ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2024 року
м. Київ
справа №638/3335/17
адміністративне провадження № К/9901/3715/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Берназюка Я.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2019 року (головуючий суддя Семіряд І.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді: Мінаєва О.М., Бегунц А.О.) у справі № 638/3335/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У 2017 році ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради (далі також відповідач, правонаступником якого є Департамент містобудування та архітектури Харківської міської ради), в якому просила зобов`язати відповідача надати їй містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та подати на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою "В-1", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково:
рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року скасовано;
прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:
зобов`язано відповідача розглянути заяву позивачки разом з поданими документами щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою "В", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206 та прийняти відповідне рішення;
в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
06 лютого 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 03 лютого 2019 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
10 березня 2020 року від позивачки надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування своїх вимог позивачка покликається на те, що 14 квітня 2015 року та 08 червня 2016 року вона зверталась до відповідача з клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літ. "В-1", розташованих по АДРЕСА_1, та надання земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування.
Водночас під час другого звернення нею, на вимогу відповідача, 14 липня 2016 року було надано всі необхідні документи стосовно самовільно збудованого об`єкту.
Позивачка стверджує, що відповідач в порушення приписів Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, який було затверджено рішенням 9 сесії ХМР 6 скликання за № 390/11 від 17 серпня 2011 року (далі також Порядок № 390/11), своїми листами від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39 та від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06, відмовив у розгляді зазначеного питання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, мотивуючи відмову наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту.
Представники відповідача наголошували на тому, що вимоги позивачки не ґрунтуються на приписах діючого законодавства. Водночас зазначили, що підставою відмови у розгляді зазначених позивачкою документів була наявність майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту на момент звернення.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до технічного паспорту складеного на замовлення позивачки ОСОБА_1 ТОВ "Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації" станом на 23 вересня 2015 року за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів 206 розташована нежитлова будівля літ. "В-1", яка збудована самочинно, без відповідного дозволу.
14 квітня 2015 року, 08 червня 2016 року, 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради з клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літ. "В-1", розташованих в АДРЕСА_1, та надання земельної ділянки для їх експлуатації та обслуговування.
Департамент містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради своїми листами від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 відмовив позивачці у розгляді зазначеного питання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, мотивуючи відмову наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту, вирішення яких не входить до компетенції виконавчих органів Харківської міської ради. Водночас зазначив, що після врегулювання майнового спору у відношенні самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою "В-1", розташованих за адресою: АДРЕСА_1, зазначене питання може бути розглянуто по суті.
Також встановлено, що при звернення до відповідача з зазначеним клопотанням щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літ. "В-1", розташованих по вул. Дружби народів, 206, відповідно до Порядку № 390/11, позивачкою був наданий передбачений пунктом 3.3 зазначеного Порядку пакет документів, відповідно до переліку складеного позивачкою.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності відмови Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради згідно листів від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 в збереженні самовільно побудованих нежитлових будівель, наявності у позивачки права на отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наявності підстав у відповідача на подання на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва заяви щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою "В-1", розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності до приписів Порядку № 390/11 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підпунктів 2.1, 2.2, 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 ( далі також Порядок № 109).
Судом апеляційної інстанції зауважено, що позивачка зверталася із заявами від 14 квітня 2015 року, 08 червня 2016 року, 24 лютого 2017 року щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель у відповідності до приписів Порядку № 390/11, а не щодо надання містобудівних умов та обмежень для розроблення проектної документації для здійснення будівництва.
На думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку Управління містобудування та архітектури могло надати лише інформацію щодо відповідності об`єкта містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки, підстави для надання містобудівних умов та обмежень відсутні.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та подати на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва щодо збереження самочинно побудованих нежитлових будівель під літерою "В-1", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, 206.
Водночас зі змісту приписів Порядку № 390/11 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за результатами розгляду заяви (клопотання) про збереження об`єкту самочинного будівництва Управління містобудування та архітектури приймає рішення про залишення такої заяви без розгляду у випадку неподання всіх необхідних документів або видає інформацію щодо відповідності об`єкту містобудівним умовам та обмеженням забудови земельної ділянки (при необхідності) та подає на розгляд постійно діючої комісії з питань самочинного будівництва.
Судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що приписами Порядку № 390/11 не передбачено відмову в розгляді клопотання щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель у зв`язку із наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкту.
За такого правового регулювання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відмовляючи позивачці у розгляді заяви щодо збереження самовільно побудованих нежитлових будівель, у зв`язку з наявністю майнових спорів стосовно зазначеного об`єкта, відповідач діяв неправомірно, всупереч приписам цього Порядку № 390/11.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач акцентує увагу на тому, що згідно з пунктом 1.3 Порядку № 390/11 дія цього Порядку поширюється на всі підприємства, установи та організації, всіх фізичних осіб-підприємців, а також громадян (далі забудовники), які на території міста самочинно здійснили або здійснюють будівництво нових об`єктів, реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт існуючих об`єктів (далі - будівництво).
Стверджує, що Управління містобудування та архітектури Департаменту (далі - Управління) листами від 05 травня 2015 року № П-8-10660/1-15.08.-39, від 21 липня 2016 року № п-8-404/0/92-16.01.01-06 та від 07 березня 2017 року № П-8-7606/1-17.08.39 повідомило позивачку про наявність майнових спорів (справи № 643/14390/13-ц та № 643/1966/15-ц) щодо зазначеного об`єкта самочинного будівництва, що виключало можливість визначення дійсного забудовника.
Зауважує, що лише одна особа звернулась за вирішенням питання збереження самовільно збудованих нежитлових будівель за літ "В", проте у справі № 643/14390/13-ц за визнанням права власності зверталися три особи.
Вважає, що до вирішення майнових спорів неможливо установити належну особу, яка була забудовником, а додаткових документів на підтвердження факту одноосібного звернення позивачкою не надавалось.
З покликанням на статтю 134 Земельного Кодексу України, пункт 15 Порядку № 390/11 (в чинній редакції, зі змінами, внесеними рішенням від 20.06.2018 № 1131/18) стверджує, що питання надання земельної ділянки для збереження об`єкта будівництва не може бути вирішено у Порядку № 390/11, оскільки законодавства вимагає обов`язкове проведення земельних торгів (аукціону) для отримання такої земельної ділянки за існуючих умов, а жодних переважних прав для отримання такої земельної ділянки позивачкою поза аукціоном законодавець не визначив.
Водночас зазначає, що судами не досліджено факту подання позивачкою не повного пакету документів у відповідності до Порядку № 390/11.
Вважає, що зобов`язання судом відповідача розглянути заяву суперечить нормам Порядку № 390/11 та є формою втручання у повноваження органу.
У відзиві на касаційну скаргу позивачка стверджує про безпідставність відмов відповідача з покликанням на наявність невирішених майнових спорів, оскільки справа № 643/14390/13-ц була розглянута ще в 2015 році.
Також вважає, що інша справа - № 643/1966/15-ц за позовом прокурора про знесення нерухомого майна не є справою майнового характеру.
Акцентує увагу на тому, що протягом 2015-2016 намагалась довести відповідачу відсутність майнових спорів, проте постійно отримувала відмови.
Критично оцінює покликання скаржника на пункт 1.5 Порядку № 390/11, оскільки на час виникнення спірних правовідносин зазначений пункт був відсутній.
Щодо доводів скаржника про відсутність повного пакету документів позивачка зазначає, що суб`єктом владних повноважень не приймалося рішення про залишення заяви без розгляду з зазначених підстав.
Також вважає необґрунтованими доводи скаржника про втручання в його дискреційні повноваження.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі також Закон України № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.
Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.