ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 344/12022/18
провадження № 51-4947 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7, на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Коломия Івано-Франківської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст.190 КК України, та призначено покарання: за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік; за ч. 3 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Вирішено цивільні позови та питання щодо речових доказів.
Згідно з фактичними даними, детально наведеними у вироку, ОСОБА_7 у м. Івано-Франківську протягом 2012 - 2014 років шляхом зловживання довірою заволоділа грошовими коштами ОСОБА_9 на загальну суму 247 906,34 грн, унаслідок чого завдала йому матеріальних збитків у великих розмірах на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_7 шляхом зловживання довірою протягом 2013 року в м. Івано-Франківську незаконно заволоділа грошовими коштами ОСОБА_10 на загальну суму 242 843,6 грн, які не мала наміру повертати, а привласнила та використала на свої потреби, внаслідок чого завдала шкоду ОСОБА_10 у великих розмірах на вказану суму.
Крім цього, і обвинувачена ОСОБА_7 з квітня по жовтень 2020 року в тому ж міст, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_11 загальною сумою 17 000 дол США, що згідно з курсом НБУ становить 469 691 грн, чим завдала шкоди потерпілому на вказану суму.
У листопаді 2020 року ОСОБА_7 у м. Долині на території АЗС "БРСМ "Нафта", на автошляху Н-10, шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_12 в сумі 2000 євро, заподіявши шкоду потерпілому на цю суму.
У лютому 2021 року ОСОБА_7 поблизу супермаркету "Фуршет" на вул. Володимира Великого в м. Івано-Франківську шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_13 у сумі 2900 дол США, що згідно з курсом НБУ становить 80 388 грн, чим завдала шкоди потерпілому на вказану суму.
Також 03 квітня 2021 року ОСОБА_7, перебуваючи в автомобілі "Nissan Note", д.н.з. НОМЕР_1, по АДРЕСА_2, шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_14 у сумі 4200 дол США, за курсом НБУ становить 117 390 грн, у результаті чого завдала шкоди потерпілій на зазначену суму.
Крім того, 11 травня 2021 року ОСОБА_7 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_15 в сумі 660 дол США, що згідно з курсом НБУ становить 18 321 грн, та 3900 грн, унаслідок чого спричинила збитки потерпілому на загальну суму 22 221 грн.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2023 року вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання особі засудженої та тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· під час призначення покарання не враховано даних про особу винуватої, характеру вчинюваних дій, що призвело до м`якості призначеного покарання;
· апеляційний суд повторно не дослідив доказів, про що клопотав прокурор;
· ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 419, 370 КПК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Доводи поданої касаційної скарги захисника щодо наявних порушень КПК України у кримінальному провадженні № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року:
· у матеріалах справи відсутня постанова про призначення прокурора ОСОБА_16 у зазначеному кримінальному провадженні. Крім того, вказаний прокурор не мав повноважень у цьому кримінальному провадженні, зокрема після об`єднання з іншими кримінальними провадженнями на стадії досудового розслідування;
· порушуючи вимоги КПК України, слідчий ОСОБА_17 13 червня 2018 року своєю постановою визнав розписку ОСОБА_10 речовим доказом до внесення відповідних відомостей про вчинення засудженою кримінального правопорушення стосовно потерпілої ОСОБА_10 до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Слідчий ОСОБА_17 не мав повноважень у цьому провадженні;
· орган досудового розслідування незаконно перекваліфікував дії ОСОБА_7 стосовно потерпілої ОСОБА_10 з ч. 2 на ч. 3 ст. 190 КК України;
