ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/2593/19
провадження № 61-6058св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Державний науково-дослідний
та проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гонтар Валерій Миколайович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "Ндіпроектреконструкція" (далі - Інститут "Ндіпроектреконструкція") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що з 16 травня 2018 року він працював на посаді директора Полтавської філії Інституту "Ндіпроектреконструкція". Відповідно до наказу відповідача від 16 травня 2018 року № 57-к позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін. До зазначеного звільнення на підставі наказу від 16 травня 2018 року № 57-к позивач був поновлений на роботі з 03 квітня 2017 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 квітня 2018 року у справі № 524/2850/17. Цим же рішенням з відповідача стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2017 року до 16 квітня 2018 року. Вказані кошти позивач отримав від відповідача лише 03 грудня 2018 року.
Таким чином, на день звільнення відповідач розрахунок з позивачем не здійснив, отже, за період з 16 квітня 2018 року до 21 грудня 2018 року (дата звернення з позовом до суду) у відповідача виникла заборгованість на підставі статті 117 КЗпП України у розмірі 72 567,90 грн. Розрахунок заборгованості здійснений, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 468,18 грн.
ОСОБА_1 просив стягнути з Інституту "Ндіпроектреконструкція" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на час ухвалення рішення суду у цій справі, який станом на 21 грудня 2018 року складає 72 567,90 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском встановленого тримісячного строку. Будь-яких поважних причин на поновлення строку не зазначив. З огляду на викладене у задоволенні позову необхідно відмовити через пропуск позивачем визначеного статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року відмовлено.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що представник позивача був присутній під час розгляду справи 16 березня 2020 року в суді першої інстанції. 16 березня 2020 року і була проголошена вступна та резолютивна частина рішення суду, що підтверджується протоколом судового засідання від 16 березня 2020 року, повний текст оскаржуваного рішення складено 26 березня 2020 року, проте апеляційна скарга подана позивачем лише 13 жовтня 2021 року. Апеляційна скарга та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не містить посилань на обставини непереборної сили, які зумовили пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду понад рік.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції подана з пропуском строку на апеляційне оскарження понад рік з дня складення його повного тексту та обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не встановлено, відтак у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гонтар В. М., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не отримував повний текст рішення суду першої інстанції. У матеріалах справи відсутні докази вручення судової кореспонденції ОСОБА_1 . Верховний Суд у постановах від 22 березня 2023 року у справі № 1013/9925/2012, від 15 лютого 2023 року у справі № 2-488/10 вказував на вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, проте такі випадки у цій справі відсутні. При цьому суд зобов`язаний відповідно до закону вручати і надсилати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом. Матеріали справи не містять доказів вручення позивачу рішення суду.
Помилковим є висновок апеляційного суду про складення 26 березня 2020 року повного тексту рішення суду першої інстанції. Позивач не отримував копії рішення суду першої інстанції у цій справі з вини суду першої інстанції.
При цьому позивач не мав об`єктивної можливості ознайомитись із змістом рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року в межах строків на його апеляційне оскарження, тобто вказана обставина є об`єктивною, непереборною і поважною. Апеляційний суд не врахував, що невчасне звернення з апеляційною скаргою зумовлено виключно діями (бездіяльністю) суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Провадження у суді касаційної інстанції
У квітні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гонтар В. М., подав через систему "Електронний суд" касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гонтар В. М.,на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
28 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що рішення Печерського районного суду міста Києва у цій справі ухвалене 16 березня 2020 року.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 був присутній під час розгляду справи 16 березня 2020 року в суді першої інстанції. 16 березня 2020 року судом першої інстанції проголошена вступна та резолютивна частина рішення, що підтверджується протоколом судового засідання від 16 березня 2020 року.
Повний текст рішення суду першої інстанції складено 26 березня 2020 року.
У матеріалах справи наявний супровідний лист Печерського районного суду міста Києва про направлення на адресу сторін завіреної копії рішення суду від 16 березня 2020 року.
31 березня 2020 року позивач направив на адресу суду першої інстанції запит, в якому просив повідомити інформацію про розгляд справи та надіслати на його адресу копію рішення в даній справі.
У матеріалах справи наявний лист Печерського районного суду міста Києва щодо повідомлення позивача про те, що 23 березня 2020 року за наслідками розгляду справи № 757/2593/19-ц ухвалено рішення про відмову в позові, належним чином завірена копія якого була направлена на його адресу.
05 серпня 2021 року ОСОБА_1 направив до суду першої інстанції запит, в якому просив надіслати на його адресу копію рішення суду у справі № 757/2593/19-ц.
У матеріалах справи наявний супровідний лист Печерського районного суду міста Києва про повторне направлення на адресу позивача завіреної копії рішення суду від 16 березня 2020 року.
Позивач 13 жовтня 2021 року через суд першої інстанції подав апеляційну скаргу від 12 жовтня 2012 року.
ОСОБА_1 09 березня 2023 року звернувся до апеляційного суду із заявою, в якій вказував про направлення 13 жовтня 2021 року до суду першої інстанції апеляційної скарги. Зазначав про неотримання рішення суду першої інстанції. Позивач додав до вказаної заяви апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2020 року відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Разом з тим ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України").
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії").
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти росії").