України. При цьому ФГ "Подолівське" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, який викладено у постановах Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 785 ЦК України.