РІШЕННЯ
Іменем України
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 990/169/22
адміністративне провадження № П/990/169/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В., Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/169/22 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя про визнання дій, бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити дії та стягнення заподіяної шкоди,
УСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог.
27 грудня 2022 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України (далі - ВРУ), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить:
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 29 грудня 2021 року;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 29 грудня 2021 року та надати обґрунтовану відповідь;
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 26 жовтня 2022 року;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 26 жовтня 2022 року та надати обґрунтовану відповідь;
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 07 грудня 2022 року;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 07 грудня 2022 року та надати обґрунтовану відповідь;
- визнати неправомірною бездіяльність Президента України, Голови Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду заяви до них від 07 грудня 2022 року в частині ненадання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців;
- зобов`язати відповідачів розглянути заяву від 07 грудня 2022 року в частині надання інформації щодо їх грошового забезпечення за останні шість місяців та надати обґрунтовану відповідь;
- стягнути з Президента України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 336000,00 грн;
- стягнути з Вищої ради правосуддя на користь позивача моральну шкоду у розмірі 65660171,94 грн;
- стягнути з Верховної Ради України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 9983990,34 грн.
ІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідачів.
Позов обґрунтовано тим, що позивач працював суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, допоки у 2008 році його не було звільнено із зазначеної посади. У 2020 році набрало чинності рішення Верховного Суду про скасування постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді. Питання щодо звільнення позивача з посади судді було направлено до Вищої ради правосуддя для повторного розгляду. У 2021 році Вища рада правосуддя відмовила у звільненні позивача з посади.
Позивач уважає, що він продовжує бути суддею, зважаючи на прийняття рішення про відмову у звільненні, але на теперішній час військові суди ліквідовано, у зв`язку з чим позивач неодноразово звертався до відповідачів та їх посадових осіб зі зверненнями щодо вжиття заходів, спрямованих на відновлення його на посаді судді у штаті певного існуючого суду, але належного реагування на подані звернення позивач не отримав.
Представники відповідачів подали письмові відзиви на позовну заяву, в яких заперечують проти позовних вимог та просять відмовити у задоволенні позову.
Представник ВРП зазначає у відзиві, що усі звернення позивача були своєчасно розглянуті, тоді як незгода позивача з відповідями жодним чином не свідчить про порушення законодавства України.
Представник ВРУ зазначив, що звернення позивача були направлені до правоохоронних органів для вжиття заходів реагування. При цьому народні депутати не наділені засобами безпосереднього впливу щодо процесуальної діяльності суддів, а також на працівників правоохоронних органів, про що було повідомлено позивача.
Щодо стягнення на користь позивача заподіяної шкоди представник ВРУ зазначив, що позивач не довів наявності моральної шкоди, не вказав якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача вона була заподіяна та не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю парламенту.
Представник Президента України зазначив, що за результатами опрацювання звернень позивачу надано вичерпні відповіді, що у Президента України відсутні повноваження впливати будь-яким чином на прийняття рішень Вищою радою правосуддя та надавати правову оцінку рішенням (діям, бездіяльності) посадових осіб органів прокуратури та слідства.
При цьому звернення позивача в частині надання інформації про грошове забезпечення надіслано для розгляду до Державного управління справами, а щодо загрози життю - до Національної поліції України.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2022 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Дашутіна І. В., а також склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л., Усенко Є. А., Ханову Р. Ф., Шишова О. О.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії зазначеної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року задоволено заяву судді Желтобрюх І. Л. про самовідвід та відведено суддю Желтобрюх І.Л. від участі у розгляді справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року відведену суддю Желтобрюх І. Л. замінено на суддю Гімона М. М.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року задоволено заяву судді Гімона М. М. про самовідвід та відведено суддю Гімона М. М. від участі у розгляді справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2023 року відведеного суддю Гімона М. М. замінено на суддю Яковенка М. М.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений строк.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 листопада 2023 року скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2022 року в частині вирішення питання про сплату судового збору та ухвалу цього ж суду від 09 лютого 2023 року повністю. Справу направлено до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 10 жовтня 2023 року Верховний Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку шляхом надання документа про сплату судового збору.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2024 року, у зв`язку з обранням судді Усенко Є. А. до Великої Палати Верховного Суду, зазначену суддю замінено на суддю Хохуляка В. В.
