ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 295/3716/18
провадження № 51-2462 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_8, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого - Відокремленого структурного підрозділу "Житомирський автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного транспортного університету" на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060020001312, про застосування примусових заходів медичного характеру щодо
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Єсеник Північноморавської області Чеської Республіки, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у зв`язку із вчиненням суспільно небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. Згідно з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_10 19 лютого 2016 року приблизно о 22:05 на вул. Каретній у м. Житомирі підпалив автомобіль марки Skoda моделі Octavia, який належить Житомирському автомобільно-дорожньому коледжу Національного транспортного університету. Внаслідок пожежі, що виникла, автомобіль було пошкоджено, чим зазначеній установі завдано матеріальної шкоди на суму 193 190 грн.
2. За висновком судово-психіатричної експертизи № 371-2017 від 07 листопада 2017 року ОСОБА_10 на час експертного дослідження страждав на шизофренію параноїдної форми безперервного типу перебігу з помірно вираженим змішаним (дисоціативно-психопатоподібним) типом дефекту, параноїчним синдромом. Обумовлені цим розладом зміни психіки позбавляли ОСОБА_10 на час вчинення суспільно небезпечного діяння можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і зумовлювали необхідність застосування примусових заходів медичного характеру.
3. 28 січня 2021 року Богунський районний суд м. Житомира відмовив у застосуванні щодо ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру і закрив кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю вчинення ним суспільно небезпечного діяння.
4. 05 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
5. У касаційній скарзі прокурор і представник потерпілого, кожен у своїй, заявили вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
6. Прокурор на обґрунтування своєї вимоги наводить такі доводи:
6.1. викладені в ухвалі висновки апеляційного суду щодо неврахування як доказів результатів пред`явлення свідку ОСОБА_11 особи для впізнання за фотознімками з огляду на те, що ОСОБА_10 й інші особи, пред`явлені свідку на фото для порівняння, мають різний вік та різкі відмінності у зовнішності, мають характер припущень;
6.2. посилання суду як на підставу неприйняття до уваги даних протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 на проведення слідчої дії не в темний час доби, коли відбулася подія суспільно небезпечного діяння, а вдень є необґрунтованими, оскільки згідно з показаннями зазначеного свідка на вулиці було штучне освітлення і ОСОБА_11 розгледів обличчя ОСОБА_10 від спалаху полум`я, а отже час проведення слідчої дії не вплинув на можливість належного відтворення обстановки події;
6.3. апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, покладених в основу ухвали місцевого суду, у тому числі допит свідка ОСОБА_11 .
7. Представник потерпілого на обґрунтування своєї вимоги наводить такі доводи:
7.1. суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності судового розгляду, оскільки не допитав свідків - лікарів-психіатрів щодо стану ОСОБА_10 на час лікування і проведення судово-психіатричної експертизи;
7.2. всупереч вимогам частини 2 статті 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Касаційного кримінального суду від 09 березня 2023 року, оскільки не провів нової судово-психіатричної експертизи для з`ясування актуального психічного стану ОСОБА_10 на час апеляційного перегляду у 2023 році.
Позиції учасників судового провадження
8. Прокурор і представник потерпілого ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали касаційні скарги з наведених у них доводів, просили скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
9. Захисниця ОСОБА_6 у судовому засіданні навела аргументи щодо законності й обґрунтованості ухвали апеляційного суду, просила залишити її без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Мотиви суду
10. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
11. Встановлена главою 39 КПК спеціальна процедура кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру покликана сприяти дотриманню справедливого балансу між захистом прав осіб, що страждають на психічні розлади, вчинили суспільно небезпечні діяння і з огляду на свій стан можуть бути небезпечними для себе та інших, й інтересами потерпілих, суспільства та держави.
12. Передбачені законодавцем у справах цієї категорії процесуальні гарантії спрямовані на втілення таких закріплених у статті 4 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року № 1489-III (далі - Закон № 1489-ІІІ) принципів її надання як законність, гуманність, додержання прав людини і громадянина, добровільність, необхідність і достатність заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації.
13. Однією з зазначених гарантій є забезпечення доведеності факту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення. Скоєння діяння конкретною особою, неосудною у силу свого психічного стану, виходячи зі змісту частини 1 статті 505, частиною 1 статті 513 КПК, належить до предмету доказування у кримінальному провадженні і є обов`язковою умовою прийняття судом рішення про застосування щодо неї примусових заходів медичного характеру. Адже такі заходи за змістом становлять серйозне втручання у права людини на свободу, особисту недоторканність, недоторканність свого приватного життя та є одним із винятків із закріпленого у статтях 12, 13 Закону № 1489-ІІІ загального правила про надання психіатричної допомоги на прохання чи за усвідомленою згодою пацієнта. Застосування цього винятку не інакше як у разі беззаперечного підтвердження наявності визначених законом підстав для примусу особи у межах належної правової процедури є необхідною умовою практичного втілення засади добровільності психіатричної допомоги.
