ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2024 року
м. Київ
справа №440/4696/18
адміністративне провадження № К/9901/22952/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Донець Л.О., суддів Гуцала М.І., Бенедик А.П. від 01 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Управління), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року: №0089641305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) на 166149,03 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 41537,26 грн.; №0089661305, яким збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору на 13845,75 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3461,44 грн.; №0089651305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджувала про те, що: проведення контролюючим органом перевірки здійснено з порушенням норм статей 42, 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки до її початку не отримувала від відповідача копії наказу про призначення перевірки та повідомлення про її проведення, що свідчить про відсутність правових наслідків позапланового невиїзного заходу податкового контролю; висновки Управління про наявність порушень у звітному 2016 році, який перевірявся, суперечать вимогам статей 49, 179 цього Кодексу та зроблені з порушенням процедури проведення перевірки; оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті поза межами строку, встановленого пунктом 86.8 статті 86 ПК України; твердження відповідача про заниження позивачем ПДФО та військового збору від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2016 рік є помилковими, адже анульована банком сума заборгованості по капіталізованим процентам не підпадає під ознаки додаткового блага платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, в розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а тому не підлягає оподаткуванню.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що поштове відправлення із копією наказу про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомленням про її проведення було вручено позивачу 31 жовтня 2018 року й остання не висловлювала бажання брати участь у ній, а тому дії контролюючого органу по проведенню позапланового заходу податкового контролю у період з 31 жовтня 2018 року по 06 листопада 2018 року вчинені у відповідності та з дотриманням вимог ПК України. По суті встановлених у ході перевірки порушень зазначив, що сума основного боргу у розмірі 923050,18 грн., анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, у зв`язку з чим визнав обґрунтованим збільшення ОСОБА_1 відповідних грошових зобов`язань по ПДФО та військовому збору, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції й прийнято нове, яким позов задоволено.
Свою позицію апеляційний суд по суті обґрунтував тим, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час і місце її проведення є гарантією його права на об`єктивну, повну і всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. Однак, в порушення вимог пункту 78.4 статті 78, пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 ПК України ОСОБА_1 до початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не отримала копії наказу та повідомлення про дату її початку та місце здійснення, була позбавлена можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до вчинення заходу податкового контролю та надання відповідних пояснень й документів, а тому прийняті за результатами такої перевірки податкові повідомлення-рішення визнав протиправними.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги посилається на помилковість позиції згаданого суду, адже копія наказу про призначення перевірки та повідомлення про її проведення були направлені позивачу рекомендованим листом та отримані останньою 31 жовтня 2018 року, тобто в перший день перевірки, чим, за висновком Управління, виконано необхідні заходи, передбачені пунктами 79.1, 79.2 статті 79 ПК України, щодо ознайомлення платника податків про дату і час здійснення заходу податкового контролю. По суті стверджує, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено обставини невключення позивачем до загального річного оподаткованого доходу 2016 року і недекларування нею суми доходу у вигляді додаткового блага, чим порушено підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними і не підлягають скасуванню.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, просила залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін як таке, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та прийняте із дотриманням процесуальних норм.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 жовтня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (кредитор) та громадянкою ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №014/0040/74/72310, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 170000,00 доларів США.
З метою зменшення фінансового навантаження на позивальника в умовах кризових явищ в економіці України 14 травня 2009 року та 06 травня 2010 року між сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору від 18 жовтня 2006 року №014/0040/74/72310, за якими останні досягли згоди про зміну умов погашення (реструктуризацію) кредиту.
Станом на 12 січня 2016 року заборгованість позивача за кредитом складала 2716364,68 грн., за відсотками - 760941,12 грн., пенею -1347739,11 грн.
12 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Райфайзен Банк Аваль" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року №014/0040/74/72310, відповідно якого у зв`язку із виконанням позичальником умов кредитора сторони домовились, що з 12 січня 2016 року боргові зобов`язання за кредитним договором припиняються внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати боргових зобов`язань (прощення боргу), а кредитний договір вважається розірваним.
Листом від 14 вересня 2017 року №4-2/876 Банк повідомив контролюючий орган про нарахування ОСОБА_1 доходу у вигляді анулювання (прощення) заборгованості за кредитом на суму 2716364,68 грн.
В подальшому на підставі наказу від 28 вересня 2018 року №2505 та повідомлення від цієї ж дати за №720 Управлінням у період з 31 жовтня 2018 року по 06 листопада 2018 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань правильності та повноти визначення доходу, нарахування і сплати ПДФО та військового збору за період 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13 листопада 2018 року №1534/16-31-13-05-11/2835510886, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог: підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, статей 176, 179 ПК України, а саме неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний 2016 рік; підпункту 163.1 статті 163, підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 та пункту 8 підрозділу І розділу ХХ Перехідних положень ПК України, в результаті чого занижено суму грошового зобов`язання з ПДФО за 2016 рік на 166149,03 грн.; підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, що призвело до заниження суми грошового зобов`язання по військовому збору за 2016 рік на 13845,75 грн.
Позиція контролюючого органу у акті перевірки обґрунтована тим, що анульована (прощена) кредитором сума боргу за його самостійним рішенням є додатковим благом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, тому включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків, з якого утримується та перераховується до бюджету ПДФО та військовий збір. Проте ОСОБА_1 не здійснено декларування та сплату відповідних податкових зобов`язань, які виникли за наслідками 2016 року.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оспорювані у цій справі податкові повідомлення-рішення.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Так, відповідно до статті 62 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.