ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 756/11062/20
провадження № 61-15409св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Максименко Людмила Сергіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що між ним (фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, далі ФОП ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2 укладено договір від 13 грудня 2019 року № 53 з виготовлення та монтажу дверних блоків, модель на чотири фільонки, під калівку з четвертиною, матеріал - масив ясень, згідно зі специфікацією.
Згідно розділу 4 Договору вартість виготовлення складає 91 582 грн.
На виконання умов договору щодо здійснення передоплати (авансу) в сумі 50 %, доплати 20 % (протягом двох робочих днів після виготовлення) та остаточного розрахунку (після монтажу виробу) ОСОБА_2 передала виконавцеві 13 грудня 2019 року аванс у сумі 46 078 грн та 10 січня 2020 року - аванс у сумі 19 133 грн.
Він як виконавець належним чином виконав свої зобов`язання за вищезазначеним договором, виготовив, доставив та здійснив монтаж дверних блоків.
03 лютого 2020 року він склав акт прийому-передачі виконаних робіт та направив його на адресу замовника засобами поштового зв`язку.
Після монтажу виробів замовник остаточний розрахунок не здійснила, на його звернення жодним чином не реагувала.
23 квітня 2020 року та 25 травня 2020 року він направив на адресу ОСОБА_2 рекомендованим листом претензію про сплату заборгованості за виконані роботи.
Відповідачка указану претензію отримала, однак залишила її без реагування.
Оскільки відповідачка не виконала свої зобов`язання у визначений в договорі строк, з неї, крім залишку заборгованості, підлягають стягненню 3 % річних від суми заборгованості та інфляційні втрати.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 26 371 грн заборгованості, 3 % річних від суми заборгованості у розмірі 449 грн та індекс інфляції у розмірі 315,88 грн.
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про розірвання договорів, повернення коштів, стягнення пені.
Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що 13 грудня 2019 року між нею та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 53 з виготовлення та монтажу дверних блоків модель на чотири фільонки, під калівку з четвертиною, матеріал масив ясень, згідно специфікації.
Відповідно до умов договору вона сплатила відповідачу 46 078 грн та 19 133 грн.
У період з 31 січня 2020 року до 01 лютого 2020 року виконавець виконав роботи із часткового встановлення дверей з коробками на тимчасові кріплення (без жорсткої фіксації), без встановлення лиштв та без монтажу фурнітури.
На наступний день після встановлення дверей з коробками вона повідомила виконавця про наявність істотних недоліків у виготовлених виробах та неможливість їх використання за призначенням. Виконавець демонтував одні двері зі склом для виправлення недоліків шляхом здійснення фарбування.
Жодних актів приймання-передачі ОСОБА_2 не підписувала.
27 квітня 2020 року ФОП ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність.
30 травня 2020 року вона отримала претензію від 22 квітня 2020 року про сплату заборгованості за виконані роботи за договором у сумі 26 371 грн.
18 червня 2020 року її представник надіслав на адресу ОСОБА_1 претензію з вимогою повернення сплаченої суми коштів, як попередньої оплати за виконання договірних зобов`язань, однак, відповідь на вказану претензію не надав.
На підставі договору про виконання робіт від 07 серпня 2020 року № 2/07-08-2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, здійснено демонтаж частково встановлених ОСОБА_1 дверних блоків. Вартість робіт з демонтажу склала 1 000 грн.
Пункт 6.4. договору від 13 грудня 2019 року № 53 з виготовлення та монтажу дверних блоків містить умову, згідно з якою у разі необґрунтованої відмови замовника від замовлення загальна сума замовлення повертається після реалізації виконавцем виготовленої продукції за виплатою 25 % від загальної суми договору. Незважаючи на це ОСОБА_1 не вчинив передбачених договором дій з повернення коштів, не зважаючи на те, що він був повідомлений про відмову ОСОБА_2 від їх прийняття ще 02 лютого 2020 року та прийняте рішення про демонтаж шляхом направлення повідомлення, яке ОСОБА_1 отримано 12 серпня 2020 року.
