ОКРЕМА ДУМКА
судді Ткача І. В.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23)
Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 залишила без задоволення касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21 - без змін.
Частково не погоджуюсь із викладеним у мотивувальній частині вказаної вище постанови. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.
Зокрема, у пунктах 122, 123 постанови від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.
"З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені.
Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини".
Разом з цим у пункті 146 зазначеної вище постанови Велика Палата Верховного Суду констатувала як відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, так і підстав для формулювання Великою Палатою Верховного Суду свого висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин з огляду на обставини справи.
Мотивувала зазначене тим, що питання розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у спірних правовідносинах, з огляду на принцип диспозитивності судового процесу та сформульовані в цій справі вимоги позову, Велика Палата Верховного Суду не досліджувала, будучи обмеженою підставами та предметом пред`явленого позову; від усталених критеріїв розмежування зазначених позовів у контексті фізичного/юридичного володіння річчю не відступала. Натомість Велика Палата Верховного Суду застосувала раніше сформульовані нею у справах № 923/466/17 та № 469/1044/17 правові висновки щодо відповідності задоволення вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу державної влади критеріям ефективності та належності способу захисту порушеного права, оскільки застосування цього способу приведе до дієвого відновлення порушеного права держави на земельну ділянку, на якій розташовані пам`ятки археології (пункт 145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
Щодо забезпечення однакового застосування норм права
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов.
Натомість, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, для захисту права власності за подібних обставин має застосовуватися віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16.08.2023 прийняла справу № 927/1206/21 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
Прийнявши цю справу до розгляду, Велика Палата Верховного Суду констатувала подібність правовідносин у справі № 927/1206/21 та у справах від 05.10.2022 № 557/303/21, від 17.05.2023 № 748/1335/20.
Однак у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність є належним способом захисту у такій категорії справ.
При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.
Висновок про неподібність правовідносин у справі № 927/1206/21 та у справах від 05.10.2022 № 557/303/21, від 17.05.2023 № 748/1335/20 відсутній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі № 927/1206/21 та у справах від 05.10.2022 № 557/303/21, від 17.05.2023 № 748/1335/20 належними та ефективними є різні способи захисту, при цьому Велика Палата Верховного Суду не виснувала щодо неподібності цих справ.
Велика Палата Верховного Суду приймає до розгляду справи на чітко визначених законом підставах. Такі підстави передбачені частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України.
Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Натомість висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту у справі № 927/1206/21, за відсутності висновку про відступ від викладених у справах № 557/303/21 та № 748/1335/20 висновків щодо належного та ефективного способу захисту або висновку про неподібність правовідносин у справах № 557/303/21 та № 748/1335/20 до справи № 927/1206/21, призводить до фактичного існування різних підходів щодо визначення належного та ефективного способу захисту у такій категорії спорів, створює правову невизначеність.
Щодо належного та ефективного способу захисту
Виходячи з подібності правовідносин у справах № 557/303/21 та № 748/1335/20 до справи № 927/1206/21, констатованої в ухвалі від 16.08.2023 у справі № 927/1206/21, Велика Палата Верховного Суду повинна була вирішити питання про належний та ефективний спосіб захисту у такій категорії спорів.