ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 570/3319/22
провадження № 61-11353св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи:ОСОБА_1, Орган опіки та піклування Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк" на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С. та додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В., у справі за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк" до ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_1, Орган опіки та піклування Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року Акціонерне товариство "Альфа-Банк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, який діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_1, Орган опіки та піклування Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування майном.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 26 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 1701/0808/98-029, відповідно до умов якого, банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № 1701/0808/98-029-Z-1, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником ВАТ "Сведбанк", та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договором, відповідно до умов якого права вимоги за кредитним договором були відступлені на користь ПАТ "Дельта Банк", яке в свою чергу відступило право вимоги на підставі договору від 15 червня 2012 року - АТ "Альфа-Банк", яке змінило назву на АТ "Сенс Банк".
Оскільки позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, АТ "Сенс Банк" на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 12.3.1 договору іпотеки звернув стягнення на спірне домоволодіння. Таким чином позивач є власником спірного житлового будинку.
Позивач зазначав, що він звертався до відповідачів з вимогою звільнити спірне домоволодіння, однак відповідачі продовжують користуватися житловим приміщенням та відмовляються добровільно виселятися. Вказував, що такі дії відповідачів створюють перешкоди позивачу у здійсненні ним свого права на вільне користування та розпорядження свого майна.
Також позивач зазначав, що предметом цієї справи є не виселення з предмета іпотеки, а позов власника про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, які незаконно проживають в будинку, який є власністю позивача без жодної правової підстави.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 27 березня 2023 року Рівненський районний суд Рівненської області позов АТ "Сенс Банк" задовольнив.
Визнав ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування спірним житловим будинком.
Стягнув із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь АТ "Сенс Банк" по 1 240,50 грн судових витрат зі сплати судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі, втративши право власності на спірний будинок внаслідок звернення стягнення на іпотечне майно, втратили і право користування ним, у зв`язку з чим за вимогою іпотекодержателя - АТ "Сенс Банк" підлягають визнанню такими, що втратили право користування житловим приміщенням. При цьому суд врахував, що неповнолітня ОСОБА_2, 2012 року народження, зареєстрована в спірному помешканні після укладення договору іпотеки та без згоди іпотекодержателя, а також з порушенням пункту 6.1.9 договору іпотеки. Крім того, суд врахував, що іпотечний будинок не є єдиним житлом відповідачів, оскільки ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира у м. Рівному.
Постановою від 11 липня 2023 року Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 27 березня 2023 року скасував.
У задоволенні позову АТ "Сенс Банк" відмовив.
Стягнув з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 721,50 грн.
Додатковою постановою від 01 серпня 2023 року Рівненський апеляційний суд заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Якобчука П. О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив.
Стягнув з АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 600,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що переданий в іпотеку житловий будинок був придбаний ОСОБА_4 не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а тому врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15 (провадження № 14-93цс19), суд вважав, що позовні вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не підлягають задоволенню, оскільки їх виселення зі спірного житла без надання іншого постійного жилого приміщення суперечить вимогам статті 109 ЖК України, статті 40 Закону України "Про іпотеку".
Стягуючи витрати на правову допомогу, апеляційний суд керувався тим, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу подана у строки, встановлені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, заявлений розмір витрат на правничу допомогу підтверджений належними і достовірними доказами, розмір витрат є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
28 липня 2023 року АТ "Сенс Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, суд застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 361/4481/19, від 06 лютого 2019 року в справі № 570/3689/16, від 27 січня 2021 року в справі № 754/14503/16, від 09 червня 2021 року в справі № 347/1073/19, від 23 червня 2021 року в справі № 279/2993/19;
- Верховного Суду України в справах № 6-10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не врахував те, що відповідачі, втративши право власності спірним майном, відповідно до статті 317 ЦК України втратила і право користування ним. Суд не врахував те, що спірний будинок не є єдиним місцем проживання відповідачів, оскільки вони мають на праві власності інше житло.
Також звертає увагу на те, що суд не врахував те, що місце проживання малолітньої дитини було зареєстровано у спірному житловому будинку після укладення договору іпотеки та без згоди іпотекодержателя, а тому вимоги про визнання малолітньої особи такою, що втратила право користування спірним майном, а також визнання інших відповідачів такими, що зареєстровані без згоди банку є законними та обґрунтованими.
Дії відповідачів, які за відсутності правових підстав проживають у спірному житловому приміщенні, створюють перешкоди позивачу у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.
Також АТ "Сенс Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Підставою касаційного оскарження заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 квітня 2021 року в справі № 748/41/20, від 17 вересня 2019 в справі № 810/3806/19, від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.
Вказує на те, що суд не врахував, що заявлені витрати є неспівмірними з розміром позовних вимог та складністю справи, а також не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відзив на касаційні скарги не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Сенс Банк" на постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у цій справі,витребувано цивільну справу з Рівненського районного суду Рівненської області.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Сенс Банк" на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у цій справі.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у жовтні 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1701/0808/98-029, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (а. с. 7-11).
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором № 1701/0808/98-029 між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 26 серпня 2008 року укладено іпотечний договір № 1701/0808/98-029-Z-1, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 04 лютого 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-266 (а. с. 30-32, 109 зв.).
У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 26 серпня 2008 року № 1701/0808/98-029 АТ "Альфа-Банк" звернув стягнення на спірне домоволодіння іпотекодавця на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 12.3.1 іпотечного договору шляхом звернення з відповідною заявою до державного реєстратора (а. с. 108-111).
Згідно з довідкою, виданою Шпанівською сільською радою Рівненського району Рівненської області, у спірному житловому будинку, зареєстровані: ОСОБА_2, 2012 року народження; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4
30 листопада 2021 року АТ "Альфа-Банк" направив відповідачам вимогу про добровільне виселення (а. с. 35).
Встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (186/1000) належить квартира АДРЕСА_2 (а. с. 124 зв.).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2023 року
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Предметом заявленого позову банком є визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком, який був переданий в іпотеку та на який позивач звернув стягнення в позасудовому порядку на підставі Закону України № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) та застереження, яке міститься в іпотечному договорі.
Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV (тут і далі - у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 3 Закону № 898-IV визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У частині третій статті 33 Закону № 898-IV визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки:
- судовий (на підставі рішення суду);
- позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV).
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону № 898-IV).
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону № 898-IV).
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Маккенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року, пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.