Крім того, між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 16 грудня 2019 року укладено договір № 55 на виготовлення та монтаж дерев`яних конструкцій (сходини, площадки, щаблі та ін.). Відповідно до договору вартість робіт складає 395 560 грн, виконавець зобов`язується виготовити столярні вироби протягом 120 календарних днів з моменту передплати.
17 грудня 2019 року вона сплатила виконавцю аванс у розмірі 198 645 грн. Однак на момент звернення до суду із зустрічним позовом виконавець сходи не виготовив та не встановив.
Надіслана на всі відомі адреси ОСОБА_1 претензія про розірвання договору № 55 та повернення сплачених коштів у розмірі 198 645 грн, як попередньої оплати за виконання договірних зобов`язань, не була ним отримана, відповідь на її претензію не надано.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд:
- розірвати договір від 13 грудня 2019 року № 53, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 ;
- розірвати договір від 16 грудня 2019 року № 55, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 65 211 грн - суму попередньої оплати за договором від 13 грудня 2019 року № 53, 23 444,99 грн - пені за неналежне виконання договірних зобов`язань за договором від 13 грудня 2019 року № 53;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000 грн у рахунок відшкодування збитків, пов`язаних з демонтажем дверей;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 198 645 грн - попередню оплату за договором від 16 грудня 2019 року № 55, 68 827,44 грн - пені за неналежне виконання договірних зобов`язань за договором від 16 грудня 2019 року № 55.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :
65 211,00 грн - суму попередньої оплати за договором від 13 грудня 2019 року № 53;
23 444,99 грн - пеню за неналежне виконання договірних зобов`язань за договором від 13 грудня 2019 року № 53;
1 000,00 грн - відшкодування збитків пов`язаних з демонтажем дверей;
198 645,00 грн - суму попередньої оплати за договором від 16 грудня 2019 року № 55;
68 827,44 грн - пеню за неналежне виконання договірних зобов`язань за договором від 16 грудня 2019 року № 55. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_1 надіслав замовнику акт прийому-передачі та акт звірки взаємних розрахунків вже після того, як ОСОБА_2 відмовилася від договору, при цьому, доказів виконання робіт та передачі їх замовнику в передбачені договором строки, матеріали справи не містять. Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що виконавцем не виконано взяті на себе зобов`язання щодо виготовлення та установлення дверних блоків відповідно до умов договору.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в частині розірвання договору від 13 грудня 2019 року № 53, стягнення сплаченої суми попередньої оплати, пені за неналежне виконання договірних зобов`язань, витрат за демонтаж неякісних дверей відмовлено.
Залишено без розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 в частині розірвання договору від 16 грудня 2019 року № 55, стягнення сплаченої суми попередньої оплати у розмірі 198 645,00 грн, пені за неналежне виконання договірних зобов`язань у розмірі 68 827,44 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження неналежного виконання ОСОБА_1 договору № 53 від 13 грудня 2019 року.
Відмова ОСОБА_2 від подальшого виконання договору та прийняття встановлених ОСОБА_1 дверних блоків ґрунтувалась на умовах, що не були визначені договором, а тому була безпідставною, що за своєю суттю виключає можливість задоволення зустрічного позову в частині неналежного на її думку виконання ОСОБА_1 договору № 53 від 13 грудня 2019 року.
За змістом пункту 6.4. зазначеного договору замовник має право в будь-який час та з будь-яких підстав відмовитися від замовлення, що тягне за собою обов`язок виконавця повернути замовнику 75 % суми замовлення. Такий обов`язок у виконавця виникає виключно після реалізації замовлення, від якого відмовилась замовник.
Отже, відповідно до умов укладеного між сторонами договору та вимог статті 853 ЦК України для реалізації права, визначеного пунктом 6.4 щодо повернення коштів, ОСОБА_2 зобов`язана була дотримуватись вимог зазначеної статті закону, оглянути виготовлену продукції до її встановлення, забезпечивши виконавцю можливість її реалізації іншій особі, шляхом збереження її товарного вигляду, а відтак і можливість повернення їй коштів після такої реалізації.