· у слідчого ОСОБА_17 не було повноважень на складення повідомлення про підозру 28 червня 2018 року і зміну раніше повідомленої підозри від 16 та 31 липня 2018 року ОСОБА_7 за частинами 2, 3 ст. 190 КК України у кримінальному провадженні № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року. Унаслідок таких порушень засуджена не набула статусу підозрюваної у вказаному провадженні;
· матеріали справи не містять постанови про призначення групи прокурорів та слідчих в об`єднаному кримінальному провадженні за № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року;
· дії ОСОБА_7 стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 неправильно кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки не охоплювалися єдиним умислом;
· суд першої інстанції не з`ясував, на підставі якої заяви ОСОБА_10 про вчинення злочину були внесені відомості в ЄРДР (матеріали справи містять відповідну заяву потерпілої від 07 листопада 2014 року та протокол прийняття такої заяви від 26 червня 2018 року, а витяг з ЄРДР підтверджує внесення цих відомостей 28 червня 2018 року);
· судом не з`ясовано розмір коштів, які ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_9, враховуючи, що засуджена повернула йому 4000 дол. США та погасила замість нього кредити;
· суд першої інстанції неправильно обрахував суму коштів, якою засуджена заволоділа за епізодами відносно потерпілої ОСОБА_10 ;
· суд не перевірив належності конвертації валютних коштів у гривню, що впливає на правильність кваліфікації кримінального правопорушення;
· надана прокурором апеляційному суду постанова про зміну групи прокурорів від 26 червня 2018 року містить помилкову інформацію щодо дати внесення відомостей у ЄРДР у кримінальному провадженні №12014090010003394. Указана постанова не містить порядкового номера аркуша кримінального провадження;
· у ході апеляційного розгляду надані прокурором постанови про призначення слідчих, зокрема постанови від 28 жовтня 2014 року, 14 травня 2015 року, 03 січня 2016 року, 06 червня, 11 квітня та 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року, які не є ідентичними наявним у справі їх копіям, не зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування, ухвалені особами, які не мають на це повноважень, та не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України.
Щодо наявних порушень КПК України в межах кримінального провадження № 12021091010000847 від 17 серпня 2021 року:
· у матеріалах справи відсутня постанова слідчого у кримінальному провадженні № 12021091010000847 від 17 серпня 2021 року про доручення оперативному підрозділу провести слідчі дії, зокрема огляд документів та диска;
· органом досудового розслідування визначена лише орієнтовну суму збитків, яких завдала ОСОБА_7 ОСОБА_11, що суперечить вимогам ст. 291 КПК України. Ці порушення могли призвести до неправильної кваліфікації дій засудженої;
· договір, укладений між засудженою і ОСОБА_11, від 16 жовтня 2021 року не містить підпису потерпілого, а тому його не можна вважати укладеним, у зв`язку з цим відсутні докази факту передачі потерпілим грошових коштів засудженій та відповідно вчинення останньою злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України;
· на момент судового розгляду в матеріалах справи були відсутні дані щодо внесення відомостей у ЄРДР про вчинення злочину засудженою стосовно потерпілого ОСОБА_11, а надані прокурором такі витяги в суді апеляційної інстанції містять відмінності щодо кваліфікації її дій;
· на стадії судового розгляду матеріали справи не містили документів на підтвердження повноважень слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні № 12021091010000847 від 17 серпня 2021 року. Наявне в матеріалах справи доручення про проведення досудового розслідування слідчим не відповідає вимогам до процесуального рішення, що свідчить про відсутність повноважень у слідчих та недопустимість доказів, отриманих ними.
