П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
3 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 906/1330/21
Провадження № 12-38гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25,
відповідач - Бабій В. В., Савчук А. В.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_28
на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 (суддя Соловей Л. А. ) та
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Мельник О. В., Гудак А. В. ) у справі
за позовом ОСОБА_28
до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)
про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2021 року ОСОБА_28 (далі - Позивач) звернувся до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - Відповідач) з позовом про визнання недійсним протоколу № 2 загальних зборів від 06.07.2019 та визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (далі - Релігійна громада) у новій редакції.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що загальні збори 06.07.2019 були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля Релігійної громади та її дійсних членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної громади, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної громади.
Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон), внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол № 2 від 06.07.2019 та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. У прийнятих рішеннях суди спиралися на висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" (заява № 77703/01), в якому ЄСПЛ зауважив, що при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на прецедентне право ЄСПЛ, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
Суди попередніх інстанцій вказали, що, оскільки на загальних зборах членів Релігійної громади 06.07.2019 приймалося рішення лише про зміну підлеглості територіальної громади у канонічних та організаційних питаннях і прийняття статуту цієї Релігійної громади у новій редакції, однак жодного рішення про відвідування церкви не приймалося, то відсутні підстави вважати, що відбулося втручання у право Позивача на свободу віросповідання.
З огляду на наведене суди дійшли висновку про те, що рішення загальних зборів членів Релігійної громади про зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача. Ці висновки обґрунтовані також посиланням на схожу позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц.
Суди також вказали, що за змістом статуту Відповідача (у редакції 1991 року) не встановлено будь-якого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у Релігійну громаду, порядку їх обліку, ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів Релігійної громади.
При цьому суди вказали, що на загальних зборах 06.07.2019 були присутніми 10 парафіян, на зборах 20.01.2019 - 28, однак ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідної кількості присутніх на зборах від загальної кількості членів Релігійної громади та не встановлюють умов правомочності парафіяльних зборів.
Водночас, на переконання судів, особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами релігійної громади, можуть бути членами релігійної громади.
Ураховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідання, необхідне в демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може обмежуватись особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача, а відтак він не довів порушення своїх прав оскаржуваним рішенням та неправомірності його прийняття. З цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що відповідно до частини восьмої статті 8 Закону частина громадян, яка не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їх власником (користувачем), відтак Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади з канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.
За наведеного місцевий та апеляційний господарські суди вказали, що спірні рішення загальних зборів від 06.07.2019, на яких прийнято статут у новій редакції, є чинними, а Позивач не навів доказів невідповідності статуту в новій редакції нормам законодавства, отже, відсутні підстави для визнання його недійсним.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 10.12.2022 Позивач (далі - Скаржник) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просить прийняті у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі
4.1. Скаржник вважає, що судові рішення прийняті за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, внаслідок застосування норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах.
4.2. Скаржник указав, що фактично позов подано з підставприйняття рішенняпро перереєстрацію Релігійної громади за участю неповноважних осіб, які взагалі не були членами Релігійної громади, а не лише з підстав порушенняправ настоятеля ОСОБА_28 та релігійної громадиУкраїнської ПравославноїЦеркви щодо права на сповідування своєїрелігії.
4.3. Скаржник вважає помилковими висновки, що за змістом статуту в редакції 1991 року суди не встановили жодного врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у Релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, що давало б можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також, що ні цей статут, ні законодавство не містять поняття фіксованого членства в релігійній організації, визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади.
4.4. Скаржник послався на те, що за змістом статуту саме настоятель мав визначати кількість членів парафіяльних (загальних) зборів та їх відповідність вимогам пункту 9 статуту. Суди не врахували як доказ на підтвердження кількості членів релігійної організації протокол парафіяльних зборів релігійної організації Української Православної Церкви від 20.01.2019 № 2, яким було визначено кількість членів релігійної громади - 28 осіб, що свідчить про неправильне застосування судами статті 8 Закону.
4.5. Скаржник послався також на те, що суди допустили порушення вимог частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не врахували висновків Верховного Суду, викладених постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункти 66-72), при дослідженні доказу - додатка до протоколу № 2 від 06.07.2019, який підписаний не членами Релігійної організації Української Православної Церкви.
