Постанова суду № 638/6852/18 від 10.04.2024 про захист права на безпечне довкілля та

Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 638/6852/18

провадження № 61-393св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

розглянув у порядку письмового позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1,представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокуу складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

касаційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М.,Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Державна екологічна інспекція у Харківській області, про захист права на безпечне довкілля та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов`язати ОСОБА_4 ліквідувати сміттєзвалище на земельній ділянці, кадастровий номер 632205900:00:003:1793, площею 0,6 га, розташованій на території смт Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області, шляхом вивезення наявних на земельній ділянці хімічних, побутових, будівельних та інших видів відходів, а також засмічених токсичними відходами мас ґрунту на легальні сміттєві полігони.

Вказували, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 632205900:00:003:1793, площею 0,6 га, за адресою:

АДРЕСА_1, що знаходиться у безпосередній близькості до їхнього домоволодіння. Із березня 2018 року відповідач на належній йому земельній ділянці розпочав будівництво промислового об`єкта, а саме - стоянки вантажного автотранспорту, що не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки. В процесі будівництва відповідачем завезено на ділянку декілька сотень тон хімічних, побутових і будівельних відходів.

Вимоги мешканців АДРЕСА_1 на зборах громади 24 травня 2018 року про припинення звалювання сміття і його вивезення проігноровані ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень

06 квітня 2023 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова позов залишено без задоволення.

30 листопада 2023 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачі повинні були довести не тільки сам факт забруднення довкілля відповідачем, а й те, що воно відбувається поза відповідними нормами, встановленими державою, непритаманне наявному забрудненню в сучасних містах та селищах, негативно впливає на користування зручностями населених пунктів, приватне та сімейне життя позивачів, та, як наслідок, призводить до погіршення стану їх здоров`я. Позивачі звернулися з позовом про захист їх права на безпечне довкілля шляхом вивезення наявних на земельній ділянці хімічних, побутових, будівельних та інших видів відходів, а також засмічених токсичними відходами мас ґрунту на легальні сміттєві полігони. Однак не надали належних та допустимих доказів існування порушень їх прав на час розгляду справи. Доводи щодо преюдиційних фактів та фіксації порушення у 2018 року, притягнення до адміністративної відповідальності відповідача не свідчать, що станом на 2023 рік існують обставини, на які посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідні приписи та протоколи контролюючими органами після 2018 року не складались. Докази негативного впливу на довкілля та його негативного впливу на позивачів та інших осіб матеріали справи не містять.

Довід апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 на власній земельній ділянці, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793, було створене сміттєзвалище токсичних відходів, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 638/8209/18, апеляційний суд визнав недоведеним, зазначаючи, що у справі № 638/8209/18 ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Судом встановлено, що земельна ділянка виділялася відповідачу для ведення особистого селянського господарства, проте використовувалася ним як звалище непобутових відходів, будівельних відходів, ґрунту невідомого походження. Докази на підтвердження того, що відповідачем створено сміттєзвалище токсичних чи хімічних відходів, матеріали справи не містять.

Доводи позивачів про зміну судом апеляційної інстанції питань, які були поставлені експерту, що унеможливило проведення експертизи та отримання доказів для підтвердження їх вимог, суд визнав необґрунтованими, вказуючи, що позивачі не були позбавлені можливості надати висновок, складений на їх замовлення відповідно до статті 106 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Доводи позивачів про неможливість виконання ухвали суду від 02 грудня 2021 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження із залученням спеціаліста через бездіяльність суду, який не вичинив необхідних дій для організації її виконання, апеляційний суд відхилив з підстав, що вказане судове рішення ухвалено судом у порядку статті 118, а не 85 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції визнав наявним у ОСОБА_1 правового зв`язку зі сторонами спору, з огляду на те, що саме громадянин ОСОБА_1 23 квітня 2018 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із письмовою заявою, в якій просив вжити заходів щодо припинення грубого порушення земельного законодавства (створення сміттєзвалища), вчиненого власником земельної ділянки, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793 (справа № 638/8209/18), у безпосередній близькості з якою розташоване його домоволодіння.