Маючи претензії до виготовлених ОСОБА_1 дверних блоків, ОСОБА_2 не заявила йому про це, допустила позивача до подальшого встановлення виготовленої продукції на місце монтажу.
Здійснивши монтаж дверних блоків виконавець втратив можливість їх реалізації іншій особі відповідно до пункту 6.4 договору.
Зазначене унеможливлює повернення ОСОБА_2 сплачених коштів.
Відмова ОСОБА_2 від замовлення відповідно до пункту 6.4 договору № 53 від 13 грудня 2019 року унеможливлює право ОСОБА_1 вимагати від неї як замовника подальше виконання умов договору та здійснення остаточної доплати згідно з пунктом 3.1.3 цього договору.
Заявлені ОСОБА_2 вимоги в частині, що ґрунтуються на виконанні сторонами вимог договору № 55 від 16 грудня 2019 року, за своєю суттю не є зустрічними по відношенню до вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 коштів за невиконання умов договору № 53 від 13 грудня 2019 року.
Вказані вимоги не виникають з одних правовідносин, оскільки ґрунтуються на різних договорах. Крім того, задоволення зустрічного позову в частині договору № 55 від 16 грудня 2019 року не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Встановивши, що зустрічна позовна заява в зазначеній частині подана з порушенням вимог частини другої статті 193 ЦПК України, суд першої інстанції повинен був повернути таку заяву заявнику.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
26 жовтня 2023 року через засоби поштового зв`язку адвокат Максименко Л. С., яка діє в інтересах ОСОБА_2, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі № 720/1171/21, від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції містить детальне зазначення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 . Натомість зміст доводів ОСОБА_2 обмежений посиланням апеляційного суду на аналогічні обставини зустрічної позовної заяви. Суд апеляційної інстанції не врахував подані ОСОБА_2 відзив на первісну позовну заяву, відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву та відповідь на відзив на первісну позовну заяву, доводи яких враховані під час розгляду справи судом першої інстанції, доводів ОСОБА_2, викладених у вказаних документах, до уваги не прийняв, допустив однобічність у оцінці доказів, не перевірив усіх обставин, на які посилалася ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд апеляційної інстанції не вказав, на підставі яких саме належних та допустимих доказів, наявних у матеріалах справи, встановлено обставини щодо складення акта прийому-передачі виконаних робіт 03 лютого 2020 року та його направлення на адресу замовника засобами поштового зв`язку.
Висновок суду про те, що сторони не погодили будь-які зразки матеріалів є необґрунтованими, спростовуються як змістом укладеного договору, так і доводами ОСОБА_1, а висновки про виникнення обов`язку у виконавця повернути частину коштів замовнику виключно після реалізації замовлення, від якого відмовилась заявник, третім особам не забезпечує ефективного захисту порушеного права ОСОБА_2 .
Висновки суду апеляційної інстанції про залишення зустрічного позову ОСОБА_2 в частині розірвання договору від 16 грудня 2019 року № 55 з огляду на порушення вимог частини другої статті 193 ЦПК України є безпідставними, оскільки заявлені ОСОБА_2 вимоги є однорідними, виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав, пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частин першої та шостої статті 653 ЦК України та частини четвертої статті 882 ЦК України.
Під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів підряду, до предмета дослідження, серед іншого, входить встановлення обставин щодо характеру, обсягу, якості робіт, що є предметом договору, строків їх виконання та порядок їх прийняття, аналіз доказів, поданих на підтвердження виконання та передання цих робіт.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2023 року, представник ОСОБА_1 адвокат Шоломіцький І. В. заперечує проти доводів представника ОСОБА_2 адвоката Максименко Л. С., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив мотивовано тим, що постанови Верховного Суду, на які посилається представник ОСОБА_2 у касаційній скарзі, прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними зі справою, яка переглядається у касаційному порядку.
Посилаючись на наявність недоліків виконаної ОСОБА_1 роботи, ОСОБА_2 порушувала питання про проведення відповідної експертизи.
ОСОБА_1 не отримував від ОСОБА_2 претензію про відмову від договору.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 грудня 2019 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір № 53 щодо виготовлення та монтажу дверних блоків модель на чотири фільонки, під калівку з четвертиною, матеріал -масив ясень, згідно специфікації (а. с. 11).
