ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 201/2403/23
провадження № 61-17735св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення без надання іншого жилого приміщення
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Соколенко Тамари Олександрівни на рішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненим право користування ОСОБА_2 житлом, а саме - квартирою АДРЕСА_1 ; усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження жилим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення та зняття її з зареєстрованого місця проживання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником квартири за вказаною адресою. 19 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2022 року розірвано. Під час шлюбу у них народилася донька, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2015 року сім`я ОСОБА_4 під час перебування в шлюбі проживала в належній позивачу квартирі.
Восени 2021 року, коли між подружжям стали виникати непорозуміння, позивач виїхав зі своєї квартири, а відповідачка разом з донькою залишилися там проживати.
У добровільному порядку відповідачка відмовляється звільнити квартиру та перешкоджає позивачу в користуванні його власністю, не сплачує комунальних послуг. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 18 липня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідачка правомірно набула право користування спірним житлом, оскільки проживала у квартирі за згодою позивача як член його сім`ї. Відповідачка проживає у спірній квартирі тривалий час (з 2015 року), іншого житла не має, у спірній квартирі також зареєстрована їх малолітня донька. Квартира має дві житлові кімнати, її загальна площа становить 54,1 кв. м, що свідчить про можливість проживання у ній кількох осіб різної статі. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що у спірному випадку право позивача на майно не може бути захищене шляхом виселення ОСОБА_2, яка внаслідок цього стане безхатченком, що покладе на неї надмірний тягар та порушуватиме її право на повагу до житла, яке є постійним місцем проживання, та буде несправедливим з урахуванням усіх обставин справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Соколенко Т. О., залишив без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соколенко Т. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 рокуй ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16 та постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 128/2294/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про те, що в спірному випадку право позивача на майно не може бути захищене шляхом виселення ОСОБА_2, що буде для неї надмірним тягарем та порушуватиме її право на повагу до житла, яке є постійним місцем проживання. Суди не врахували того, що відповідачка не проживає в спірній квартирі, оскільки разом з дочкою переїхала проживати до своєї матері.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
03 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 19 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2022 року розірвано.
Під час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована з 26 квітня 2021 року у квартирі АДРЕСА_1 . Також у спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_2 з 26 квітня 2021 року.
З 18 грудня 2019 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомо, що станом на 12 червня 2023 року немає відомостей щодо належних ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна.
Згідно з актом звіряння від 31 січня 2023 року № 23-030/522000722314 ОСОБА_1 має заборгованість за спожиті послуги електричної енергії, яка на 31 січня 2023 року становить 480,48 грн.
З довідки Комунального підприємства "Дніпроводоканал" за особистим рахунком № НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) відомо, що станом на 21 лютого 2023 року є заборгованість за водопостачання та водовідведення в певному розмірі (657,42 грн).
До матеріалів справи долучено технічний паспорт квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої та частиною четвертою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.