ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 826/17720/14
адміністративне провадження № К/9901/45384/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 (суддя Качур І.А.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/17720/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСБ" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСБ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.11.2014 №0007932202, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 129601,00 грн, та №0007942202, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 123413,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про невмотивованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 17.10.2014 №5882/26-56-22-02-08/31752004, оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку, й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Скандинавія" (далі - ТОВ "Торговий дім "Скандинавія") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інсайт-Ін" (далі - ТОВ "Інсайт-Ін").
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2016 за результатами розгляду касаційної скарги відповідача постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий адміністративний суд України, направляючи справу на новий розгляд виходив з того, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід було з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції; водночас вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів; при цьому суд касаційної інстанції відмітив, що суди попередніх інстанцій, формуючи висновок про відсутність господарських операцій, зазначили про відсутність у рахунках-фактурах у графі "підстава" посилань на договори, укладені між Товариством та його контрагентами, однак це може свідчити про недолік, який по суті не впливає на право платника відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених операцій, у той час, як відвантажувальна декларація не є обов`язковим первинним документом, а відсутність специфікацій не може свідчити про недосягнення істотних умов договору.
За результатом повторного судового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018, позов задовольнив; визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 04.11.2014 №0007932202 та №0007642202.
Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши правову оцінку обставинам справи з урахуванням наявних у ній матеріалів та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшли переконання, що придбання позивачем товару у ТОВ "Торговий дім "Скандинавія" та ТОВ "Інсайт-Ін" безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи; насамперед посилається на відсутність фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "Торговий дім "Скандинавія", ТОВ "Інсайт-Ін", а також про непідтвердження платником податку їх здійснення належними і допустимими доказами, які б свідчили про фактичне виконання контрагентами своїх зобов`язань, наявність ознак фіктивності господарської діяльності вказаних товариств.
Позивач у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Як встановлено судами, з 07.10.2014 по 10.10.2014 ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (правонаступником якого є Інспекція) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Торговий дім "Скандинавія" та ТОВ "Інсайт-Ін" за період з 01.10.2012 по 31.12.2012.
За результатами перевірки складено акт від 17.10.2014 №5882/26-56-22-02-08/31752004, яким зафіксовано порушення Товариством підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 103 681,00 грн., та порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 98 744,00 грн.
Висновки податкового органу ґрунтуються на оформленні фінансово - господарських операцій, спрямованих на надання податкової вигоди шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту без їх фактичного здійснення.
Так, у акті перевірки податковий орган зазначив, що згідно матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100100000030 від 28.02.2014, за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ "Мега-шоу", за пособництвом громадянок ОСОБА_1, ОСОБА_2 та громадянина ОСОБА_3 на загальну суму 2 886 855,00 грн., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, встановлено організацію схеми незаконної діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, серед яких, зокрема, ТОВ "Торговий дім "Скандинавія", ТОВ "Інсайт-Ін"; в межах проведення оперативно-розшукових заходів в рамках вказаного кримінального провадження були допитані як свідки директори ТОВ "Торговий Дім "Скандинавія" - ОСОБА_4 та ТОВ "Інсайт-Ін" - ОСОБА_5, які показали, що участі в реєстрації підприємств в органах державної влади не приймали, відношення до їх фінансово-господарської діяльності не мають, документів фінансово-господарської діяльності не складали, не підписували та нікого на це не уповноважували; крім того до перевірки не надано документів на підтвердження транспортування товару та проведення взаєморозрахунків.
На підставі акту від 17.10.2014 №5882/26-56-22-02-08/31752004 були прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.11.2014 №0007932202, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 103681,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25920 грн., та №0007642202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем - 98744,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 24 686,00 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.
В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44 ПК України).
Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Підпунктом 14.1.17 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.
Як встановлено пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт,наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.