Відповідно до пункту 1.2 договору сторони встановили, що специфікація складена з урахуванням побажань замовника та погоджена з виконавцем.
Відповідно до пункту 2.2 договору виконавець гарантує належну якість виготовленого ним товару протягом гарантійного строку 24 місяці, з моменту виготовлення.
Розділом 3 договору встановлено умови оплати виконаних робіт. Згідно з пунктом 3.1.1 - аванс у сумі 50 % передплати; згідно з пунктом 3.1.2 - доплата в сумі 20 % протягом двох робочих днів після виготовлення дверних блоків; згідно з пунктом 3.1.3 остаточний розрахунок здійснюється після монтажу дверних блоків.
Відповідно до розділу 4 договору вартість замовлення складає 91 582 грн.
На виконання договору від 13 грудня 2019 року № 53 ОСОБА_2 13 грудня 2019 року передала виконавцеві аванс у сумі 46 078 грн, а 20 січня 2020 року - аванс у сумі 19 133 грн (а. с. 161).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що виконавець зобов`язаний виготовити столярні вироби протягом 40 календарних днів з моменту передплати.
Згідно з пунктом 7.3 договору вироби виготовляються з дерева вищого сорту без сучків і смоли вищої якості.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що в разі необґрунтованої відмови замовника від замовлення загальна сума замовлення повертається після реалізації виконавцем виготовленої продукції за вирахуванням 25 % від загальної суми договору.
У період з 31 січня 2020 року до 01 лютого 2020 року виконавцем проведено роботи із встановлення дверей з коробками на тимчасові кріплення (без жорсткої фіксації), без встановлення лиштв та без монтажу фурнітури.
Акт прийому-передачі виконаних робіт було складено 03 лютого 2020 року та направлено на адресу замовника засобами поштового зв`язку.
Комунікація між сторонами щодо виконання робіт за договором № 53 здійснювалась за допомогою листування у мобільному застосунку "Viber".
Так, на наступний день після встановлення дверей з коробками замовник повідомив виконавця в телефонному режимі про наявність істотних недоліків у виготовлених виробах та неможливість їх використання за призначенням.
23 квітня 2020 року та 25 травня 2020 року на адресу ОСОБА_2 ОСОБА_1 направив рекомендованим листом претензію про сплату заборгованості за виконані роботи, які замовник ОСОБА_2 отримала.
18 червня 2020 року представник ОСОБА_2 адвокат Нікітін О. С. направив ОСОБА_1 претензію про повернення сплачених коштів у розмірі 76 711 грн. Відомості про отримання ОСОБА_1 указаної претензії у матеріалах справи відсутні.
10 серпня 2020 року на адреси ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення про проведення демонтажних робіт щодо неякісних дверних блоків, виготовлених ФОП ОСОБА_1, та запропоновано йому прибути та забезпечити самостійний їх демонтаж, підписання акта про повернення неякісного товару, поставленого відповідно до договору від 13 грудня 2019 року № 53 і вивезення їх з території домоволодіння ОСОБА_2 та використати на власний розсуд. У листі - повідомленні містилося попередження, що в разі неприбуття за вказаною адресою дверні блоки будуть демонтовані замовником із залученням сторонньої організації та покладанням обов`язку на ОСОБА_1 про відшкодування витрат за демонтажні роботи.
07 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір 2/07-08-2020 про виконання робіт, а саме - щодо демонтажу дверей та дверних блоків.
На виконання цього договору 17 серпня 2020 року здійснено демонтаж частково встановлених ОСОБА_1 дверних блоків, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 17 серпня 2020 року, актом виконання сторонами зобов`язань за договором від 07 серпня 2020 року
№ 2/07-08-2020. За виконання робіт з демонтажу дверей ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_3 1 000 грн (а. с., 207, 218).
Позиція Верховного Суду
Правове регулювання спірних відносин
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 стосується її незгоди з відмовою у задоволенні її зустрічного позову, колегія суддів постанову суду апеляційної інстанції у іншій частині не переглядає.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).