ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 907/37/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників:
Позивача: Іванов А.О.
Відповідача - 1: не з`явився
Відповідача - 2: не з?явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кухара Івана Степановича
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2024
(головуючий - Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.)
та рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2023
(суддя - Лучко Р.М.)
у справі №907/37/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шкала-Енерджі"
до 1) Малого підприємства "Надія", 2) Фізичної особи-підприємця Кухара Івана Степановича
про визнання недійсними договору № 27 від 31.12.2014, угоди про припинення зобов`язання передачею відступного від 01.06.2017, договору № 27А про відступлення права вимоги (цесії) від 03.12.2018,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шкала-Енерджі" (далі - ТОВ "Шкала-Енерджі", позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до малого підприємства "Надія" (далі - МП "Надія", Відповідач - 1) та до Фізичної особи - підприємця Кухара Івана Степановича (далі - ФОП Кухар І.С., Відповідач - 2) про визнання недійсним договору № 27 від 31.12.2014, угоди про припинення зобов`язання передачею відступного від 01.06.2017, договору № 27А про відступлення права вимоги (цесії) від 03.12.2018.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на фіктивність договору № 27 від 31.12.2014, угоди про припинення зобов`язання з передачею відступного від 01.06.2017, договору № 27А про відступлення права вимоги (цесії) від 03.12.2018, які, за твердженням позивача, укладені без наміру настання правових наслідків, які притаманні таким договорам.
Водночас, позивач зазначає, що оспорювані угоди безпосередньо впливають на права та законний інтерес ТОВ "Шкала-Енерджі", оскільки на підставі таких правочинів ФОП Кухарем І.С. подано до Господарського суду Закарпатської області позов про стягнення з позивача 75 000,00 доларів США збитків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2024, позов задоволено. Визнано недійсним договір №27 від 31.12.2014, укладений між МП "Надія" та ФОП Кухарем І.С. Визнано недійсною угоду про припинення зобов`язань з передачі відступного від 01.06.2017, укладену між МП "Надія" та ФОП Кухар І.С. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) №27А від 03.12.2018, укладений між МП "Надія" та ФОП Кухар І.С. Стягнуто з МП "Надія" на користь ТОВ "Шкала-Енерджі" 3 721,50 грн судового збору. Стягнуто з ФОП Кухар І.С. на користь ТОВ "Шкала-Енерджі" 3 721,50 грн судового збору.
4. Приймаючи судове рішення суди, дослідивши докази подані сторонами щодо обставин укладення, виконання оспорюваних договорів, встановили фіктивність таких договорів, та з урахуванням положень ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, вказали про наявність підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач - 2 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди приймаючи рішення про задоволення позову не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 01.02.20223 у справі № 914/3203/21, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17, 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 15.05.2019 у справі № 923/565/18, 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі №922/3059/16, від 28.04.2022 у справі № 910/17376/19, від 23.02.2023 у справі № 3/60 "Б" щодо застосування положень ст.ст. 2, 14, 46, 236, 237, 269 ГПК України;
- від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18 щодо застосування положень ст. 234 Цивільного кодексу України;
- від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 24.01.2023 у справі № 161/13862/19, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 щодо застосування положень ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України;
- від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17, від 26.07.2018 у справі № 914/3224/16, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 18.09.2019 у справі № 200/4202/14-ц, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 03.06.2020 у справі № 318/89/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 щодо застосування положень ст.ст. 3, 13, 15, 16 Цивільного кодексу України;
- від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 12.04.2023 у справі № 910/10892/21, від 11.01.2024 у справі № 911/84/22 щодо застосування положень ст. 75 ГПК України;
- від 16.05.2018 та від 12.02.2020 у справі № 127/14633/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 640/12616/17, від 20.06.2019 у справі № 785/13953/14-ц, від 12.01.2022 у справі № 646/8585/16, від 31.05.2022 у справі № 910/3334/21, від 24.06.2022 у справі № 914/408/21 щодо застосування положень ст. 795 Цивільного кодексу України.
7. Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилаючись на п. 2 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування положень ст. 75 ГПК України, викладеного у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, який застосовано судами в судових рішеннях. Також, скаржник вказує на наявність правових підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, щодо положень ст. 785 Цивільного кодексу України.
8. Посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду, щодо застосування положень частини 4 ст. 101 ГПК України. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній правовий висновок щодо застосування положень ст. 234 Цивільного кодексу України, з питання критеріїв за яких пов`язаність осіб, які укладали правочин, свідчить про необхідність застосування положень ст. 234 ЦК України.
9. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що відповідно до положень п. 1 частини 3 ст. 310 ГПК України, є підставами для скасування судових рішень у справі.
10. У касаційній скарзі скаржником зазначено орієнтовану суму витрат на послуги адвоката у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
11. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, у відзиві позивачем вказано орієнтовану суму витрат у розмірі 120 000,00 грн, які позивач очікує понести під час "апеляційного перегляду".
Розгляд клопотань
12. Представником відповідача - 2, 11.04.2024 в системі "Електронний суд", сформовано клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на неможливість брати участь у засіданні, у зв`язку з різким погіршення стану здоров`я та госпіталізацією до лікарні. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів суду касаційної інстанції вказує на необґрунтованість поданого клопотання, оскільки представником не надано доказів на підтвердження обставин викладених у клопотанні, а тому, Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання, до того ж, Судом враховано, що явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
13. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 20.06.2014 між МП "Надія" та ТОВ "Шкала-Енерджі" було укладено договір за № 25/А (далі - договір №25/А), за умовами п. 1.1 якого МП "Надія" передало, а ТОВ "Шкала-Енерджі" прийняло в строкове платне користування складське приміщення (в т.ч. дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2. Загальна корисна площа складу - 500,0 м2.
14. За умовами п. 2.1 договору №25/А вартість користування складським приміщенням склала 1,5 долара США за один квадратний метр. Плата за користування складським приміщенням здійснюється поквартально авансовим платежем, шляхом банківського переказу 2250 доларів США у гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долара США в АТ "ОТП Банк" на день розрахунку.
15. В п 6.1. сторони визначили, що вказаний договір діє з 20.06.2014 до 31.12.2014.
16. 31.12.2014 між МП "Надія", як підприємством, в особі директора Сосули О.М., та Фізичною особою-підприємцем Кухарем І.С., як користувачем було укладено договір №27 (далі - договір №27), за умовами якого підприємство зобов`язалося з 02.02.2015 передати, а користувач прийняти в строкове платне користування складське приміщення (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, загальною корисною площею складу 500 м2. (п. 1.1. договору № 27).
17. В п. 2.1. договору № 27 сторони погодили вартість користування складським приміщенням, яка становила 4,5 доларів США за 1 м2 в гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долара США в "ОТП Банк" на день розрахунку.
18. Сторони у вказаному пункті визначили, що плата за користування складським приміщенням здійснюється поквартально авансовим платежем, шляхом банківського переказу на р/р підприємства (розрахована за формулою 500 м2 х 4,5 доларів США = 2250 доларів США х 3 місяці) та становила 6750 доларів США в гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долару США в "ОТП Банк" на день розрахунку, при чому перший авансовий платіж за три місяці користувач проводить в день передачі йому приміщення згідно акта приймання-передачі. Всі наступні авансові платежі проводяться користувачем за 10 днів до закінчення попереднього трьохмісячного терміну.
19. В розділі 3 договору №27 сторони визначили ряд обов`язків користувача, зокрема, користувач за умовами даного договору зобов`язувався забезпечити протипожежну безпеку складського приміщення, а також нести повну відповідальність за протипожежний стан; своєчасно і в повному обсязі сплачувати встановлені згідно договору платежі; проводити оплату за страхування складського приміщення на весь термін договору, на користь підприємства; у випадку припинення дії договору повернути підприємству складське приміщення в належному стані, з урахуванням фізичного зносу, та провести усі розрахунки за користування складом (п. 3.2- 3.5).
20. Поряд з правами та обов`язками користувача і підприємства, умови вказаного договору (п. 5.2 договору № 27) визначають також і відповідальність підприємства у разі не передання користувачу складського приміщення, визначеного в п. 1.1. цього договору в термін, визначений п. 1.1. договору, яка полягає у сплаті підприємством на користь користувача штрафу в розмірі 75000,00 доларів США за офіційним курсом на день здійснення платежу.
21. Водночас, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні та не надано сторонами докази які б свідчили про виконання сторонами умов договору №27: передання майна в оренду/повернення з оренди, нарахування/сплату орендної плати, оплата користувачем страхування орендованого складського приміщення суду.