14 грудня 2023 року додатковою постановою Харківського апеляційного суду заяву представника ОСОБА_4 - Романченка О. М. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в апеляційному суді, у загальному розмірі 10 500,00 грн, а саме по 3 500,00 грн з кожного.

Додаткова постанова мотивована тим, що 04 грудня 2023 року ОСОБА_4, в інтересах якого діє адвокат Романченко О. М., подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000 грн.14 грудня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Яценко А. О., подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 подано заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд зазначив, що посилання позивачів та ОСОБА_1 у клопотанні й запереченні про зменшення (відмову) відповідачу у розподілі витрат на професійну правничу допомогу на частину дев`яту статті 141 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, є необґрунтованим. Рішення суду оскаржено в апеляційному порядку позивачами та ОСОБА_1, тобто, судове провадження в суді апеляційної інстанції ініційовано не відповідачем. Обставини, на які посилалися позивачі та заявник щодо неправомірності дій відповідача, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому підстави для покладення на останнього судових витрат відсутні.

Щодо доводів сторони позивача про невиконання відповідачем вимог закону щодо направлення відзиву, що, на їх думку, виключає підстави для стягнення заявлених судових витрат, суд зазначив, що положеннями частини четвертої статті 360 ЦПК України визначено обов`язок надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Між тим, законом імперативно не визначено обов`язок сплати поштових послуг саме відправником, а тому апеляційний суд не визнав відзив представника відповідача ОСОБА_4 на апеляційну скаргу таким, що не поданий.

Апеляційний суд зазначив, що доводи позивачів та ОСОБА_1 про сприяння відповідачу у створенні нових доказів вже були предметом судового розгляду під час перегляду рішення суду першої інстанції, яким надана оцінка у постанові Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи межі оскарження рішення суду першої інстанції кожним з учасників судового процесу та результат вирішення справи, апеляційний суд виснував, що відповідач має право на стягнення з апелянтів витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 500,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

04 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 06 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 30 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

08 січня 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат

Яценко А. О. засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

12 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 14 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про розподіл судових витрат.

13 січня 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат

Яценко А. О. засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про розподіл судових витрат.

Узагальнені доводи касаційних скарг ОСОБА_1 .

Касаційна скарга на судові рішення по суті спору мотивована тим, що відповідач ОСОБА_4 влаштував на власній земельній ділянці, що межує із домоволодіннями позивачів, сміттєзвалище та в подальшому засипав сотні тон хімічного, побутового й будівельного сміття (завтовшки 0,5 - 1 м) ґрунтом. Площа сміттєзвалища складає більше 1 000 кв. м. Вказані відходи проникають у ґрунтові води та можуть отруїти мешканців селища.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17, постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19, від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15-а, від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а, від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20, від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18, від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15, від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17, від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18, про неможливість звуження прав позивачів, гарантованих національним законодавством. Суд у спірній категорії справ має зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.

Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на необхідність існування обставин завдання шкоди життю чи здоров`ю внаслідок забруднення довкілля відповідачем. Постановою Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17 захищено права позивачки на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання, що можуть бути порушені незаконним будівництвом. У постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 340/2687/20 Верховний Суд вкотре закріпив принцип превентивного захисту права на безпечне довкілля. Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо справедливості й розумності цивільного законодавства, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7395/20.

Апеляційний суд не врахував рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що створення сміттєзвалища є загрозою життю людей незалежно від того, які ризики можуть бути передбачені; стосовно превентивності заходів реагування на ризики, які створюють сміттєзвалища.

Суди ухилилися від оцінки протоколу вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів від 11 травня 2018 року № 08-04-18, наданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області, за яким ґрунт на земельній ділянці відповідача має високий ступінь токсичності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі № 638/8209/18 містить преюдиційні факти про те, що саме ОСОБА_4 створив несанкціоноване сміттєзвалище. Цей доказ не визнавався неналежним чи недопустимим. У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню; суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Апеляційний суд всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, прийняв докази відповідача, подані з порушенням строків (після закінчення підготовчого засідання), без відповідного клопотання про їх поновлення та без направлення іншій стороні.

Апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18, постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 947/14605/20, від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7638/19, від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 та прийняв нові докази на стадії апеляційного провадження справи з порушенням процесуального порядку подання таких доказів.

Клопотання ОСОБА_1 про неприйняття доказів відповідача апеляційний суд розглянув при розгляді справи по суті без урахування висновків Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 138/2557/19.

З метою встановлення обсягу забруднення 28 грудня 2018 року Дзержинським районним судом м. Харкова за клопотанням позивачів призначено судову інженерно-екологічну експертизу. На вирішення експертів були поставлені питання, що вимагали розкриття верхнього шару ґрунту на ділянці відповідача і дослідження обсягу похованого під землею сміттєзвалища. 29 липня 2019 року ухвала районного суду була скасована апеляційним судом та з ініціативи суду призначена нова судова експертиза з кардинально іншими питаннями, яких жодний з учасників спору на вирішення експертів не пропонував. Призначена апеляційним судом на власний розсуд експертиза виключила можливість дослідження сміття, похованого під шаром ґрунту на земельній ділянці відповідача.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо самостійного призначення судом апеляційної інстанції експертизи шляхом скасування ухвали суду першої інстанції в умовах заперечення суб`єктів подання клопотання про експертизу проти призначення апеляційним судом експертизи; самостійного призначення апеляційним судом експертизи з питань, проти яких заперечували позивачі, з огляду на їх безпідставність; призначення експертизи із порушенням принципів законності і розумності в силу фактичного втручання апеляційного суду у повноваження суду першої інстанції; покладення обов`язку оплати на сторону, яка заперечувала проти призначення експертизи.

Позивачі подали до суду першої інстанції клопотання від 28 січня 2020 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження. Огляд пропонувалося провести шляхом розкриття верхнього шару ґрунту на земельній ділянці відповідача. Проте суд не вчинив жодних дій на організацію виконання власної ухвали про задоволення вказаного клопотання.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована тим, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, що зазначено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18. Відповідач приступив до ліквідації сміттєзвалища після подання позову, тому стягнення з позивачів та нього судових витрат суперечить принципам справедливості та розумності. Надана відповідачу адвокатом Романченком О. М. правова допомога полягала у вчиненні незаконних дій, тому позивачі та він не мають відшкодовувати витрати відповідача на правову допомогу. Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у постановіВерховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, про те, що у разі неподання попереднього розрахунку суми судових витрат суд має право відмовити у їх стягненні. Крім того, у заяві відповідача про розподіл судових витрат не зазначено, яку суму з кожного позивача та нього необхідно стягнути. Апеляційний суд здійснив такий розподіл на власний розсуд.

Узагальнені доводи касаційних скарг представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка А. О.

Касаційна скарга на судові рішення по суті спору мотивована тим, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13, статті 50 Конституції України, статей 1, 9 Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XVI (далі - Орхуська конвенція), статті 1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", статті 293 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 10 частини першої статті 35 Закону України "Про охорону земель", підпунктів "а", "б" частини першої статті 42 Закону України "Про відходи" у взаємозв`язку за обставин, коли на земельній ділянці в межах територіальної громади, де мешкають позивачі, наявне сміттєзвалище і позивачі звернулися з позовом до власника земельної ділянки, на якій розташовано сміттєзвалище; застосування норм статті 85 ЦПК України щодо невиконання судом власної ухвали про забезпечення доказів шляхом їх огляду за місцезнаходженням.

Апеляційний суд не врахував рішення ЄСПЛ про те, що створення сміттєзвалища є загрозою життю людей незалежно від того, які ризики можуть бути передбачені; стосовно превентивності заходів реагування на ризики, які створюють сміттєзвалища. Суд мав ужити невідкладних і ефективних заходів для припинення правопорушення, що створює загрозу життю і здоров`ю великій кількості людей.

