ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/45756/21-ц
провадження № 61-2184св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маркіної Катерини Олександрівни на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, постановлену у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2021 року Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 14 березня 2018 року у розмірі 78 495,61 грн, посилаючись на те, що відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, однак не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за його користування, у зв`язку з чим станом на 15 березня 2021 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 78 495,61 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року, ухваленим у складі судді Волкової С. Я., позов АТ "Універсал Банк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 14 березня 2018 року у розмірі 78 495,61 грн та судовий збір у сумі 2 270,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, 05 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маркіна К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просила визнати причини пропущення строку на подання апеляційної скарги поважними, поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маркіної К. О. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року у цій справі.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і не може бути поновленим.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, подавав до суду письмові пояснення, 07 лютого 2022 року ознайомився з матеріалами справи. Порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, представник відповідача не довела, що такий строк був пропущений внаслідок виникнення обставин непереборної сили, і що можливість подати апеляційну скаргу у ОСОБА_1 виникла лише 05 січня 2024 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маркіна К. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справунаправити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що з повним текстом рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року ОСОБА_1 ознайомився 07 лютого 2022 року, строк на апеляційне оскарження повинен був сплинути 09 березня 2022 року, однак 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан на всій території України, тобто строк на апеляційне оскарження сплинув вже після початку військової агресії російської федерації проти України.
07 квітня 2022 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану та з метою забезпечення оборони держави, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 14 квітня 2022 року № 1138. Надалі ОСОБА_1 вирушив на захист територіальної цілісності України та виконував бойові завдання, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 02 листопада 2023 року. Наразі ОСОБА_1 досі проходить військову службу, однак тільки зараз він знайшов можливість звернутися до адвоката. Перебуваючи на фронті, він об`єктивно не міг звернутися до суду з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року. Саме ці обставини непереборно перешкоджали йому подати апеляційну скаргу протягом усього періоду часу до 05 січня 2024 року.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував обставин, пов`язаних з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, тривалого перебування ОСОБА_1 на військовій службі, що перешкоджало йому подати апеляційну скаргу з незалежних від нього причин та обставин непереборної сили, враховуючи, що пропуск строку на оскарження до оголошення воєнного стану не сплинув, дійшов помилкового висновку про те, що заявник не довів, що строк на апеляційне оскарження судового рішення був пропущений внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (Volovikv. Ukraine, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (Golder v. the United Kingdom, § 38; Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], § 230). Теж саме застосовується у справах щодо критеріїв прийнятності заяви, що за своїм характером регулюються державою, яка користується певною свободою розсуду у цьому питанні (Luordo v. Italy (Луордо проти Італії), § 85). Однак застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1, якщо не переслідує "законну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (Ashingdane v. the United Kingdom (Ашинґдейн проти Сполученого Королівства), § 57; Fayed v. the United Kingdom (Файєд проти Сполученого Королівства), § 65; Markovic and Others v. Italy (Марковіч та інші проти Італії) [ВП], § 99). Право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності (Stubbings and Others v. the United Kingdom (Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства), §§ 51-52), забезпечення судових витрат (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom (Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства), §§ 62-67) або вимоги щодо представництва (R.P. and Others v. the United Kingdom (R.P та інші проти Сполученого Королівства), §§ 63-67).