Щодо наявних порушень КПК України кримінального провадження № 12021091010000221 від 20 квітня 2021 року:
· 10 травня 2021 року слідчим у кримінальному провадженні № 12021091010000319 від 11 травня 2021 року було доручено оперативним працівникам здійснити огляд мобільного телефону. Проте ця слідча дія була проведена 12 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021091010000221 від 20 квітня 2021 року, до об`єднання вказаних кримінальних проваджень;
· 13 травня 2021 року слідчий оглянув розписку, надану потерпілою ОСОБА_14, однак установив, що засуджена отримала грошові кошти від ОСОБА_12 ;
· матеріали справи не містять постанови про призначення групи слідчих у кримінальних провадженнях № 12021091010000221, 12021091010000319, 12021091010000320, 12021091010000324;
· у матеріалах провадження відсутня постанова слідчого у кримінальному провадженні № 12021091010000221 про зміну кваліфікації кримінального правопорушення, а тому суд не перевіряв правомірності дій органу досудового розслідування. Цю постанову було надано лише в ході апеляційного розгляду;
· відомості про вчинення кримінального правопорушення стосовно потерпілої ОСОБА_14 не були внесені до ЄРДР. Під час судового розгляду матеріали справи не містили повідомлення про підозру засудженій від 15 травня 2021 року, а тому судом не було перевірено правомірності таких дій. Відповідне повідомлення від 15 травня 2021 року було надано лише в ході апеляційного розгляду, за яким ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні щодо потерпілої ОСОБА_14 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, хоча такі дії були слідчий перекваліфікував того ж дня за ч. 1 ст. 190 КК України;
· надані прокурором на стадії апеляційного розгляду постанови про створення групи прокурорів у кримінальних провадженнях № 12021091010000319, 12021091010000320 не мають порядкового номера аркуша кримінального провадження, що викликає сумнів у наявності цих документів на стадії досудового розслідування, а тому повноваження прокурора ОСОБА_16, зокрема під час об`єднання вказаних кримінальних проваджень, також викликають сумнів.
Крім того, захисник ОСОБА_6 стверджує, що між ОСОБА_7 та потерпілими наявні цивільно-правові відносини. Звертає увагу, що частина технічних записів судових засідань є неякісною, а деякі не відтворюються. Наголошує, що суди не врахували практики Верховного Суду. Оскаржені судові рішення є невмотивованими та не відповідають приписам ст. 370 КПК України.
До Верховного Суду надійшли заперечення від прокурора на касаційну скаргу сторони захисту, які фактично за своїм змістом є клопотанням.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Захисник підтримав свою касаційну скаргу і заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора. Крім того, захисник надав Суду пояснення, які за змістом є аналогічними доводам касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його скоєнні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7, на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.
Так, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Як убачається з матеріалів провадження, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 190 КК України.
Так, суди встановили, що ОСОБА_7 за обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, за допомогою обману та зловживаючи довірою, незаконно заволоділа коштами потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15
Суди, визнавши ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 190 КК України, зазначили, що остання з метою заволодіння коштами потерпілих вигадувала різні причини отримання грошей, зокрема для розмитнення автомобілів та іншої техніки з-за кордону, купівлі автомобілів, купівлі техніки, вкладання коштів у різні бізнес-проєкти, отримання ліцензії для здійснення обмінно-валютних операцій, ліцензії на здійснення нотаріальної діяльності та інше, не будучи причетною до здійснення такої діяльності. Крім того, обвинувачена представлялася родичами (сестрою) інших осіб, що не відповідало дійсності. Водночас суди зауважили, що майже у всіх випадках обвинувачена обіцяла потерпілим повернення через незначний час коштів у значно більшому розмірі, ніж вона позичала попередньо, додатково спонукаючи потерпілих до передачі своїх коштів, не маючи при цьому жодних можливостей для їх повернення.
За результатом розгляду суди дійшли переконання, що вказана поведінка ОСОБА_7 свідчить про те, що її дії мають виключно неправомірний характер і спрямовані на незаконне заволодіння майна в потерпілих шляхом шахрайства.
Такі висновки судів обґрунтовано показаннями потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 ; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11 травня 2021 року; протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 травня 2021 року; письмовою розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів від ОСОБА_15 ; протоколом огляду речей і документів; повідомленням про вчинення злочину від 23 квітня 2021 року; розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів від 24 лютого 2021 року; протоколами оглядів предметів від 12 і 13 травня 2021 року; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 19 квітня 2021 року; протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12 травня 2021 року; письмовою розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів; протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11 травня 2021 року; протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 травня 2021 року; письмовою розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів; протоколом огляду предметів від 12 травня 2021 року; письмовою розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів від ОСОБА_9 ; кредитними договорами № 92458149000 від 27 грудня 2013 року, № 5000444884 від 26 грудня 2013 року, № 5000324729 від 29 листопада 2012 року, № Р07.007.76454 від 27 грудня 2013 року, № 26303286 від 26 грудня 2013 року, № 20007519208 від 27 грудня 2013 року, протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 28 червня 2018 року; розпискою ОСОБА_7 про отримання грошових коштів від ОСОБА_10, протоколами огляду речей і документів від 02 та 20 листопада 2021 року.
