П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 496/1059/18
Провадження № 14-209цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідачаМартєва С. Ю.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - Товариство)
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.11.2018 (суддя Пендюра Л. О.)
та постанову Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 (головуючий Сєвєрова Є. С., судді Ващенко Л. Г., Вадовська Л. М.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 та Товариства
про визнання недійсним договору іпотеки та вилучення реєстраційних записів щодо нерухомого майна
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 22.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до Товариства та ОСОБА_2, у якому просив визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № 1-2716 від 30.06.2006, укладений між ОСОБА_2 і обласною дирекцією "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Договір), а також вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр) такі записи (далі - Записи):
"Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки
Номер запису про іпотеку: 21564669 (спеціальний розділ)
Дата, час державної реєстрації: 04.07.2006 18:44:17
Державний реєстратор: приватний нотаріус Юдін Максим Анатолійович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ
Підстава виникнення іпотеки: Повідомленні про реєстрацію іпотеки, серія та номер: 15-28/20-421, видавник: Привокзальне відділення ООФ АППБ" Аваль"
Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36315001 від 26.07.2017 11:33:25, приватний нотаріус Юдін Максим Анатолійович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ
Відомості про суб`єктів: Іпотекодавець: ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_3.
Іпотекодержатель: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ", код ЄДРПОУ: 38750239, країна реєстрації: Україна
Відомості про реєстрацію до 01.01.2013 р.: Державний реєстр іпотек, реєстраційний номер іпотеки: 3414968, 04.07.2006 18:44:17, реєстратор: Одеський міський нотаріальний округ
ВІДОМОСТІ З ЄДИНОГО РЕЄСТРУ ЗАБОРОН ВІДЧУЖЕННЯ ОБ`ЄКТІВ НЕРУХОМОГО МАЙНА
Тип обтяження: заборона на нерухоме майно
Реєстраційний номер обтяження: 3400567
Зареєстровано: 30.06.2006 15:44:12 за № 3400567 реєстратором: Біляївська районна державна нотаріальна контора, 67600 Одеська обл., Біляївський р., м. Білявка, вул. Костіна, 19, (04852) 2-50-42
Підстава обтяження: Договір іпотеки, 1-2716, 30.06.2006, Біляївська ДНК Одеської області
Об`єкт обтяження: земельна ділянка, адреса: АДРЕСА_1
Власник: ОСОБА_2, Код: НОМЕР_1, АДРЕСА_3
Заявник: Біляївська ДНК Одеської області".
1.2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 5121084200:04:001:0368 (далі - Земельна ділянка) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - Рада) Біляївського району Одеської області, що підтверджується державними актами від 25.07.1995 серії ІІ-ОД № 078440 та від 10.08.2007 серії ЯЕ № 661753.
Однак 24.10.2002 на підставі рішення Ради від 11.10.2002 № 95/5-ХХІУ (далі - Рішення № 95/5-ХХІУ) ОСОБА_2 також було видано державний акт серії Р1 № 452433 (далі - Акт Р1 № 452433) на право власності на Земельну ділянку.
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25.04.2008 у справі № 2-65/2008 (далі - Судове рішення) скасовано Рішення № 95/5-ХХІУ у частині надання ОСОБА_2 у власність Земельної ділянки та визнано недійсним Акт Р1 № 452433. Під час розгляду цієї справи суд установив, що Земельна ділянка є предметом Договору, у зв`язку із чим з 2007 року знаходиться під забороною / арештом.
Після ухвалення Судового рішення ОСОБА_1 був упевнений у відновленні свого порушеного права власності на Земельну ділянку, однак у подальшому дізнався, що Договір не припинено, а іпотекодержателем за ним стало Товариство, якому дирекція "Райффайзен Банк Аваль" відступила право вимоги за цим правочином.
ОСОБА_1 вважає, що Договір слід визнати недійсним, оскільки ОСОБА_2 на момент його укладення не мав прав власника на розпорядження Земельною ділянкою, а Записи необхідно вилучити з Реєстру, адже вони порушують право власності позивача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.11.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14.01.2020, позов задоволено, визнано недійсним Договір та вилучено з Реєстру запис щодо об`єкта нерухомого майна - Земельної ділянки, реєстраційний номер обтяження 3400567, зареєстрований Біляївською районною державною нотаріальною конторою на підставі Договору, Біляївська ДНК Одеської області, власник: ОСОБА_2 код:
НОМЕР_1, АДРЕСА_3. 2.2 . Рішення судів мотивовані тим, що ОСОБА_1 обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки Договір безпосередньо стосується його прав та охоронюваних законом інтересів, адже за цим правочином в іпотеку було передано майно, яке є власністю позивача.