22. Матеріали справи вказують, що 01.06.2017 між МП "Надія", як боржником в особі директора Сосули О.М., та ФОП Кухарем І.С., як кредитором, було підписано угоду про припинення зобов`язання передачею відступного (далі угода). Разом з тим, п. 1.2 угоди сторони погодили, що терміном підписання цієї угоди є 10 червня 2018 року.
23. В п. 2.1. угоди сторони домовилися про припинення зобов`язань боржника зі сплати штрафу в розмірі 75 000 доларів США, який виник у зв`язку з не переданням кредитору складського приміщення, в термін, визначений п. 1.1. та 4.1. договору №27, внаслідок надання боржником замість виконання цих зобов`язань відступного відповідно до умов цієї угоди.
24. Відповідно до п. 4.1, 4.2 угоди МП "Надія" безоплатно передає ФОП Кухару І.С., як відступне, право користування (оренди) протягом двох років складським приміщенням площею 500 м2, яке розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, в рахунок погашення зобов`язання по сплаті штрафу в розмірі 75 000 доларів США, який виник у зв`язку з невиконанням п. 1.1 та 4.1 договору від 31.12.2014 за № 27. Вартість відступного становить 75 000 доларів США.
25. За змістом п. 5.1., 5.2. угоди відступне у вигляді права користування (оренди), яке визначене пунктом 4.1. цієї угоди надається боржником і приймається кредитором без підписання акта приймання-передачі, з моменту підписання цієї угоди, що свідчить про набуття нею (угодою) законної сили. Дворічний строк права кредитора на користування (оренду) складського приміщення площею 500 м2, яке розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, розпочинається з моменту підписання цієї угоди.
26. Суди встановили, що умови пунктів вказаної угоди є взаємосуперечливими, а саме п.п. 1.2., 8.1.-8.5. очевидно суперечать пунктами 4.1., 4.2. щодо форми надання відступного (якими відповідно до п.п. 8.1.-8.5. є корпоративні права) та терміну підписання угоди (10.06.2018 відповідно до п. 1.2. угоди).
27. Разом з тим, доказів виконання сторонами угоди, зокрема, доказів документального оформлення факту користування складським приміщенням площею 500 м2, яке розташоване за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, повернення складського приміщення з безоплатного користування, суду не надано.
28. Крім цього, між МП "Надія" та ФОП Кухарем І.С. 03.12.2018 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за №27А (далі- договір №27А), за умовами п. 1.1. якого МП "Надія", як первісний кредитор в особі директора Сосули О.М., відступило на користь ФОП Кухара І.С.(новий кредитор) право вимоги первісного кредитора до ТОВ "Шкала-Енерджі" на стягнення в порядку ст. 1166 ЦК України збитків у розмірі 75000 доларів США штрафу, сплаченого МП "Надія" на користь ФОП Кухара І.С. внаслідок порушення умов договору оренди №27 від 31.12.2014, погашення за якими відбулося внаслідок укладення угоди від 01.06.2017 про припинення зобов`язання шляхом передачі відступного.
29. У пунктах 2.1., 2.2. договору №27А первісний кредитор та новий кредитор домовились, що загальна вартість відступлених прав вимоги за цим договором становить 75 000,00 доларів США та повинна бути сплачена новим кредитором, відповідно до п. 2.2. цього договору, протягом трьох років з дня укладення цього договору.
30. Разом з цим, суди встановили, що доказів виконання сторонами договору №27А, такі як, докази оплати вартості новим кредитором отриманої від первісного кредитора грошової вимоги в матеріалах справи відсутні.
31. Вважаючи, що договір оренди №27, угода про передання відступного та договір №27А про відступлення права вимоги (далі - оспорювані договори) є фіктивними, позаяк укладені особами, пов`язаними родинними зв`язками, "заднім числом" ("про людське око"), без наміру настання правових наслідків, які притаманні таким договорам, з метою уникнути пропущення строку на стягнення коштів за укладеним між МП "Надія" та ТОВ "Шкала-Енерджі" 20.06.2014 договором оренди №25А, позивач звернувся з відповідним позовом.