Сторона захисту подала касаційну скаргу, зміст якої є фактично аналогічним змісту її апеляційної скарги. Водночас більшість доводів скарги сторони захисту зводяться до тверджень про порушення кримінального процесуального закону.
Так, з матеріалів справи вбачається, що до місцевого суду надійшли три обвинувальні акти за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 190 КК України, які внесені в ЄРДР за № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року, за № 12021091010000221 від 20 квітня 2021 року та за № 12021091010000847 від 20 квітня 2021 року.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалами від 30 листопада 2021 року та від 18 лютого 2022 року прийняв рішення про об`єднання в одне провадження матеріалів кримінальних проваджень з указаними обвинувальними актами стосовно ОСОБА_7 .
Щодо доводів касаційної скарги про наявні порушення КПК України в кримінальному провадженні № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року
У поданій касаційній скарзі захисник зауважує про відсутність повноважень у прокурора ОСОБА_16 у кримінальному провадженні № 12014090010003394 як до, так і після об`єднання з іншими кримінальними провадженнями на досудовому розслідуванні.
Відповідно до положень ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
Як убачається з матеріалів справи, постановою Івано-Франківської місцевої прокуратури від 26 червня 2018 року про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12014090010003394, внесеному 18 квітня 2018 року в ЄРДР, за частинами 1, 2, 3 ст. 190 КК України, було визначено групу прокурорів у складі: ОСОБА_16 (старший групи), ОСОБА_22, ОСОБА_23 .
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними, оскільки матеріали справи підтверджують наявність відповідних повноважень прокурора ОСОБА_16 з 26 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014090010003394.
Водночас, на переконання колегії суддів, зазначення у вказаній постанові прокурора помилкової дати внесення відомостей у ЄРДР, не зумовлює нечинності цього документа.
Крім цього, відповідно до положень ст. 217 КПК України рішення про об`єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором.
Надалі прокурор ОСОБА_16 28 червня 2018 року постановою об`єднав в одне провадження матеріали досудових розслідувань за № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року, № 12018090010002494 від 26 червня 2018 року, № 12018090010002510 від 28 червня 2018 року, № 12018090010002511 від 28 червня 2018 року, № 12018090010002512 від 28 червня 2018 року, № 12018090010002513 від 28 червня 2018 року, № 12018090010002514 від 28 червня 2018 року, № 12018090010002515 від 28 червня 2018 року. Об`єднані кримінальні провадження в ЄРДР зареєстровано за № 12014090010003394.
13 липня 2018 року прокурор ОСОБА_16 постановою об`єднав в одне провадження матеріали досудових розслідувань за № 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року, № 42018091010000036 від 10 липня 2018 року, № 42018091010000037 від 10 липня 2018 року та № 42018091010000038 від 10 липня 2018 року. Указані об`єднані провадження зареєстровано за № 12014090010003394 (т. 5, а. п. 167).
Варто зауважити, що положення КПК України, у тому числі ст. 217, не передбачають необхідності повторно призначати слідчого або прокурора у кримінальному провадженні, яке було виділено або об`єднано з іншим, якщо після початку досудового розслідування їх уже було визначено.
Отже, у разі об`єднання кримінальних проваджень за відсутності нової постанови про визначення групи прокурорів або слідчих, ті прокурори та слідчі, які були повноважними в межах окремих проваджень, вважаються такими, що й надалі мають повноваження в межах об`єднаного кримінального провадження.
Така позиція узгоджується з послідовною практикою Верховного Суду, наприклад у справах № 206/4419/17, 146/1683/18, 382/646/19.