Суди зауважили, що Судовим рішенням, яке не оскаржувалося і набрало законної сили 05.05.2008, скасовано Рішення № 95/5-ХХІУ у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність Земельної ділянки, а також визнано недійсним Акт Р1 № 452433. При цьому іпотекодержатель за Договором - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого у цьому зобов`язані є Товариство, був обізнаний про ухвалення Судового рішення, але не здійснив жодних дій, спрямованих на захист своїх майнових прав, а також не скористався закріпленим у розділі 3 Договору правом замінити предмет іпотеки.
Суд першої інстанції розцінив бездіяльність первісного іпотекодержателя як свідому, оскільки вважав, що наявність Судового рішення унеможливлює задоволення його майнових вимог у будь-який спосіб. Також суд першої інстанції відхилив доводи Товариства про те, що всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню, оскільки ОСОБА_1 ніколи не був стороною Договору, укладення якого для нього не створило жодних зобов`язань.
Беручи до уваги викладене, суди дійшли висновку про необхідність визнання Договору недійсним, оскільки в момент його укладення ОСОБА_2 не був власником Земельної ділянки, адже набув право власності на підставі правовстановлюючих документів, які суд визнав недійсними. Предмет іпотеки за Договором на момент його укладення належав на праві власності ОСОБА_1, і це його право виникло на законних підставах з 25.07.1995 та було зареєстроване у встановленому порядку.
Ураховуючи, що при нотаріальному посвідченні Договору нотаріус вніс записи до реєстрів заборони та іпотек, суди дійшли висновку про те, що при визнанні недійсним цього правочину його сторони повинні повернутись у стан, який існував до його укладання, а тому вказані записи підлягають вилученню.
Суд першої інстанції залишив без задоволення заяву Товариства про сплив строку позовної давності за вимогами ОСОБА_1, оскільки позивач є законним власником Земельної ділянки з 25.07.1995 і з того часу безперешкодно володіє цим майном, а його право власності ніким не оспорювалося. На думку суду першої інстанції, порушення прав позивача як власника Земельної ділянки є триваючим, а тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції підтримав наведені вище мотиви суду першої інстанції, а також з посиланням на статті 319 та 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначив, що з часу укладання Договору ОСОБА_1 створюються перешкоди в здійсненні його права власності, оскільки Договір та відповідні обтяження майна перешкоджають йому в повному обсязі здійснювати повноваження власника. Ці порушення є триваючими, а позов про їх усунення є негаторним.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 21.02.2020 Товариство звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.11.2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 14.01.2020 і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі
4.1. Суди не врахували, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, оскільки із Судового рішення, яке ухвалено 25.04.2008 та набрало законної сили 05.05.2008, слідує, що в 2007 році він дізнався про накладення на Земельну ділянку заборони / арешту у зв`язку з укладенням Договору. Таким чином, позивач дізнався про порушення свого права щонайменше з 2008 року, а перебіг позовної давності розпочався 25.04.2008. Однак ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом лише 22.03.2018 після спливу позовної давності, що за змістом частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
При цьому посилання суду першої інстанції на те, що після ухвалення Судового рішення позивач був упевнений у відновленні свого порушеного права власності на Земельну ділянку, ґрунтуються на припущеннях, що протирічить частині п`ятій статті 81 Цивільного процесуального кодексуУкраїни (далі - ЦПК України).
4.2. Суди порушили норми процесуального права та дійшли неправильного висновку про те, що порушення прав ОСОБА_1 є триваючим, оскільки не врахували, що за висновками, викладеними у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова № 9), реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
На думку Товариства, ОСОБА_1 також неправомірно просив вилучити Записи з Реєстру, оскільки він мав обрати інший спосіб захисту своїх прав від стверджуваних порушень.
4.3. Суди порушили норму частини четвертої статті 263 ЦПК України, за змістом якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд першої інстанції не врахував, зокрема, що відповідно до пункту 28 Постанови № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 621 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Також суд першої інстанції, визнаючи недійсним Договір, не врахував пункту 13 Постанови № 9, у якому вказано, зокрема, що у зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано недійсним лише з підстав, установлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, у тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Окрім цього, суд першої інстанції не врахував пункту 26 Постанови № 9, у якому йдеться про те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
4.4. За наданою позивачем інформаційною довідкою № 109197947 від 27.12.2017 відомості про іпотеку щодо Земельної ділянки внесено до Реєстру 04.07.2006 за номером 3414968. При цьому 30.06.2006 за № 3400567 Біляївська районна державна нотаріальна контора зареєструвала в Реєстрі заборону на нерухоме майно на підставі Договору. Внесені записи є чинними на сьогодні. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Реєстр, що також узгоджується з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Таким чином, презумпція правомірності правочину не спростована, всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.09.2015 у справі № 6-639цс15 та від 14.03.2018 у справі № 125/2360/16-ц.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. 15.05.2020 ОСОБА_1 подав до КЦС ВС відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржені судові рішення. Відзив обґрунтований такими доводами.