14. Тягар доведення обставин, зазначених у частині 1 статті 513 КПК, закон покладає на сторону обвинувачення, яка у межах своїх процесуальних повноважень, визначених частиною 2 статті 283, статтею 292 цього Кодексу, звертається до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Адже на відповідний особливий порядок кримінального провадження поширюються передбачені статтею 7 КПК загальні засади, у тому числі змагальність судового процесу, що згідно з частиною 1 статті 22 цього Кодексу передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод та законних інтересів. Під час кримінального провадження, як унормовано частиною 3 зазначеної статті КПК, функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Суд відповідно до частини 6 статті 22 КПК, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Перекладення на суд функції сторони обвинувачення і доведення наявності правових підстав для застосування щодо особи примусових заходів медичного характеру суперечить зазначеній засаді і є неприпустимим.
15. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, дотримуючись вимог статей 7, 22, 512, 513 КПК, за результатами ґрунтовного аналізу й оцінки доказів, поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні, визнав недоведеним, що суспільно небезпечне діяння, зазначене у клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру, вчинив ОСОБА_10 .
16. Аргументи прокурора і представника потерпілого на заперечення таких висновків місцевого суду були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції й обґрунтовано спростовані. Всупереч доводам касаційних скарг, апеляційний суд відповідно до вимог частини 2 статті 419 КПК на кожен із таких аргументів надав вичерпну відповідь і, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, навів в ухвалі достатні підстави визнання їх необґрунтованими, з якими колегія суддів погоджується.
Щодо оцінки судами результатів пред`явлення для впізнання
17. Зокрема, як установили суди, єдиним безпосереднім очевидцем події - підпалу службового автомобіля директора Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу ОСОБА_9 19 лютого 2016 року був свідок ОСОБА_11 . Цей свідок відповідно до його показань з балкона своєї квартири бачив як незнайомий йому чоловік полив транспортний засіб невідомою рідиною, а коли ОСОБА_11 гукнув до нього, кинув запалений сірник і втік, після чого автомобіль загорівся. Згідно з показаннями свідка у судовому засіданні і даними протоколу пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками ОСОБА_11 упізнав ОСОБА_10 як чоловіка, який вчинив зазначені ним дії. Проте наведеним показанням суди дали обґрунтовану критичну оцінку з огляду на таке.
18. Відповідно до матеріалів кримінального провадження і технічного запису судового процесу, свідок ОСОБА_11 не зміг конкретизувати ознак, за якими він упізнав ОСОБА_12, крім світлого волосся, що виглядало з-під капюшона, легкої неголеності без бороди та вус, овальної форми обличчя і продовгуватого носа.
19. Проте зазначені ОСОБА_11 прикмети не збігалися з описом зовнішності ОСОБА_10 у лютому-березні 2016 року, даному у судовому засіданні законним представником (матір`ю) останнього - ОСОБА_13 і свідками - його вітчимом ОСОБА_14, санітаром ОСОБА_15, котрий 02 лютого 2016 року супроводжував ОСОБА_10 з одного лікувального закладу до іншого, лікарем ОСОБА_16, яка приймала хворого у Житомирській обласній психіатричній лікарні 04 березня 2016 року, і лікарем ОСОБА_17, який безпосередньо здійснював його лікування.
20. Наведені показання суд оцінив у сукупності з даними досліджених у судовому засіданні документів про: перебування ОСОБА_10 у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні з 14 серпня 2015 року до 02 лютого 2016 року на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року; доставлення ОСОБА_10 у Житомирську обласну психіатричну лікарню і втечу його з цього закладу 02 лютого 2016 року; подальше звернення хворого у Житомирську обласну психіатричну лікарню і продовження лікування з 04 березня 2016 року (т. 1, а. с. 79, 80).
21. Із показань зазначених вище свідків у взаємозв`язку з зафіксованою у документах інформацією щодо хронології подій слідувало, що як за 2, 5 тижні до, так і через 2 тижні після підпалу автомобіля ОСОБА_10 мав довгу неохайну бороду, голова була поголеною, і його зовнішність у період з 02 лютого до 04 березня 2016 року істотних змін не зазнала.