ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 756/16730/13-ц
провадження № 61-17850св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційнускаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Комунальне підприємство "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві, Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", Оболонський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про заміну сторін виконавчого провадженнята
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявами про заміну у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 стягувача ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 та боржника Комунального підприємства "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві (далі - КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві) його правонаступником - Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (далі - КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району").
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла стягувач у виконавчому провадженні - ОСОБА_2, після смерті якої вона упорядку спадкування набула у власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 січня 2023 року; успадкувала право на стягнення грошових коштів за рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/16730/13 від 13 серпня 2018 року та додатковим рішенням від 22 серпня 2018 року у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3. Отже, вона є правонаступницею стягувача за виконавчими провадженнями.
Стосовно питання заміни боржника у виконавчих провадженнях заявниця вказала, що згідно передавального акта зобов`язання КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві перед кредиторами та боржниками, права й обов`язки, а також пасиви й активи, що існували станом на 01 липня 2019 року, перейшли до правонаступника - КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".
Короткий зміст судових рішень
16 червня 2023 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва заяви ОСОБА_1 задоволено. Замінено стягувача ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_1 та замінено боржника КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві його правонаступником КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" у виконавчих провадженнях № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 за виконавчими листами, виданими на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року та додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2018 року у цивільній справі № 756/16730/13 за позовом ОСОБА_2 до Житлово-будівельного кооперативу "Академічний-15" (далі - ЖБК "Академічний-15"), КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві, КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Суд першої інстанції керувався тим, що КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" є правонаступником КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві, оскільки до нього перейшли усі зобов`язання КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві за передавальним актом від20 вересня 2019року № 1660, у тому числі й зобов`язання перед ОСОБА_2
01 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" задоволено.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну боржника КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві у виконавчих провадженнях
№ НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 його правонаступником КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині.
ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про заміну боржника
КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 його правонаступником
КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредиторські вимоги ОСОБА_2 не включені до передавального акта від 20 вересня 2019 року № 1660.Стягувач ОСОБА_2 не заявила своїх вимог протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо реорганізації КП"Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві перебуває у стані припинення з 05 квітня 2018 року, відомості щодо правонаступників юридичної особи відсутні. Боржник як юридична особа за виконавчим листом не припинена, відтак не може вважатися таким, що вибув із виконавчого провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового звʼязку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до передавального акта зобов`язання КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві перед кредиторами та боржниками, права й обов`язки, а також пасиви й активи, що існували станом на 01 липня 2019 року, перейшли до правонаступника - КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району". Рішення суду про стягнення з підприємства боргу на користь її спадкодавця набрало законної сили 22 вересня 2018 року, тобто до 01 липня 2019 року. ОСОБА_2 зверталася до голови комісії з реорганізації КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві та їй було відмовлено у виконанні рішення суду.
Рівень доступу до правосуддя, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд. З боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві не вноситься понад чотири роки після запровадження реорганізації з метою невиконання рішення суду про стягнення боргу з підприємства. Київська міська рада таким чином зловживає правами засновника.
Позиція КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"
У відзиві на касаційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" зазначає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві перебуває у стані припинення з 05 квітня 2018 року, дані щодо правонаступників відсутні. Юридична особа КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві не припинена, тобто боржник у виконавчих провадженнях не вибув. Реорганізація підприємства не завершена внаслідок непереборних обставин - встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, введення воєнного стану на території України. Вимоги стягувачів у виконавчому провадженні задовольняються у порядку черговості за мірою надходження коштів на рахунок боржника. За передавальним актом від 20 вересня 2019 року № 1660 до КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" як правонаступника КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві не перейшли кредиторські вимоги ОСОБА_2 за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1, НОМЕР_4, НОМЕР_5. ОСОБА_2 не заявляла провключення вимог до реєстру кредиторів КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві.
Фактичні обставини справи
13 серпня 2018 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/16730/13 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ЖБК "Академічний-15", КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві, КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. Стягнуто з КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_2 завдану внаслідок залиття квартири майнову шкоду в розмірі 108 776,00 грн та судові витрати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
22 серпня 2018 року додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва стягнуто з КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 6 307 грн 49 коп.
Стягувачем ОСОБА_2 виконавчі листи з примусового виконання рішення суду та додаткового рішення суду у справі № 756/16730/13 пред`явлені до виконання. Головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Гаркавенко А. В. постановами від 02 травня 2019 року відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_1.
КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" створене відповідно до рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва", віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відповідно до пункту 13 наведеного рішення реорганізовано КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві, КП "Житлосервіс "Оболонь" Оболонського району у м. Києві, КП "Житлосервіс "Куренівка" шляхом їх злиття з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" та віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Рішенням Київської міської ради від 22 червня 2017 року № 616/2778 "Про деякі питання діяльності комунальних підприємств, що передані до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації" відмінено реорганізацію КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві шляхом його злиття з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва".
Частиною другою зазначеного рішення внесено до рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" зміни, серед яких частиною п`ятою рішення реорганізовано КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві шляхом його приєднання до КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".
Частиною шостою рішення встановлено строк заявлення кредиторами своїх вимог - два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо реорганізації КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві.
Згідно з пунктами 7.3., 7.4. зазначеного рішення доручено Виконавчому органу Київської міської ради утворити комісію з реорганізації КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві; затвердити передавальний акт у встановленому порядку.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 27 березня 2018 року № 502 затверджено передавальний акт КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві. Обсяг таких зобов`язань, активів та пасивів, а також прав та обов`язків зазначений в акті.
Згідно з передавальним актом від 20 вересня 2019 року № 1660 зобов`язання КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві перед кредиторами та боржниками, права та обов`язки, а також активи і пасиви перейшли до правонаступника КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 видано ОСОБА_1 17 січня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіямистатті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Перевіряючи дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд має оцінити різні інтереси учасників спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є "практичними й ефективними". Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 червня 2004 року у справі "Броньовський проти Польщі" (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 115), а також від 22 травня 2018 року у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (ZelenchukandTsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16, пункт 102)).
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції").
У § 51 рішення від 05 січня 2010 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У § 52 цього ж рішення ЄСПЛ вказав, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон про виконавче провадження) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону
про виконавче провадження у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно з частинами першою, другою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв`язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.