Відповідач ОСОБА_4 не ліквідував сміттєзвалище, а приховав його під шаром спеціально завезеного ґрунту, ущільненого будівельною технікою. Позивачі подали до суду першої інстанції клопотання від 28 січня 2020 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження. Огляд пропонувалося провести шляхом розкриття верхнього шару ґрунту на земельній ділянці відповідача. Проте суд не вчинив жодних дій на організацію виконання власної ухвали про задоволення вказаного клопотання.

Суди встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів відповідача про ліквідацію сміттєзвалища, чого насправді не відбулося.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована тим, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування пунтку 6 частини першої статті 3 ЦКУкраїни у взаємозв`язку з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, коли спір виник внаслідок неправомірних дій сторони і позивачі не мають нести судові витрати, якщо усунення порушення відбулося після подання позову; застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України щодо покладення на позивачів судових витрат, які виникли внаслідок зловживання відповідачем і його представником процесуальними правами; застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України щодо того, що заявники не зобов`язані нести судові витрати за отримання відзиву на апеляційну скаргу, складеного іншою стороною, оскільки такий обов`язок не передбачений для одержувачів судових документів; застосування частини другої статті 141 ЦПК України щодо покладення витрат на професійну правничу допомогу на сторону, вимоги якої не задоволені, без встановлення солідарності стягнення таких витрат; частини другої статті 134 ЦПК України, пункту 4 частини другої статті 133 ЦПК України. Процесуальні зловживання представника відповідача не підлягають оплаті позивачами. Попередній розрахунок витрат представника відповідача був частиною відзиву на апеляційну скаргу, який не надсилався іншим учасникам справи, тому суд мав відмовити відповідачу у розподілі витрат на правничу допомогу. Апеляційний суд стягнув судові витрати з трьох осіб, проте апеляційні скарги розглядалися дві.

Позиція інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Яценко А. О. у спільному відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 повністю погодилися із наведеними у них доводами та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка А. О. зазначає, що доводи касаційних скарг про завезення ним на власну земельну ділянку токсичних відходів не підтверджуються матеріалами справи. Докази засмічення земельної ділянки, на які посилаються позивачі, не підтверджують обставини вчинення таких дій саме ним. Позивачі не підтвердили факту засмічення земельної ділянки на дату вирішення спору. Посилання заявників на недопустимість його доказів мають характер припущення. Незгода позивачів із питаннями, які апеляційний суд поставив на вирішення експерта, не свідчить про те, що призначена експертиза не відповідає предмету спору. Державна екологічна інспекція не оголосила його земельну ділянку зоною надзвичайної екологічної ситуації. Позивачі ухилилися від проведення експертизи внаслідок її неоплати. Висновки агрохімічного аналізу стану та якості ґрунту на його земельній ділянці позивачами не спростовані, як і факт вивезення сміття з цієї земельної ділянки. Позивачі не довели погіршення екологічного стану землі й порушення своїх прав його діяльністю на власній земельній ділянці.

Доводи касаційних скарг на додаткову постанову не відповідають дійсності. До відзиву на апеляційні скарги було додані вкладення у цінні листи та відповідні накладні відділення поштового зв`язку. Законодавство передбачає можливість направлення поштових відправлень з оголошеною цінністю як за рахунок відправника, так і за рахунок одержувача. Отже, направлення документів учасникам справи рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення за рахунок одержувача не протирічить вимогам ЦПК України. Витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підтверджуються належними та допустимими доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, площею 0,6 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 .

11 травня 2018 року за результатами перевірки в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденком П. Є. складено акт № 198-ДК/223/АП/ 09/ 01-18 обстеження земельної ділянки. Вказаним актом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, площею 0,6000 га, яка знаходиться на території Малоданилівської об`єднаної територіальної громади Дергачівського району Харківської області, за межами населеного пункту, віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення особистого селянського господарства, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Власником земельної ділянки є ОСОБА_4 Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка не огороджена, вільна від будівель та споруд. Земельна ділянка за цільовим призначенням не використовується, діяльність, пов`язана з веденням сільськогосподарського виробництва, не проводиться.