4.6. Скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 8 Закону, а суди, на його думку, помилково ототожнюють поняття "територіальна" та "релігійна" громади, тоді як правильним є їх розмежування Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях, тому врахуванню не підлягають рішення, ухвалені не членами релігійної громади.
4.7. На думку Скаржника, суди попередніх інстанцій допустили порушення статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, щодо того, що вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. 13.02.2023 від Відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін.
5.2. Відповідач зазначає, що спірні збори скликані, проведені та оформлені відповідно до Закону. Також відомості про збори та їх проведення 06.07.2019 були розміщені на сайті Позивача (релігійної громади московського патріархату).
5.3. Відповідач указує, що Скаржник самоусунувся від виконання обов`язків голови організації після зміни канонічної підлеглості, про що він заявив на зборах 09.03.2019.
5.4. Відповідач стверджує про надання суду першої інстанції заяв свідків, які проводили збори та підписували додаток до протоколу № 2 від 06.07.2019, в яких зазначено про обставини скликання, проведення та оформлення результатів загальних зборів.
5.5. На думку Відповідача, Позивач не підтвердив свого твердження про те, що на зборах 06.07.2019 голосували особи, які не є членами релігійної організації.
5.6. Відповідач вважає безпідставними й такими, що суперечать статті 14 Закону доводи Скаржника про подання до реєстрації статуту неуповноваженими особами.
5.7. 08.03.2023 від Позивача та 09.03.2023, 13.06.2023 від Відповідача до КГС ВС надійшли додаткові письмові пояснення.
5.8. 20.09.2023, 14.02.2024 від Відповідача та 18.10.2023, 01.01.2024, 29.03.2024, 02.04.2024 та 03.04.2024 від Позивача до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення.
5.9. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Стосовно права сторони подати письмові пояснення Велика Палата зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Велика Палата Верховного Суду не визнавала необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення у судовому засіданні.
5.10. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишила без розгляду подані 09.03.2023, 13.06.2023 та 20.09.2023 Відповідачем пояснення, а також подані поза межами строку на касаційне оскарження (08.03.2023, 18.10.2023, 01.01.2024, 29.03.2024, 02.04.2024 та 03.04.2024) Позивачем пояснення у справі як заяви по суті справи, що подані поза межами встановлених строків, про що повідомляла сторони під час судового розгляду.
6. Розгляд справи Верховним Судом
6.1. Ухвалою від 25.01.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, та призначила справу до розгляду, а ухвалою від 14.03.2023 передала справу з касаційною скаргою на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС на підставі частини першої статті 302 ГПК України, оскільки вважала за необхідне уточнити висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, щодо застосування статті 8 Закону з метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів стосовно тлумачення вимог чинного законодавства.
6.2. Ухвалою від 31.03.2023 палата КГС ВС для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів прийняла та призначила справу до розгляду, а ухвалою від 20.06.2023 передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки вважала, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
6.3. Судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС звернули увагу на те, що у цій справі необхідно перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" на гарантовані Конституцією України та Конвенцією права Позивача, у зв`язку із чим необхідно вирішити такі питання:
- Яким чином має визначатися членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?
- Яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?
-Чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?
-Чи є рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з таким рішенням, сповідувати свою релігію спільно з іншими в розумінні статті 11 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?
6.4. Судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС зазначають, що питання членства в релігійній громаді є одним із ключових у цьому спорі, враховуючи, що Позивач як керівник релігійної громади Української Православної Церкви заперечує, що рішення про зміну підлеглості було ухвалено уповноваженими членами релігійної громади.
Таке рішення фактично призвело до позбавлення релігійної громади Української Православної Церкви, очолюваної Позивачем, правоздатності юридичної особи, що унеможливило здійснення нею прав, пов`язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад права володіти та орендувати об`єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав ЄСПЛ послідовно визнавав невід`ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (рішення ЄСПЛ у справі "Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії").
При цьому судді згаданої вище палати звертають увагу на те, що наявність права утворити нову релігійну громаду (частина восьма статті 8 Закону) має оцінюватися в контексті дотримання принципу пропорційності, але не впливає і не виключає висновку про наявність втручання в право.