Позиція Верховного Суду
32. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
34. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
35. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
36. Так, у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди приймаючи рішення про задоволення позову не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування ст.ст. 2, 14, 46, 75, 236, 237, 269 ГПК України, ст.ст. 3, 13, 15, 16, 203, 215, 234, 795 Цивільного кодексу України (докладний перелік постанов, визначено у п. 6 цієї постанови).
37. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
38. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
39. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).
40. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
41. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
42. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
43. З урахуванням вищезазначеного, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.
44. Як вбачається з матеріалів справи позивач вважає, що договорів оренди, договір про припинення зобов`язань з передачею відступного та договір про відступлення права вимоги, є недійсними з підстав їх фіктивності.
45. Суди надавши оцінку обставинам та доказам у справі, з урахуванням положень ст.ст. 13, 73, 74, 86, 236 ГПК України та відповідно до положень ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, встановили наявність підстав для визнання недійсним оспорюваних договорів.
46. У касаційній скарзі скаржник вказує на неправильне застосування судами положень ст.ст. 203, 234, 215 Цивільного кодексу України, та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 24.01.2023 у справі № 161/13862/19, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
47. Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду у вказаних скаржником справах, касаційний суд зазначає наступне.
48. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
49. Згідно із частинами першою - четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
50. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
51. Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
52. Статтею 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
53. Необхідно зазначити, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
54. Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
55. Недійсним може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
56. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним.
57. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
58. Як вбачається з матеріалів справи судами встановлено, що сторонами у справі не надано доказів, якими підтверджено виконання або намірів виконання оспорюваних договорів, як і доказів передання майна за договором оренди, страхування орендованого складського приміщення. Крім того, сторонами не подано суду оригіналів оспорюваних договорів, тоді як, беззаперечну дату укладення оспорюваних договорів встановити неможливо, що також підтверджується висновком експерта, до того ж, звертаючись з позовом позивач, зокрема, вказував на те, що дата укладення договорів не відповідає дійсності, оскільки заперечується сторонами.
59. Зважаючи на встановлені обставини суди зробили обґрунтовані висновки про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів, з підстав їх фіктивності.
60. Касаційний суд вважає безпідставним посилання скаржника на неправильне застосування судами положень ст. 234 Цивільного кодексу України, та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 917/1307/18 та у справі № 910/17755/15.
61. Так, предметом спору у справі № 917/1307/18 є зобов`язання здійснити поставку товару із стягненням неустойки у розмірі 1 000 000 грн. У вказаній справі не викладався правовий висновок щодо застосування положень ст. 234 Цивільного кодексу України.
62. Щодо справи № 910/17755/15 предметом спору у справі були вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Суди встановили у справі, що між ТОВ "Аграрний Альянс" (покупець) та ТОВ "Хімагро-Спраут" (постачальник) укладений договір поставки №53, за яким у покупця існувала заборгованість перед продавцем в розмірі 544 609 грн. На підставі договору про відступлення права вимоги від 02.07.2018 № 02/07/18-1 указана заборгованість за договором поставки була відступлена ТОВ "Хімагро-Спраут" на користь ТОВ "Сервіс-Агрмаркет". Крім того, суди встановили, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги містить ознаки фіктивності.
63. Отже, справа № 910/17755/15 та справа, що розглядається Судом є різними за встановленими судами обставинами справи, що відповідно вплинуло на застосування судами положень ст. 234 Цивільного кодексу України.
64. Крім того, скаржник вказує на неправильне застосування судами положень ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 24.01.2023 у справі № 161/13862/19, від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц, від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
65. Проаналізувавши судові рішення у вищезазначених справах, касаційний суд зазначає, що положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, застосовувались у вказаних справах зважаючи на предмет і підстави позову:
- так, у справі № 905/1227/17 предметом спору є вимоги про визнання недійсним на майбутнє договору оренди, з посиланням на порушення Закону України "Про освіту", Закону України "Про приватизацію державного майна";
- у справі № 363/1834/17 предметом спору є вимоги про визнання недійсним кредитного договору;
- у справі № 910/19668/21 предметом спору є вимоги про визнання договорів недійсними про надання послуг та про публічні закупівлі, оскільки, такі укладені з порушенням норм законодавства України, Закону України "Про Національну програму інформатизації";
- у справі № 177/1942/16-ц предметом спору є вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону;
- у справі № 201/8412/18 предметом спору є вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди;
- у справі № 910/12787/17 предметом спору є вимоги про визнання недійсними кредитних договорів;