На земельній ділянці власником ОСОБА_4 влаштоване звалище непобутових відходів, будівельних відходів, ґрунту невідомого походження. Звалище розділено на дві ділянки. Одна ділянка звалища має конфігурацію прямокутного трикутника з довжинами сторін 21 м, 42 м та 45 м. Друга ділянка звалища має конфігурацію прямокутника з довжинами сторін 21 м та 23 м. Окрім наявних відходів на ділянці власником ділянки ОСОБА_4 на узбіччі прилеглої дороги Харків-Дергачі був розміщений рекламний щит про прийняття ґрунту та бою із вказівкою напряму під`їзду до ділянки. Також на ділянці є наявні сліди того, що працювала важка техніка і розгортала привезені відходи та ґрунт. Від межі розгортання відходів до найближчого дорожнього покриття 21 м (дорога Харків-Дергачі). Через спірну земельну ділянку навскіс проходить лінія електромережі, через що встановлено обмеження у використанні ділянки у вигляді охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи загальною площею 0,3370 га.

Власниками сусідніх земельних ділянок були надані фотоматеріали з фіксацією моменту вивантаження відходів вантажними автомобілями. При проведенні обстеження ОСОБА_4 вручено виклик до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на 26 квітня 2018 року об 10 год. 00 хв. Громадянин ОСОБА_4 у визначений час прибув, але надавати будь-які пояснення, документи відмовився.

Згідно з відомостями з відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області агровиробничий ґрунт на спірній земельній ділянці має шифр агровиробничих ґрунтів "41е" та відноситься до особливо цінних. При проведенні перевірки на земельній ділянці не знайдено ознак її використання за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відсутні ознаки вирощування сільськогосподарських культур.

На підставі відомостей, документів, інших матеріалів, отриманих при проведенні перевірки за дотриманням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, встановлено, що зазначена земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, а використовується у якості земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що є порушенням вимог земельного законодавства та статті 53 КУпАП (т. 1, а. с. 20-33).

За результатами перевірки було складено протокол про адміністративне правопорушення № 198-ДК/0122П/07/01/-18 від 11 травня 2018 року та припис № 198-ДК/0150Пр/03/01/-18 від 11 травня 2018 року про усунення порушень земельного законодавства.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 198-ДК/0122П/07/01/ від 11 травня 2018 року ОСОБА_4 створив на земельній ділянці, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793, сміттєзвалище та використовує вказану земельну ділянку не за цільовим призначенням (для ведення особистого селянського господарства), а у якості земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що є порушенням земельного законодавства та статті 53 КУпАП.

Постановою в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденка П. Є. від 31 травня 2018 року № 198-ДК/0155По/08/01/-18 про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 53 КУпАП, ОСОБА_4 був притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

08 червня 2018 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденка П. Є. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року у даній справі позов ОСОБА_4 задоволено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суд від 19 травня 2019 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року у справі № 638/8209/18 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Відповідно до протоколу вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів № 08-04-18 від 11 травня 2018 року Державної екологічної інспекції у Черкаській області нормований вміст гранично допустимих концентрацій показників на земельних ділянках на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту вздовж траси "Мала Данилівка-Дергачі" навпроти кладовища, через трасу від нього відсутній (т. 1, а. с. 88-90).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом перевірки (земельної ділянки) від 30 січня 2019 року за № 14-ДК/29/АП/09/01/-19, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793 використовується за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, порушень вимог земельного законодавства України не встановлено в період здійснення заходів державного контролю з 10 по 30 січня 2019 року. Під час перевірки здійснювалась фотофіксація, фотографії на 8 ми аркушах долучені до матеріалів (т. 2, а. с. 129-131).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; абосуд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Стосовно судових рішень по суті спору

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне

для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту

на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,

а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена

за рішенням суду. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон № 1264-ХІІ) кожен громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України (стаття 10 Закону № 1264-ХІІ).

Відповідно до статті 68 Закону № 1264-ХІІ відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у, зокрема, порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушенні норм екологічної безпеки; допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу

до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція, її приписи відповідно до статті 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії,

а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Сторони цієї Конвенції визнали, що кожна людина має право жити

в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати

................

Перейти до повного тексту