ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 569/14942/17
провадження № 51-6100 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017180000000136, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Дермань Перша Здолбунівського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 22 серпня 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України й виправдано.
Також у вироку суд вирішив долю речових доказів.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 31 липня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, будучи завідувачем кафедри української літератури, професором кафедри Рівненського державного гуманітарного університету, 27 липня 2017 року близько 11:00, перебуваючи на площі ім. Т. Г. Шевченка у м. Рівному, переглянувши надані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 документи для їх вступу до вказаного університету на факультет української філології, за спеціальністю 035 "Філологія (Українська мова і література), повідомив у їх достатності для подання до приймальної комісії та про необхідність надання йому грошових коштів у сумі 2000 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 51800 грн, за сприяння в позитивній здачі вступних іспитів і прийняття рішення приймальною комісією щодо зарахування на державну форму навчання.
Далі 28 липня 2017 року близько 15:10 ОСОБА_6, перебуваючи в піцерії "Шапіто" у м. Рівному (вул. Міцкевича, 12-А ), під час спілкування з ОСОБА_7 і ОСОБА_8, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від останніх грошові кошти у вказаній вище сумі за сприяння у вирішенні зазначених питань, тоді як у дійсності цього не робив та робити не міг, оскільки рішення щодо вступу в навчальний заклад приймається колегіальним органом - комісією, до складу якого ОСОБА_6 не входив, а крім того, на спеціальність, на яку вступниками подані документи, не було державного замовлення, і таким чином він заволодів вищевказаними грошовими коштами шляхом обману.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про те, що апеляційний суд не проаналізував усіх доказів, на які він посилався в апеляційній скарзі, а тим доказам, які були повторно досліджені під час апеляційного розгляду, дав неправильну оцінку з точки зору їх належності, внаслідок чого висновки цього суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Так, прокурор, посилаючись на власну оцінку показань свідків та матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), наполягає на відсутності провокації під час підготовки та проведення заходів із контролю за вчиненням злочину, водночас вважає, що апеляційний суд не обґрунтував, у чому саме полягало це протиправне спонукання до його вчинення. Також прокурор наводить аргументи щодо незгоди з визнанням недопустимими доказами заяви ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення та протоколів про результати контролю за вчиненням злочину, вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про порушення права ОСОБА_6 на захист під час його затримання, про безпідставне проведення досудового розслідування за ч. 3 ст. 368 КК України, а також про відсутність складу кримінального правопорушення у зв`язку з невстановленням потерпілих. Також твердить, що апеляційний суд не дав оцінки відсутності у вироку посилання на конкретний пункт ч. 1 ст. 373 КПК України як на підставу для виправдання ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні. Крім того, прокурор звертає увагу, що апеляційний суд в ухвалі не спростував його доводів про неправильне вирішення долі речових доказів. Водночас зазначає про те, що апеляційний суд усупереч приписам ст. 285 КПК України не заслухав думку ОСОБА_6 щодо його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_6 просить залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.
Прокурор ОСОБА_5 частково підтримав доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За вимогами, встановленими в ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вказаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, водночас апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
В ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (ст. 419 КПК України). Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Однак апеляційний суд під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор оскаржив в апеляційному порядку виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 і, пославшись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильну оцінку доказів, просив скасувати згадане судове рішення й ухвалити обвинувальний вирок. Однак, не зважаючи на конкретні, змістовні доводи скаржника про незаконність виправдання ОСОБА_6, апеляційний суд належним чином не розглянув їх і не спростував.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (п. 1); не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (п. 2); не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (п. 3).
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
У вироку місцевий суд установив, що в цьому кримінальному провадженні відбулася провокація ОСОБА_6 на вчинення кримінального правопорушення, під час збирання доказів допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а показання допитаних свідків не узгоджуються між собою та з іншими дослідженими доказами. Водночас, аналізуючи подію інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення в контексті наявності в його діянні ознак складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, суд з`ясував, що останній не висловлював прохання надати йому грошові кошти, а навпаки, ініціатива передачі грошей виходила від свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які діяли разом із невстановленою особою. Однак далі, всупереч цьому, суд констатував, що вказані свідки передали грошові кошти на прохання ОСОБА_6, проте не набули статусу потерпілих (т. 3 а. с. 117-118).
Підсумувавши, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачення ОСОБА_6 ґрунтується лише на припущеннях, тому його слід виправдати у зв`язку з недоведеністю вини. Всупереч цьому суд вказав, що під час ухвалення вироку керувався п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України. Наприкінці, в резолютивній частині вироку суд не зазначив конкретну норму закону, на підставі якої ухвалено виправдувальний вирок.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши цей вирок і залишивши його без змін, у мотивувальній частині ухвали спочатку процитував положення п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, якими передбачено ухвалення виправдувального вироку в разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа. Далі апеляційний суд зазначив про правильність визнання недопустимими деяких доказів, а також проаналізував фактичні обставини кримінального провадження і констатував відсутність у діянні ОСОБА_6 ознак шахрайства. Однак, підсумовуючи результати апеляційного розгляду, суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, вчинене ОСОБА_6 (п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України).
Отже, апеляційний суд не проаналізував оскаржений вирок на відповідність приписам ст. 374 КПК України та в мотивувальній частині свого рішення допустив істотні суперечності, фактично зазначивши самостійні і взаємовиключні підстави для виправдання особи.
Разом із цим апеляційний суд належно не оцінив наскільки визнання ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ґрунтується на мотивах, викладених місцевим судом у вироку.
Зокрема поза увагою апеляційного суду залишилися доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, про необґрунтованість позиції місцевого суду, що наявність потерпілих є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, тоді як у цьому провадженні їх не встановлено. Однак апеляційний суд не дав жодної оцінки цим твердженням прокурора та не проаналізував відповідних висновків місцевого суду з точки зору їх відповідності змісту закону України про кримінальну відповідальність.
Так, у кримінально-правовому та кримінальному процесуальному змісті цього поняття потерпілий з`являється у разі заподіяння шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Необхідною і достатньою складовою підстави кримінальної відповідальності за шахрайство є усвідомлення суб`єктом кримінального правопорушення того факту, що предмет кримінального правопорушення є для нього чужим, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого дійсного чи уявного права на нього. Вказівка у ст. 190 КК України на вчинення шахрайства стосовно чужого майна, виходячи з органічного зв`язку між його об`єктивними ознаками, психічне ставлення до яких необхідно встановити за змістом цієї кримінально-правової норми, свідчить про те, що кримінальна відповідальність за шахрайство пов`язана, як правило, не зі встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а зі встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього власних майнових фондів (чи третьої особи).