Ухвалою від 11 січня 2024 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні.
У судовому засіданні, що відбулося 13 березня 2024 року, за наявності клопотань усіх учасників справи про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалила продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
ІV. Установлені обставини справи.
Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено суддею військового суду Дніпропетровського гарнізону строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 334-ІV "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрано суддею військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону безстроково.
20 жовтня 2003 року Кваліфікаційна комісія суддів військових судів України ухвалила рішення, яким рекомендувала Вищій раді юстиції внести до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
04 лютого 2004 року Вища рада юстиції ухвалила рішення № 16, яким скаргу ОСОБА_1 на рішення Кваліфікаційної комісії суддів військових судів України від 20 жовтня 2003 року залишила без задоволення та внесла подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 303-VI "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону у зв`язку з порушенням присяги судді.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 18 липня 2019 року у справах № 800/465/17, № 800/466/17, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково:
- визнав протиправним і скасував рішення Вищої ради юстиції від 04 лютого 2004 року №16;
- визнав протиправною та скасував постанову Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 303-VI "Про звільнення суддів" у частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону;
- передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
- у задоволенні решти вимог відмовив.
15 червня 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1341/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з посади судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 липня 2021 року № 1596/0/15-21 залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про поновлення його на посаді судді військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону, оскільки вирішення питання про поновлення судді на посаді не належить до повноважень Вищої ради правосуддя.
29 грудня 2021 року ОСОБА_1 направив до голови Ради національної безпеки і оборони України - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя, керівництва Верховної Ради України, фракцій, комітетів, народним депутатам України, голові та членам Ради національної безпеки і оборони України, послам G 7 заяву.
У цій заяві позивач просив висловити недовіру Генеральному прокурору, керівникам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, притягнути їх до дисциплінарної та кримінальної відповідальності шляхом звільнення з посад, а також просив вжити заходи щодо відшкодування шкоди та щодо забезпечення безпеки позивача.
26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 направив до голови Ради національної безпеки і оборони України - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України, Вищої ради правосуддя, керівництва Верховної Ради України, фракцій, комітетів, народним депутатам України, голові та членам Ради національної безпеки і оборони України, послам G 7 заяву.
У цій заяві позивач просив вжити заходи по відновленню конституційної діяльності Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, усунути перешкоди у неналежному розгляді його заяв. Також, позивач просив вжити щодо нього заходів безпеки.
07 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Голови Верховної Ради України, Голови Верховного Суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вищої ради правосуддя з заявою про усунення перешкод у розгляді його попередніх заяв про злочини, вжити заходів щодо притягнення до відповідальності Генерального прокурора, керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Голови Служби безпеки України, Директора Державного бюро розслідувань за неспроможність організувати діяльність установ, надати інформацію про розмір грошового забезпечення, а також стосовно вжиття заходів безпеки щодо позивача.
Не отримавши повної відповіді на указані звернення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Позиція Верховного Суду.
Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).
Приписами частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР закріплено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Зі свого богу, прядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI).
Відповідно частин першої-п`ятої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Предметом спору в цій справі є правомірність бездіяльності відповідачів щодо розгляду запиту і заяв позивача.
Водночас, відмінність наведених вище визначень (термінів) звернення (у розумінні Закону № 393/96-ВР) і запит на інформацію (у розумінні Закону № 2939-VI) вказують на те, що саме сутнісна направленість цих звернень визначає правове регулювання розгляду таких звернень.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилається у тексті позовної заяви лише на норми Закону України "Про доступ до публічної інформації". Водночас зі змісту порушених у спірних звернення питань слідує, що ці звернення за своєю суттю не є запитами на інформацію (інформаційними запитами) у контексті Закону № 2939-VI, а є зверненнями у розумінні Закону № 393/96-ВР, а тому, відповідно, мають розглядатися на підставі вимог цього Закону. І лише вимоги у вказаних зверненнях щодо надання інформації про розмір грошового забезпечення мають ознаки публічної інформації.
Частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя статті 7 Закону № 393/96-ВР).