ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 755/5942/20
провадження № 61-847св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смирнова Михайла Владиславовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 04 лютого 2016 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_4 235 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути не пізніше 15 листопада 2018 року, що підтверджено розпискою.
Відповідачі перебувають у шлюбі та грошові кошти отримувались у позику в інтересах сім`ї, що підтверджується текстом розписки.
У 2019 році ОСОБА_4 звертався до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, який на підставі обіцянок позичальника повернути борг за заявою позивача залишено без розгляду.
Проте позичальник ОСОБА_1 борг не повернув.
16 квітня 2020 року за договором відступлення ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 право вимоги за договором позики.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань за договором позики, внаслідок чого утворилась заборгованість, ОСОБА_2 як новий кредитор просив стягнути з солідарно з відповідачів борг за договором позики у розмірі 235 000,00 доларів США.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначив, що він грошових коштів від ОСОБА_4 не отримував та ніколи з ним знайомий не був. Розписка, на яку посилається позивач, була написана ним не у лютому 2016 року, а у травні 2019 року, і не на підтвердження отримання грошових коштів у борг, а внаслідок введення його в оману знайомим ОСОБА_5, який пообіцяв сприяння йому у вирішенні майнових проблем, що виникли через розлучення з дружиною ОСОБА_3 .
Стверджував, що він мав умисел на вчинення саме фіктивного правочину без створення правових наслідків, які в ньому зафіксовані. Він є суб`єктом декларування і зобов`язаний декларувати зміни свого майнового стану та боргові зобов`язання, проте в його декларації жодним чином не відображено суми, яку він нібито отримав у борг.
Первинний кредитор ОСОБА_4 у телефонній розмові з ним 23 квітня 2020 року визнав, що з позивачем за зустрічним позовом не знайомий, останній перед ним боргів немає. Крім того, ОСОБА_4 не мав у наявності грошових коштів у розмірі 235 000,00 доларів США, оскільки має незначні доходи.
ОСОБА_4 і ОСОБА_2 за пропозицією спільного знайомого ОСОБА_5 вирішили скористатись його довірою та шляхом шахрайських дій заволодіти його майном, у зв`язку з чим він звернувся до правоохоронних органів із заявою про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики, укладений між ним та ОСОБА_4, на підтвердження якого була видана боргова розписка від 04 лютого 2016 року, внаслідок його фіктивності; визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 16 квітня 2020 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20 квітня 2023 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва первісний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 235 000,00 доларів. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_1 у борг від ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 235 000,00 доларів США підтверджується розпискою, датованою 04 лютого 2016 року, але складеною в інший час (липень 2016 року - вересень 2019 року). Належних та допустимих доказів, які б свідчили про безгрошовість договору позики, неотримання позичальником суми позики, ОСОБА_1 не надано.
Суд врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову в частині вимог до ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що під час розгляду справи судом не встановлено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що грошові кошти, одержані ОСОБА_1 за договором позики, використані в інтересах сім`ї колишнього подружжя.
30 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Продан І. О. залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києвавід 20 квітня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу в учасників оспорюваного правочину на укладення договору позики без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися.Обставини щодо невиконання ОСОБА_1 обов`язку з повернення позики підтверджені зібраними та дослідженими судом першої інстанції доказами та свідчать про порушення прав позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнов М. В. через систему "Електронний суд" надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Також заявник звернув увагу на постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
20 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 755/5942/20 та витребувано її із Голосіївського районного суду м. Києва. Зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та судового збору до закінчення касаційного провадження.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
02 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до розписки від 04 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_4 235 000,00 доларів США в інтересах сім?ї, а також для спільного відпочинку, придбання квартир, побутової техніки і проведення ремонту в придбаних квартирах та зобов`язався повернути зазначену суму до 15 листопада 2018 року; позика є безвідсотковою (т. 1, а. с. 3).
У травні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 206/2777/19) з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики (т. 1, а. с. 58, 59).
23 серпня 2019 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська позов ОСОБА_4 залишено без розгляду з тих підстав, що у підготовчому судовому засіданні від ОСОБА_4 надійшла заява, в якій він просив суд залишити його позов без розгляду у зв`язку з примиренням сторін. ОСОБА_1 не заперечував проти залишення позову без розгляду.
Під час розгляду справи № 206/2777/19 ОСОБА_1 звертався до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою, в якій зазначив, що факти, викладені у позовній заяві, відповідають дійсності, але проти позову він заперечує з підстав, зазначених у статті 607 ЦК України, а саме, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Зазначив, що він не отримав прибуток, на який сподівався. Така подія настала незалежно від його вини та (або) вини ОСОБА_4, що відповідає положенням статті 607 ЦК України. У позові просив відмовити (т. 1, а. с. 196).
16 квітня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір про відступлення права вимоги за розпискою від 04 лютого 2016 року, за умовами якого первісний кредитор ОСОБА_4 відступив, а новий кредитор ОСОБА_2 набув прав первісного кредитора, належних первісному кредитору згідно з розпискою від 04 лютого 2016 року, укладеною між первісним кредитором ОСОБА_4 та ОСОБА_1, за якою первісний кредитор позичив ОСОБА_1 235 000,00 доларів США зі строком повернення до 15 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 4).
У договорі обумовлено, що право вимоги за основним договором відступається в повному обсязі та на умовах, як існують на момент відступлення права вимоги (пункт 1.2); новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором (пункт 1.3); у день укладення цього договору первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору документи, що засвідчують відступлені права, а саме: оригінал розписки (пункт 2.2.2); за передане право вимоги до боржника за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму в розмірі 50 % отриманої від боржника на виконання зобов`язань за розпискою суми (пункт 3.2).
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - Дніпровське УП ГУ НП у м. Києві) про внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 190 КК України, із зазначенням обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, про те, що невстановлена особа, яка відома йому як ОСОБА_4, вчинила відносно нього шахрайські дії, які виразились у поданні до суду позовної заяви щодо стягнення з нього неіснуючого боргу та вжиття заходів забезпечення позову (т. 1, а. с. 126).
08 червня 2021 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва призначалася судово-технічна експертиза, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої постановлено наступні питання: 1) чи виготовлено рукописний текст у той час, яким датований документ - розписка від 04 лютого 2016 року? 2) у який період часу був виконаний рукописний текст у документі - розписці від 04 лютого 2016 року ОСОБА_1 на ім?я ОСОБА_4 .? (т. 1, а. с. 209, 210).
У висновку експертів від 09 червня 2022 року № 21354/21-34/14493?14503/22-34, складеного за наслідками проведення судово-технічної експертизи, встановлено, що записи в розписці від імені ОСОБА_1, датованій 04 лютого 2016 року, виконані кульковою ручкою (ручками), спорядженою (спорядженими) пастою (пастами) синьо-фіолетового кольору. У розписці від імені ОСОБА_1, датованій 04 лютого 2016 року, відсутні ознаки штучного зістарювання документа. У розписці від імені ОСОБА_1, датованій 04 лютого 2016 року, записи виконано у період часу липень 2016 року - вересень 2019 року. У розписці від імені ОСОБА_1, датованій 04 лютого 2016 року, записи виконано не у вказану в документі дату (т. 1, а. с. 74-88).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів) (постанови Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 278/1621/21 (провадження № 61-13700св23), від 21 квітня 2022 року у справі № 397/791/17 (провадження № 61-6572св19) та інші).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
У статті 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанови Верховного Суду 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21 (провадження № 61-15464св23), від 13 грудня 2023 року у справі № 295/13310/21 (провадження № 61-12351св22), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).