Тож матеріалами справи підтверджено повноваження прокурора ОСОБА_16 у кримінальному провадженні № 12014090010003394, а тому його дії щодо об`єднання кримінальних проваджень на стадії досудового розслідування були правомірними.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги захисника в цій частині не можна вважати слушними.
-щодо доводів сторони захисту про невідповідність копій постанов про призначення групи слідчих їх оригіналам та відсутності відомостей про ці постанови в реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014090010003394
Відповідно до положень ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений, зокрема, визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
Згідно з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України керівник органу досудового розслідування - це, зокрема, начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки та заступники зазначених посадових осіб, які діють у межах своїх повноважень.
Як убачається з матеріалів справи у кримінальному провадженні № 1201409001003394 від 28 жовтня 2014 року, за постановами начальника відділення поліції слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області було призначено відповідні групи слідчих, що, всупереч доводам захисника, повністю узгоджується з його повноваженнями, передбаченими п. 8 ч. 1 ст. 3 та ст. 39 КПК України.
Також колегія суддів зауважує, що за приписами ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК України, яка передбачає, що сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК України).
Розумно очікувати сумлінної процесуальної поведінки не тільки від сторони обвинувачення, а й від сторони захисту. Тому, якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявила, що усі докази у справі зібрані під процесуальним керівництвом неналежного суб`єкта, під час судового розгляду відповідно необхідно очікувати, що сторона захисту заявить клопотання про визнання доказів недопустимими.
Від вчасно заявленого клопотання залежить обсяг і порядок дослідження доказів. Очевидна недопустимість доказу зумовлює неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. А визнання недопустимими є оціночним питанням і залишається на розсуд суду, воно вирішується після дослідження доказів у порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України.
Так, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що не будь-яке порушення вимог кримінального процесуального закону допущене органом досудового розслідування під час збирання доказів у кримінальному провадженні, автоматично зумовлює визнання цих доказів недопустимими. Вирішуючи питання про допустимість таких доказів, суд насамперед має з`ясувати, чи є це порушення істотним та яким чином воно вплинуло на забезпечення і реалізацію прав та свобод особи у кримінальному провадженні.
Якщо суд визнає якийсь доказ недопустимим з урахуванням положень ст. 87 КПК України, він має вказати у своєму рішенні, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби - на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, а також має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання такого доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими необхідно лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження №13-3кс22) та з її ухвалою від 31 січня 2024 року у цьому кримінальному провадженні.
Матеріалами справи підтверджується, що майже через чотири роки після надходження обвинувального акта до суду захисник під час апеляційного перегляду справи вперше поставив під сумнів легітимність процесуальних дій слідчих, прокурорів та допустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування. На спростування вказаних сумнівів сторони захисту прокурором під час апеляційного перегляду справи було надано низку відповідних процесуальних документів. Водночас той факт, що прокурор надав процесуальні документи саме в ході апеляційного перегляду справи, не може бути підставою для відмови суду у їх прийнятті.
Як вбачається з наданих прокурором постанов начальника ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 28 жовтня 2014 року, 14 квітня 2015 року, 03 січня та 29 листопада 2016 року, 11 квітня, 03 липня та 06 червня 2018 року слідчих ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_17 призначено слідчими в цьому кримінальному провадженні.
Наведене також узгоджується з відомостями, наявними у витягах з ЄРДР, які містяться в матеріалах справи.
Отже, вказаними вище постановами підтверджено повноваження слідчих у цьому кримінальному провадженні.
Варто зауважити, що процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду їх допустимості, оскільки не є доказами у розумінні положень ст. 84 КПК України, однак повинні братися до уваги з точки зору допустимості слідчих дій проведених на їх підставі.
Тож колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що всі докази у кримінальному провадженні, які суд першої інстанції взяв до уваги під час ухвалення обвинувального вироку, зібрано слідчими, призначеними у встановленому законом порядку для розслідування кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_7 . З урахуванням наведеного, наявність в матеріалах справи копії постанов про призначення слідчих, які на думку захисника не відповідають їх оригіналам, не свідчить, що в цьому провадженні було допущено порушення фундаментальних прав і свобод засудженої.