5.1.1. Товариство помилково стверджує, що заявлений ОСОБА_1 позов є віндикаційним, а тому в його задоволенні слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Суд першої інстанції встановив, що позивач є законним власником Земельної ділянки з 25.07.1995 і з того часу безперешкодно володіє нею. Враховуючи зазначене, а також те, що віндикаційний позов є позовом про витребування речі неволодіючим власником від володіючого невласника, суди дійшли правильного висновку про те, що позов у цій справі є негаторним і до нього не застосовується позовна давність.
5.1.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц надана правова характеристика негаторному позову, зокрема: позовна давність до вимог за цим позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.
Оскільки порушення прав ОСОБА_1 триває і досі, то підстави для застосування позовної давності відсутні.
5.1.3. Звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором за будь-яких обставин є неможливим, оскільки він належить ОСОБА_1, який не є стороною цього правочину, та, відповідно, не має за ним жодних зобов`язань. У протилежному випадку будуть порушені фундаментальні принципи непорушності права власності. Відмова ОСОБА_1 в задоволенні позову призведе не тільки до порушення його права мирно володіти майном, але й порушить закладений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принцип пропорційності, складовою частиною якого є справедлива рівновага (баланс), у тому числі і між приватними інтересами.
5.1.4. Решта доводів відзиву подібні до мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
5.2. У встановлений КЦС ВС строк відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надійшов.
6. Розгляд справи Верховним Судом
6.1. Ухвалою від 15.04.2020 колегія суддів КЦС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою Товариства, а ухвалою від 17.11.2021 передала справу разом із цією касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС), викладених у постанові від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, про те, що оскільки наявність обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, позов про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з Реєстру є негаторним, позаяк спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та/або користування належним йому майном, і позовна давність до таких позовних вимог не застосовується.
6.2. Ухвала про передання мотивована тим, що наведений вище висновок об`єднаної палати КГС ВС суперечить сталій практиці Верховного Суду та Верховного Суду України, які тривалий час дотримуються позиції, що в разі передання майна власником за правочином, який є оспорюваним, ефективним способом захисту є позов про визнання правочину недійсним та/або про застосування наслідків недійсності правочину. На думку колегії суддів КЦС ВС, така правова позиція поширюється і на спірні правовідносини, що виникли у зв`язку з укладенням Договору особою, яка не була власником нерухомого майна, оскільки набула право власності на нього на підставі правовстановлюючих документів, що визнані судом недійсними.
Колегія суддів КЦС ВС звертає увагу на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.11.2014 у справі № 3-176гс14, зокрема, про те, що до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність. При цьому правила про позовну давність, встановлені ЦК України, будуть застосовуватися за умови, що право на пред`явлення такого позову виникло лише після 01.01.2004.
Ураховуючи наведене, на переконання колегії КЦС ВС, без відступу від висновків об`єднаної палати КГС ВС щодо незастосування положень ЦК України про позовну давність до позову про визнання недійсним договору іпотеки, які зроблені у постанові від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, неможливо правильно сформувати правову позицію у цій справі та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
6.3. Ухвалою від 30.12.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами на 08.02.2022.
7. Установлені судами обставини
7.1. ОСОБА_1 належить Земельна ділянка, яка передана йому у власність на підставі рішення Ради від 10.03.1994 № 174 за державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 078440, виданим Радою 25.07.1995, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 215 (стара форма), і державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 661753, виданим Радою 10.08.2007, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 07.07.516.01084 (нова форма) (т. 1, а. с.10, 11).
7.2. ОСОБА_1 зареєстрував право власності на Земельну ділянку,про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру від 03.12.2017 № НВ-5105574822017 (т. 1, а. с.14).
7.3. 24.10.2002 ОСОБА_2 на підставі Рішення № 95/5-XXIУ передано у власність Земельну ділянку за Актом Р1 № 452433, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 993.
7.4. 27.06.2006 Акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 014/0028/82/58178 на суму 10 000 (десять тисяч) доларів США, а 30.06.2006 для забезпечення виконання зобов`язань за цим правочином вони уклали Договір, предметом якого є Земельна ділянка, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Акта Р1 № 452433.
Одночасно з посвідченням Договору державний нотаріус Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області наклав заборону на відчуження Земельної ділянки та вніс до Реєстру відповідні записи.