6.5. Колегія суддів палати наголошує, що рішення про зміну підлеглості не приймалося безпосередньо державою, але було наслідком прийнятого 17.01.2019 Закону України № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", яким установлено відповідну процедуру.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було зареєстровано державою в особі державної адміністрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону. Закон передбачає можливість відмови, якщо зміни і доповнення статутів або діяльність суперечать чинному законодавству, що означає обов`язок уповноваженого державного органу перевіряти дотримання процедури з метою захисту прав заінтересованих осіб. Без проведення реєстраційних дій первісна релігійна громада не втрачає правосуб`єктності.
З цих підстав колегія суддів цієї палати дійшла висновку, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого релігійна громада Позивача втратила правоздатність, є "обмеженням" його прав Позивача сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції та тлумачиться у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.
6.6. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати судді палати КГС ВС також звертають увагу на те, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону), тоді як членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення та на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
6.7. На думку суддів палати КГС ВС, у законі існує прогалина щодо вирішення цього питання, якщо релігійна громада, користуючись своїм правом самостійно вирішувати свої внутрішні справи, не визначила у статуті на власний розсуд порядку прийняття нових та виключення існуючих членів, порядку обліку членів громади. Так само Закон не регламентує правового статусу вірян (прихожан) церкви, що вважають себе членами релігійної громади, але не визнаються такими її керівником, тощо. Подолання цієї законодавчої прогалини у спосіб, сумісний зі статтями 9, 11 Конвенції, є завданням суду.
6.8. Ухвалою від 27.07.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила цю справу до розгляду на 18.10.2023.
6.9. Ухвалами від 18.10.2023 та від 10.01.2024 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників про те, що розгляд справи відбудеться 12.12.2023 та 21.02.2024 відповідно.
6.10. Ухвалою від 21.02.2024 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників про те, що розгляд справи відбудеться 03.04.2024.
7. Встановлені судами обставини
7.1. 20.11.1991 рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів зареєстровано статут Релігійного об`єднання Українська Православна Церква у селі Калинівка Житомирського району (код ЄДРПОУ 26092264) (т. 1, а. с. 15-16).
7.2. Відповідно до пункту 1 розділу 1 статуту Калинівської парафії Житомирської єпархії, затвердженого Житомирською єпархією Української Православної Церкви 24.10.1991, Калинівська парафія є релігійним об`єднанням (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії.
7.3. Пунктом 1.4 розділу 1 статуту передбачено, що парафія здійснює свою діяльність з дотриманням чинного законодавства, статуту Української Православної Церкви, статуту Житомирської єпархії, а також цього статуту.
7.4. Згідно з підпунктами 1.6, 1.7 розділу 1 статуту парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим статутом, статутом Української Православної Церкви та статутом Житомирської єпархії.
7.5. Відповідно до пункту 9 статуту Відповідача в редакції 1991 року парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
7.6. Статут у редакції 1991 року не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади.
7.7. Згідно з пунктом 14 розділу 2 статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.
7.8. Відповідно до пунктів 37, 38 розділу 5 статут підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Житомирської єпархії Української Православної Церкви, зміни та доповнення цього статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.
7.9. Указом архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського від 20.11.2015 № 76 настоятелем Свято-Покровського храму с. Калинівка Житомирського районного округу Житомирської єпархії призначено ОСОБА_28 (т. 1 а. с. 14).
7.10. За твердженням Позивача, як вказали суди попередніх інстанцій, 20.01.2019 відбулися парафіяльні збори Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська Церква" (код ЄДРПОУ 26092264), оформлені протоколом № 2 (а. с. 10-11) з таким порядком денним:
1. Обрання секретаря парафіяльних зборів.
2. Виключення особи із списку парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів.
3. Обрання складу парафіяльної ради.
4. Обрання ревізійної комісії релігійної організації.
5. Вирішення питання конфесійної належності релігійної організації.
Додатком № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів парафіяльних зборів релігійної організації Української Православної Церкви Свято-Покровського храму у кількості 28 осіб (а. с. 12).
7.11. На парафіяльних зборах членів релігійної організації згідно з реєстраційним списком прийнято рішення про виключення осіб зі списку парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів, обрано склад парафіяльної ради, обрано ревізійну комісію релігійної організації та вирішено питання конфесійної належності релігійної організації, а саме: підтверджено належність релігійної організації " Українська Православна Свято-Покровська Церква" (код ЄДРПОУ 26092264) Українській Православній Церкві та вірність Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському та всієї України. З усіх питань порядку денного проголосували: "за" - 28, "проти" - 0, "утримались" - 0.
7.12. Рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська Церква" від 20.01.2019 затверджено керуючим Житомирською єпархією Української Православної Церкви митрополитом Житомирським та Новоград-Волинським Никодимом.
7.13. Суди вказали, що за зазначеними Позивачем обставинами 09.03.2019 відбулися збори громади села Калинівка, на які не було належним чином запрошено настоятеля, голову парафіяльної ради та дійсних членів релігійної громади "Українська Православна Свято-Покровська Церква" Української Православної Церкви.
7.14. У подальшому 06.07.2019 відбулися загальні збори Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська Церква" (код ЄДРПОУ 26092264), оформлені протоколом № 2, на яких були присутні 10 осіб. Усього до складу загальних зборів входять 10 осіб (т. 1 а. с. 39, 40).
7.15. На вказаних зборах, зокрема, вирішено: змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади, а саме: "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області"; викласти та прийняти статут релігійної громади в новій редакції; провести реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
7.16. 06.09.2019 голова загальних зборів ОСОБА_33 та секретар зборів ОСОБА_34, діючи від імені Української Православної Свято-Покровської Церкви, звернулися із заявою до Житомирської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції (т. 1 а. с.38).
7.17. 03.10.2019 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 346 прийнято рішення зареєструвати статут релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області".
8. Позиція Великої Палати Верховного Суду
Стосовно права на свободу віросповідання у колективному вимірі
8.1. Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.
8.2. Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
8.3. В Україні правовідносини, пов`язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".
8.4. Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (частина перша статті 3 Закону).
8.5. На міжнародному рівні ці гарантії проголошені у Загальній декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948; далі - Декларація), стаття 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.
8.6. Беручи до уваги Декларацію, Конвенція проголошує гарантії кожному, хто перебуває під юрисдикцією Високих Договірних Сторін, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції; кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно (частина перша статті 9 Конвенції).
8.7. Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.
8.8. На це звернув увагу ЄСПЛ у рішенні "Свято-Михайлівська Парафія проти України" (заява № 77703/01), в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.
8.9. Вирішуючи цю справу, суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що Позивач не довів порушення своїх прав на свободу віросповідання, оскільки на спірних зборах релігійної громади приймалося рішення лише про зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, а також прийняття статуту релігійної організації у новій редакції, однак не приймалося рішень стосовно відвідування церкви, на підставі чого визнали відсутніми підстави вважати, що відбулося втручання у право Позивача на свободу віросповідання.
8.10. Зважаючи на викладені вище обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів попередніх інстанцій не погоджується та вважає, що він стосується права Позивача на свободу віросповідання як права індивідуально сповідувати релігію. Водночас найбільш спірним питанням у цій справі є саме питання про те, чи мало місце порушення права Позивача на сповідування своєї релігії спільно з іншими в складі релігійної організації, настоятелем якої був Позивач.
8.11. Отже, у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.
8.12. Позивач з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог звернувся до суду по захист права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі.
8.13. При цьому позбавлення його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, Позивач убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях.
8.14. Тому далі Велика Палата Верховного Суду зосереджується на аналізі права релігійної громади змінити підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях і впливу реалізації цього права на свободу віросповідання особи в колективному вимірі, а також на тому, чи було спірне рішення прийняте з порушенням права Позивача.
Визнання державою права на вільну зміну підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях і механізм його реалізації
8.15. Закон від часу його прийняття у 1991 році містив у статті 8 положення про те, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
8.16. Однак право на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не було забезпечене механізмом його реалізації, що мало наслідком міжконфесійні конфлікти.
8.17. 17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи". Цей закон був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проєкту закону № 4128 від 23.02.2016).
8.18. Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закону, що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Змінапідлеглості релігійноїгромади не впливає на зміст права власності таінших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею18 цього Закону.
Частинагромади, не згідна з рішенням прозміну підлеглості, маєправо утворити новурелігійну громадуі укласти договір про порядок користування культовоюбудівлею імайном з їхнім власником (користувачем).
8.19. Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.