Станом на день укладення Договору предмет іпотеки (Земельна ділянка) належав на праві власності ОСОБА_1 .
7.5. Судовим рішенням, яке ухвалено 25.04.2008 та набрало законної сили 05.05.2008, скасовано Рішення № 95/5-ХХІУ у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність Земельної ділянки та визнано недійсним Акт Р1 № 452433. За змістом Судового рішення з 2007 року Земельна ділянка знаходиться під забороною / арештом у зв`язку з укладенням Договору. Також в Судовому рішенні вказано, що відповідно до постанови Біляївської міжрайонної прокуратури від 26.02.2008 про закриття кримінальної справи Рада не ухвалювала на своїй сесії рішення від 11.10.2002 про виділ ОСОБА_2 . Земельної ділянки та про видачу відповідного державного акта (т. 1, а. с.13).
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 07.07.2008 заяву ОСОБА_2 про перегляд Судового рішення залишено без задоволення.
7.6. За даними інформаційної довідки з Реєстру від 27.12.2017 № 109197947 іпотекодержателем за Договором наразі є Товариство.
7.7. Первісний іпотекодержатель за Договором (ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого у цьому зобов`язані є Товариство, був обізнаний про ухвалення Судового рішення, оскільки брав участь у розгляді відповідної судової справи, однак з 2008 року протягом десяти років не здійснив жодних дій, спрямованих на захист своїх майнових прав, а також не скористався передбаченим у розділі 3 Договору правом на заміну предмета іпотеки.
7.8. ОСОБА_1 є законним власником Земельної ділянки з 25.07.1995 і з того часу безперешкодно володіє нею.
8. Позиція Великої Палати Верховного Суду
Щодо порушення прав власника нерухомого майна, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах
8.1. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
8.2. Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
8.3. Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (див. пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).
8.4. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).
8.5. Суди встановили, що ОСОБА_1 на законних підставах (рішення Ради від 10.03.1994 № 174, державні акти на право приватної власності на землю від 25.07.1995 серії ІІ-ОД № 078440 та від 10.08.2007 серії ЯЕ № 661753) з 25.07.1995 є власником Земельної ділянки і з того часу володіє нею, а також здійснив державну реєстрацію права власності.
Однак 24.10.2002 за Рішенням № 95/5-ХХІУ ОСОБА_2 також було видано Акт Р1 № 452433 на право власності на Земельну ділянку, а 30.06.2006 він передав цю ділянку за Договором в іпотеку Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль", про що в Реєстр внесено відповідні записи.
У подальшому Судовим рішенням, яке ухвалено 25.04.2008 та набрало законної сили 05.05.2008, скасовано Рішення № 95/5-ХХІУ у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність Земельної ділянки та визнано недійсним Акт Р1 № 452433.
Разом із цим за даними інформаційної довідки з Реєструвід 27.12.2017 № 109197947 іпотекодержателем Земельної ділянки за Договором наразі є Товариство, яке є правонаступником ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" у вказаному зобов`язані.
8.6. За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
8.7. Частиною першою статті 5 Закону № 898-IV передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
8.8. При цьому відповідно до частини першої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
8.9. Відповідно до статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що узгоджується з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, за змістом якого іпотека підлягає державній реєстрації як речове право, похідне від права власності.
8.10. Пункт 5 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV у згаданій вище редакції визначав обтяження як заборону розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлену законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або таку, що виникла на підставі договору.
8.11. Аналіз наведених вище норм Законів № 898-IV та № 1952-IV дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватись ним, однак обмежується у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись таким майном. Схожі висновки викладені в абзаці одинадцятому пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) та постанові об`єднаної палати КЦС ВС від 03.07.2023 у справі № 523/8641/15.
8.12. Беручи до уваги викладене вище, а також враховуючи, що ОСОБА_1 як власник не передавав Земельну ділянку в іпотеку за Договором, не був стороною цього правочину та не перебував з відповідачами в зобов`язальних відносинах, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність державної реєстрації за Товариством права іпотеки на вказану ділянку, що створює позивачу перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном.
Наведене спростовує неправильні доводи Товариства, викладені у підпункті 4.4 цієї постанови, щодо поширення на ОСОБА_1 . презумпції правомірності Договору, стороною якого він не був.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, переважно зводяться до незгоди Товариства з мотивами судів попередніх інстанцій щодо правильності обрання ОСОБА_1 способів захисту його порушеного права власності, а також відсутності підстав для застосування положень ЦК України про позовну давність, що буде детально висвітлено в наступних розділах цієї постанови.
Щодо захисту прав власника нерухомого майна, обтяженого іпотекою на користь особи, з якою він не перебуває у зобов`язальних відносинах
8.13. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
8.14. У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.